Середній бал у період навчання у бакалавраті: 4.81

Особисті дані: громадянин України, 1987 р.н., не одружений.

Уміння та навички:
1. Мови програмування:
    • Microsoft Visual C++
    • Microsoft Visual C#
    • Microsoft Visual Basic
2. Системи управління базами даних:
    • Microsoft SQL Server
    • Microsoft Access
    • Microsoft FoxPro
    • InterSystems Caché
3. CASE-засоби:
    • BPwin
    • ERwin
    • Rational Rose
4. Графічні редактори:
    • Adobe Photoshop
    • Adobe Corel Draw
    • Macromedia Flash

Володіння мовами: російська, українська, англійська (в обсязі, достатньому для читання і розуміння).

Особисті якості: старанність, відповідальність, пунктуальність, цілеспрямованість.

Захоплення: читання художньої літератури, прослуховування музики, перегляд фільмів, комп'ютерні ігри, футбол.

♦ Дитинство
♦ Шкільні роки
♦ Університет
♦ Про магістерську роботу
♦ Плани на майбутнє

♦ Дитинство

Я з'явився на світ 21 вересня 1987 року. Я перша дитина у сім'ї. Через два роки – 5 вересня у моїх батьків з'явилася маленька дочечка, а у мене – сестричка, яку ми разом назвали Тетяною. Я щиро вдячний своїй сім'ї за ту любов, якою вони мене оточують, те тепло, яке не дає замерзнути в цьому, інколи холодному і жорстокому, світі, ту радість, яку я відчуваю, коли вони поряд зі мною. Дякую Вам за все!

Мого батька звуть Євген Олексійович, мою маму – Галина Іванівна. Вони удвох працюють вчителями в місті Сніжному. Папа викладає трудове навчання, допризовну підготовку і фізичну культуру. Мама працює вчителем молодших класів і викладає математику і фізику в старших. Цілком природно, що професія батьків дуже сильно вплинула і на мене. Від тата мені перейшла любов до випилювання і випалювання на фанері, виточування різних виробів на токарно-гвинторізному верстаті, до радіосправи. Всім цим я активно займався, поки вчився в школі. Хоча, не так давно, приблизно рік тому, я виточив гарний свічник. Від мами мені перейшла любов до точних наук, особливо до математики, завдяки якій у мене є можливість вчитися в цьому ВНЗ і писати цей сайт.

Моя сестричка на даний момент вчиться на третьому курсі заочного відділення в Донецькому національному університеті економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського. Ми з нею з самого дитинства і до цього дня завжди поруч. Підтримуємо і приходимо на допомогу один одному будь-якої хвилини.

Як і більшість людей, я не пам'ятаю свого найранішого дитинства і про нього дізнався лише від батьків. За їх словами, шалив я немало. То яйця їв з шкаралупою, то посуд бив, то об ребро ніжки столу головою бився. Нові куплені меблі також не обходилися без мого «ремонту» гострою стороною молотка. Тільки що настелені підлоги теж потребували, де інде забитих, цвяхів. І сестрі від мене діставалося, тут я застосовував важку артилерію у вигляді кидання металевих іграшок – танків і гармат. Ну, хоч, спав інколи, і то, дякувати Богу. В цілому все обійшлося без плачевних наслідків.

У садок я не ходив, оскільки в дитинстві, за словами батьків, частенько хворів. Чесно кажучи, я ні крапельки і не жалію. І взагалі я ненавидів садки за те, що туди, ну як на зло, ходили багато моїх друзів. Проте, ми все одно знаходили час погратися після того, як вони звідти поверталися. Ну а доки друзі були в садку, а тато і мама – на роботі, за нами наглядали наші бабуся і дідусь (батькові батьки). Мого дідуся звали Олексієм Івановичем, а бабусю – Марією Іллівною. Вони жили поряд з нами у сусідньому будинку. Дідусь працював шахтарем, а бабуся на різних роботах в невиробничій сфері. Вони тримали домашнє господарство (курей, свиней, корів, кроликів). Тож у наших батьків була прекрасна можливість з дитинства привчити нас до праці. Тому ми з Танею з дитинства допомагали, як могли. То трави кроликам нарвати, то дати зерна курям. Крім того у дідуся був кінь і ми часто їздили з ним на сінокіс, де я допомагав розкидувати скошену траву, аби вона швидше сохнула і збирати її в копиці, щоб потім завантажити у віз. Бабуся підгодовувала нас різною смакотою, розповідала або читала нам казки. Разом з нею ми співали пісні.

