Цікра Родіон Сергійович

Я народився 26 червня 1986 року у місті Донецьку, але якоїсь особливої уваги на це не звернув. Може й звернув, але я вже не пам'ятаю. Тому розповідати буду тільки про те, що пам'ятаю, і спеціально ні в чиїх спогадах ритися не буду.

Чимось особливим в дошкільні роки я не вирізнявся, крім того, що добре читав, говорив без проблем з літерами (що було особливо важливо при наявності трьох літер «Р» в моєму П.І.Б.), добре малював, любив співати, грати на баяні ( «Катюшу»))) та вибринькувати на гітарі («коника»), катався на велосипеді з рамою та скейтборді, читав дідусеві «За кермом». Також, завдяки своїй бабусі, я вже тоді непогано читав англійською мовою.

В ясла-шмясла та дитячі садки (різні) я майже не ходив (мене там чомусь не вставляло, про що я пізніше ще пошкодую). Тому основну частину цього періоду я провів у бабусі та дідуся в місті Торезі (Донецька область).

У дворі ліворуч жила Даша, а у дворі праворуч - Саша)). Із Сашком ми каталися на велосипедах по всьому Торезі. Особливо любили заїжджати у всілякі балки і там скочуватися з різних екстремального виду гірок. Одним з результатів таких «з'їздів», крім безцінного досвіду, стала моя розбита скроня, що кровоточила. Ми їхали назад додому за зеленкою, а маленькі діти розбігались хто куди із криками «Термінатор» (перша частина тоді вже вийшла)). Особливим шиком було кататися на скейтбордах. Якихось трюків ми не робили. Максимум, що було, це змагання, хто найбільш різко загальмує на скейтборді та підніме більший стовп пилу. Ще конструювали з того, «під рукою валяється» (стільці, книги, дошки, залізяки) автомобілі.

З Дашею ж ми в основному робили те ж саме, що й тоді, коли до нас приєднувався Сашко)). А саме, вели бесіди, грали в інтелектуальну гру «Зірковий час», каталися на гойдалках, пасли кіз, збирали конструктори, і ще точно було ще щось важливе, але цього я не пам'ятаю.

Та основну частину часу займали поїздки на машині з причепом на поля, яких налічувалося в нас у різних місцях міста цілих 5 штук. Я завжди мріяв їхати на причепі, але мені ніхто не дозволяв, бо це було небезпечно. На полі я мало працював. В основному вештався шпалами, посадками, струмками, їв суницю. Восени, щоправда, виконував корисну та водночас приємну місію – воював із сухими соняшниками.

Під час одного з таких боїв я знайшов величезний шматок гірського кришталю. Я був надзвичайно радий та гордий (я чомусь думав, що за належного огранювання він буде мати велику цінність). Щоправда, в один прекрасний день він зник із скриньки ... З того часу я майже не спілкувався із Сашком.)

У віці семи років я вступив до гуманітарної гімназії № 65 міста Донецька з українською мовою навчання. Її головним недоліком було те, що до сьомого класу включно, у нас були окремі класи хлопчиків та дівчаток.))

Від гострої нестачі спілкування з прекрасною статтю врятувало те, що починаючи з другого класу я пішов (ну або мене відвели) на спортивні бальні танці (ось більше гроші дівати нікуди було). Так як цей вид спорту (а це саме спорт, красивий спорт, не сумнівайтеся, друзі)) потребує наявності пари, то шкільна нестача спілкування з дівчиноньками була компенсована із лишком. Завдяки танцям у мене також з'явилося скажене внутрішнє відчуття ритму, і розвинувся ідеальний слух.

У молодших класах я особливо нічим не вирізнявся, окрім беззаперечних талантів. Навчався собі на п’ятірочки, вів шкільний щоденничок та все таке інше.)) Крім того, взимку я завжди напрочуд легко для свого віку скочувався із крижаних гірок, стоячи на ногах. Я не певний, чи заздрили цьому факту інші, але один раз мене дуже довго намагалися збити з ніг так звані «друзі». Їхні спроби в решті решт увінчалася успіхом і я зламав руку.