Звичайно, у мене був ще один дідусь і ще одна бабуся. Його звали Нейман Іван Михайлович, а її Марія Антонівна. Дідусь працював зварювальником, а бабуся – вчителем в школі. Вони жили в селі Корсунь (біля міста Єнакієво). Там також живе сім'я маминого брата: Нейман Миколай Іванович і Галина Іванівна, і їх син Олексій. У дитинстві ми часто їздили до них в гості і щиро раділи кожній звістці про поїздку туди.

На жаль моїх бабусь і дідусів вже немає поряд. Але я намагатимуся завжди пам'ятати все те, що вони зробили для мене, оберігати пам'ять про їх любов, турботу і життєві уроки, які вони мені надали.

♦ Шкільні роки

Так минуло моє дитинство, і настала шкільна пора. 1 вересня 1994 року я вступив в лави Північної загальноосвітньої школи I-II ступенів. І тут я потрапив … у російськомовний А клас. Моєю другою мамою (як прийнято казати про першу вчительку) стала Токова Ніна Володимирівна. Вона добра, чуйна, дбайлива, розумна і взагалі прекрасна людина. Я дуже любив її уроки, повністю довіряв їй і прислуховувався до кожного слова, що вона казала. Вона вчила нас писати, читати, рахувати, співати, малювати і навіть шити (заняття, яке тоді здавалося дівчачим і абсолютно не гідним хлопчика, виявилося вельми корисним і навіть дуже необхідним молодому чоловікові)! Початкову школу (перші три класи) я завжди згадую з радістю і теплом, адже доки ми були дітьми, все довкола нас було таким захопливим і таким цікавим.

Але час летить і незабаром ми перейшли до старшої школи. Моїм новим класним керівником стала Баранченко Віра Василівна (вона викладає фізичну культуру в нашій школі). Вона з теплом і радістю прийняла нас під своє крильце і була вірною помічницею при освоєнні досі незвіданих наук і дисциплін. Я вдячний їй за все, що вона зробила для нас в ті нелегкі роки. Я також вдячний всім вчителям, які будь-коли вчили мене. Дякую Вам за Вашу нелегку працю, за те, що розділяєте це важке завдання формування нашої особи разом з нашими батьками!

Особливу вдячність також хочу виразити Давиденко Ніні Григорівні, моїй шкільній вчительці математики, яка додатково займалася зі мною, готувала мене до олімпіад і в 9-му класі порадила піти на додаткові курси в математичний коледж при Донецькому національному університеті, який знаходиться в загальноосвітній школі №5 м. Сніжне. На курси я ходив протягом року. Велика подяка Борисенко Володимиру Михайловичу, за те, що допоміг розібратися з непростими завданнями і вивести рівень моїх знань за рамки шкільної програми.

В загалом в школі я вчився на відмінно. Деякі мої однокласники бачили причину цього в тому, що мої батьки вчителя і тому мені всі ставлять просто так. Повинен признатися, що частково вони мають рацію. У мене дійсно були деякі поблажки, наприклад, якщо я пропускав заняття, то мені це сходило з рук, або, якщо я не вивчив який-небудь вірш, мені могли не поставити двійку. Але, в безперечній більшості випадків, причиною успішних оцінок були години навчань, які я проводив за підручниками (хай інколи і з-під палиці).

Після закінчення школи (а вона, як я вже писав, лише I-II ступенів) я вирішив спробувати свої сили у Донецьку, аби роздобути заповітний III-й ступінь своєї загальної середньої освіти. Річ у тому, що мій двоюрідний брат Олексій у той час вже вчився в Донецькому ліцеї «Інтелект», і мої батьки вирішили, що мені теж було б непогано піти по його стопах. Тому, добре підготувавшись в коледжі, я поїхав на тестування у Донецьк. Я намагався поступити відразу у два учбові заклади: Донецький ліцей «Інтелект» і Ліцей при Донецькому національному університеті. У «Інтелекті» потрібно було здавати математику (з цим я впорався на відмінно) та інформатику (аби впоратися з цим, довелося відвідувати курси в тому ж ліцеї), а в Ліцеї при ДонНУ – проводилося тестування на комп'ютері, де я набрав необхідну кількість балів для написання наступного іспиту. Але дізнавшись про результати по математиці в «Інтелекті», я вирішив, що вчитися буду там, і залишив подальші спроби з Ліцеєм при ДонНУ.

Таким чином, 1 вересня 2002 року я опинився в чудовому колективі 10-Б класу (з інформатико-математичним напрямом) Донецького ліцею «Інтелект». У цьому класі я і ще чотири хлопця виявилися новачками, тому що найперший набір був у 9 класі. Моїм класним керівником і вчителем математики стала Сулейман Олена Миколаївна. Ця творча, добра і розумна людина відкрила для нас (ну для мене вже напевно) новий світ, який до цих пір був мені невідомий. Це світ, в якому дух колективу завжди на першому місці. За це їй величезна подяка! Разом з нею ми брали участь у театральних постановках ліцею (Дебютах), які проводилися щорічно, свята (такі як Новий рік, наприклад) також супроводжувалися нашими виступами. Разом ми їздили і на відпочинок: до Слов'янська і на Аскол. В той же час, на уроках математики ми отримували професійні знання, яких надалі «з головою» вистачило для вступу до університету. Я вдячний всім вчителям Донецького ліцею «Інтелект», за проявлену турботу і терпіння, і за знання, які вони нам дали.

Також в 2002 році сталася ще одна радісна подія, подія про яку я марив ще з шкільної лави – мені купили комп'ютер! За це я дякую моїм батькам, адже цим вони допомогли мені швидше поринути в захопливий інформаційний світ.

♦ Університет

Після закінчення ліцею, прийшов час рухатися далі і здобувати вищу освіту. Тут у мене також, як і у випадку з ліцеєм, виявилося декілька варіантів. Я спробував вступити до трьох ВНЗ одразу: Донецький національний технічний університет, Донецький інститут штучного інтелекту і Донецький національний університет. Після написання рейтингів, іспитів і всього іншого, виявилось, що я поступив на бюджетну форму навчання в два з них – ДонНТУ і ДонІШІ, з них я вибрав перший (чесно кажучи, тому, що він вважався престижнішим, і, тому, що там була військова кафедра).

Так я став одним із студентів групи ІУС-04а. Частково до студентського життя я звик ще в ліцеї, так що з нового мене чекав лише величезний простір пошуку потрібної аудиторії, і абсолютно безкарне (лише на перший погляд) відношення до навчання. У результаті, після закінчення першого семестру навчання я втратив стипендію. Це змусило мене переглянути свої погляди на учбовий розпорядок, і, починаючи з другого курсу, я прагнув вчитися якнайкраще. Ну і як результат – п'ять останніх сесій я закінчив з середнім балом «відмінно». Сподіваюся, що ця остання сесія продовжить цей ряд.

В університеті я зустрів багато друзів, з якими мені приємно проводити час, отримав корисні знання і життєвий досвід від висококваліфікованих фахівців. Вперше побував на виробничій практиці і побачив, як працюють люди на реальних підприємствах. Університетські знання допомогли мені вперше влаштуватися на роботу і показати себе як гарного фахівця.

У 2008 році я закінчив четвертий курс й отримав військовий квиток молодшого лейтенанта запасу і диплом бакалавра. Також за конкурсом пройшов на бюджет в магістратуру, яку сподіваюся успішно закінчити через півроку.

♦ Про магістерську роботу

Тема моєї магістерської роботи – «Алгоритми і інструментальні засоби пошуку дактилоскопічних образів в інформаційній базі даних».

Ця тема є актуальною, оскільки злочинність не повинна залишатися безкарною і, як мовиться, злодій повинен сидіти у в'язниці. А для успішного здійснення цієї очевидної істини, потрібні, деколи, зовсім не очевидні засоби. Ідентифікація на основі відбитків пальців є одним з таких засобів. А з огляду на те, що конкретних вітчизняних розробок ще немає, то тема відкрита і є цікавою і актуальною.

Науково-дослідною роботою займаюся під керівництвом чудового викладача і фахівця – доцента кафедри АСУ Привалова Максима Володимировича.

♦ Плани на майбутнє

Планами на найближче майбутнє є успішне написання і захист дипломного проекту. Для цього восени потрібно буде мобілізувати всі свої сили.

Окрім цього, в планах – продовжити реалізовувати себе як фахівця, набиратися досвіду і продовжувати своє кар'єрне зростання.

Звичайно, в плани входить і одруження, і діти, але спочатку це все потрібно гарненько усвідомити і, як кажуть, конкретно знати, на що йдеш і відчувати, що ти цього хочеш і повністю до цього готовий.

Зовсім близькі плани – це з'їздити відпочити цього літа на Чорне море.