Починаючи з п'ятого класу, вже стало більш-менш чітким розділення на «відмінників», «хорошистів» і т.д. Мені випала роль відмінника і я непогано з нею справлявся. Взагалі я завжди намагався бути серед кращих. Зараз можна сказати, що в школі це було досить легко. Більше за все я любив фізкультуру і математику. Недолюблював історію, літературу (хоча проблем з ними в мене не було), фізику (що дуже різко зміниться в ліцеї).

Я завжди був всебічно розвиненою людиною, і основною проблемою було визначити, нарешті, до чого ж у мене найбільші здібності. Першим кроком на шляху до цього стало рішення вступити до інформатичного класу Донецького ліцею «Інтелект» при ДГІІІ.

У цьому навчальному закладі у мене відкрилося друге дихання. Я став активнішим, ще веселішим, впевненішим. Найбільш складним був матеріал з алгебри, стереометрії та фізики. Але так вже вийшло, що ця складність мене мотивувала, і в підсумку ці предмети стали для мене найбільш зрозумілими. Тому хочу висловити окрему подяку викладачу фізики Смирновій Тетяні Сергіївні, і алгебри - Сулейман Олені Миколаївні, за те, що я був добре підготовлений до вступу до ВНЗ. Мало того, запасу з фізики мені вистачило на весь перший курс навчання в ДонНТУ.

В ліцеї мені також пощастило зустрітися і з іншими чудовими викладачами. Не зважаючи на мою зухвалість та егоцентричність, вони бачили в мені добре, підтримували мене в якихось моїх експериментах або починаннях. Деякі з них назавжди залишаться в моєму серці.

І, звичайно ж, ліцей подарував мені безліч чудових друзів та знайомих. З багатьма з них я товаришую й сьогодні, з деякими просто спілкуюсь, дружбою з деякими по-справжньому пишаюся, тому що це своєрідні, дуже талановиті, обдаровані та творчі люди. Серед них мені хочеться назвати, як не дивно, і свого куратора - Сулейман Олену Миколаївну. Особисто мені було дуже цікаво з нею працювати тоді, та при нагоді спілкуватися зараз. Вона привносили в колектив щось таке, чого, припустимо, я не чекав і, можливо, не розумів. Тому й було цікаво.

На початку десятого класу я вирішив піти на курси німецької мови до філіалу Інституту Гете при ДонНУ. Для цього довелося-таки завершити танцювальну кар'єру. Загалом вона тривала довгих 8 років. За цей час я встиг потанцювати в парі з п'ятьма різними партнерками (з двома з них я підтримую контакти й зараз), завоювати нескінченну безліч перших, других, третіх та інших місць на різноманітних турнірах зі спортивних бальних танців. Однак всенародної любові я так і не завоював, Майстра спорту не отримав, звання Заслуженого артиста України мені теж чомусь не дали. Найпрестижнішим змаганням для мене був Міжнародний турнір у Польщі, де я особливого успіху не досяг. Проте в готелі був чудовий шведський стіл три рази на день протягом трьох діб (якщо я не згадав це раніше, то зараз як раз слушна нагода, щоб сказати, що я дуже люблю багато і смачно поїсти).

Німецьку мову я вивчав всього два семестри, що доводять два заламіновані синенькі сертифікати. Повинен зазначити, що навчання це було не з легких, і, якщо б я його не зупинив, то, можливо, зараз би Ви читали далеко не російськомовний текст.

У десятому ж класі я почав потихеньку відвідувати тренажерний зал. У наслідку він міг би стати невід'ємною частиною мого життя, якби не постійні травми або ще які-небудь негаразди. Зізнатися чесно, я дуже люблю тягати залізо та іноді дуже сумую за відчуттями, які дарує 110-ти кілограмова штанга на плечах під час присідань. Але така вже доля. Підбиваючи підсумок цього роду занять, можна сказати, що їх піком був перший семестр першого курсу університету, коли моєю робочою вагою в жимі лежачи були 90кг, а на раз я певно вижав би й сотню ... А через два місяці я зламав палець й пішло покотилося.

З класом ми два рази їздили восени до Слав’яногір’я і один раз влітку на Оскіл. Незмінним атрибутом цих поїздок зокрема, та ліцейського життя взагалі, були дві речі: футбол та творчі номери. І якщо з футболом у мене проблем не було, то придумати смішний номер, а потім ще зіграти в ньому смішно було дуже складно. У підсумку майже всі ролі в мене були серйозними... Зараз би я цього не допустив, відгуморив би як слід.

За час навчання в ліцеї мені підкорились деякі спортивні вершини. По-перше, я встановив якийсь там рекорд часу в човниковому бігу. Потім був помічений в дуже далекому метанні снаряду. На завершення всього, футбольна команда нашого класу вийшла у фінал турніру ліцею (!!!), де під кінець першого тайму мені вдалося зрівняти рахунок. Тепер здавалося, що в другому таймі перемога буде за нами... Але підсумковий результат зустрічі виявився гіршим за будь-які очікування. При бажанні, я можу вислати Вам його в SMS-повідомленні. Для цього Вам достатньо зав'язати зі мною телефонну розмову з текстом «Відішли рахунок, Родіоне».

Взагалі футбол пройшов червоним ниттям через все навчання в ліцеї. Він був на кожній перерві, за будь-якої погоди та пори року. Варто згадати, що статут ліцею зобов'язував нас мати представницький зовнішній вигляд. Тому, якщо ви не спадковий тракторист, то для вас досить дивно виглядали б хлопці в костюмах та кедах, що були завбачливо перевзуті заздалегідь, що ганяють м'яча на полі.

Якщо говорити про чисто професійну сторону навчання в ліцеї, то був такий період, коли я знаходився на першому рядку за середнім балом по всьому ліцею, що лише підтверджувало мою всебічну розвиненість. Ліцей я закінчив з усіма п'ятірками (або не нижче десяти за шкільною системою) в атестаті, але зі срібною медаллю. Це пояснили тим, що для отримання золотої медалі необхідно було також приймати участь у конференціях, чого за мною не спостерігалося.

На свій останній дзвінок довелося на деякий час відновити свою танцювальну діяльність, бо довелося готувати номер. Але справжній професіонал і через два роки приготує висококласне феєричне шоу. Але справжнього професіонала під рукою не виявилося, тому ми придумали звичайний танець трьома парами. Розкішний, чарівний, але не феєричний.

Мій Випускний був для мене одним із самих незручних днів. Вдень на урочистій частині довелося співати, з чим ми (я та дівчина, що доповнювала мене до дуету) благополучно впоралися. Прийшовши додому, я не усвідомив усієї важливості вечірньої частини Випускного, і відправився за звичкою грати у футбол, а дарма. Варто зауважити, що поле біля будинку у мене повністю заасфальтоване, тому падіння дуже болючі. У цей день я впав разів зо три та обідрав собі руки, долоні, ноги, стегно та груди. Тому ввечері в костюмі я відчував себе дуже і дуже незатишно. Прощай ліцей! Е-ге-ге-гей! Привіт...

Вибір ВНЗ був заняттям нескладним (обидва моїх батьки закінчили в свій час саме ДПІ), чого не можна сказати про вибір спеціальності. У той час дуже пестила слух інформація про те, що на спеціальності ТКС є якась німецька група, що відкриває непогані перспективи щодо подальшої зайнятості. Мою увагу до неї привернуло також те, що на ній був один з найбільших конкурсів.

Далі було написання рейтингових іспитів. У підсумку, я пройшов на бюджет серед перших завдяки високому результату з фізики (близько 55-ти з 60-ти балів). Як виявилося пізніше, багато медалістів вступили до бюджету за простою співбесідою. Так от. Рейтинги писати – це вам не співбесіду розмовляти! Хоча мене досі дивує, чому я не зробив так само...

За час навчання на першому курсі я потоваришував з людьми зі своєї групи, за час навчання на другому курсі - з інших груп. Без них моє життя було б сумним та невеселим. А з ними ми постійно відкриваємо нові горизонти дозвілля та гумору, все далі відсуваючи межі усталених канонів.

У нас взагалі на диво дуже дружний потік. Як доказ своїх слів, перерахую спільні заходи: поїздки до Щурово на травневі свята (починаючи з другого курсу, і так далі й до сьогодні), поїздки на море (Алупка на третьому курсі, Мелекіно та Малий Маяк на четвертому), а також постійні походи на природу в Ботанічний сад, на концерти, в театри, спільні святкування всіх червоних днів календаря і т.д.

Тепер безпосередньо про мозкову діяльність. Чим далі дисципліни починали відходити від реальності, чим більш емпіричними ставали їхні основні моменти, тим менше у мене залишалося до них інтересу.

Я завжди любив фундаментальні науки, такі як фізика та математика. В них все подальше випливає з попереднього. Засвоївши теоретичну базу, можна впевнено рухатися далі. Це ж відноситься і до дисциплін, що базуються, наприклад, на теорії вірогідності.

Та як тільки починають з'являтися дисципліни, основним ключем до успіху в яких є запам'ятовування нескінченної кількості фірмових або технологічних стандартів, без докладного занурення в принципи їх роботи, в мене потихеньку опускалися руки. На мою думку, такий принцип навчання не може підготувати доброго спеціаліста в своїй галузі. У кваліфікованого спеціаліста не повинно бути білих плям, він повинен знати відповіді на всі питання, що стосуються тієї чи іншої технології. Я вважаю помилковим механічне запам'ятовування величезної кількості матеріалів за цими технологіями, якщо залишаються прогалини в тому, на чому вони базуються.

Існує безліч технологій, інформації про них ще більше. По-справжньому розібратися в кожній з них без сформованих базових знань не може ніхто. На мою думку, було б більш доцільним основний час навчання витрачати на вивчення бази. Фундаментальні знання у декількох галузях коштують набагато більше, ніж поверхневі тимчасові пізнання у всіх одразу, тому що останні без потреби забуваються. Отримавши базу, людина піде на роботу, і там вже буде за вимогою розбиратися в необхідних тонкощах.

Загалом, для мене завжди було важливим досконало знати і розуміти проблему або питання, що розглядається. Тому я ніколи не розумів такої гонки комп'ютерних технологій, що ми спостерігаємо зараз. Задати зараз будь-кому просте запитання з фізики на предмет розуміння світовлаштування, та правильну відповідь дадуть одиниці, якщо взагалі зрозуміють, в чому, власне, питання. Прохання розрахувати інтеграл взагалі у багатьох викликає безпомічний сміх. Проте є мільйони по всьому світі таких знавців, які знають, на яку кнопку треба натиснути, і що написати в тому чи іншому програмному продукті, для отримання такого-то результату. Це будь ласка. При цьому навіть у словосполученні «програмне забезпечення» вони можуть допустити декілька помилок. Я

вважаю, що наука пішла не тим шляхом. Наука багато в чому стала синонімом технології. Це не інтенсивний шлях, а екстенсивний, хоча всі навколо будуть дивуватися: «Як не інтенсивний? Ми ж зменшуємо розміри, збільшуємо швидкості і т.д.» Я ж наполягаю на тому, що навіть у звичайній теорії електромагнітного поля є дуже багато суперечливих місць, які й до сьогодні ще не були нормально пояснені. Але весь світ вже близько століття успішно користується теоріями, запропонованими свого часу людьми, які шукали правду. І вже ніхто не пам'ятає напевне, про що вони говорять, але зате твердо впевнені в тому, що так воно і є, і тому думати в цьому напрямку далі не бажають. Я за те, щоб розуміти кожен навіть найменший процес у розглянутій проблемі. Але світ прискорюється, і доводиться відкладати своє прагнення у всьому розібратися, щоб встигнути за його божевільним ритмом.

За час навчання в університеті, я вже до третього курсу поступово визначився зі своїми вподобаннями в музиці. Я не можу про це не розповісти, тому що музика супроводжує мене протягом усього життя, я отримую справжнє задоволення від прослуховування своїх улюблених композицій.

У віці десяти років я вже заслухав до дірок батьківські записи Deep Purple, Rainbow, Pink Floyd, AC/DC та Queen. В середніх класах школи я чомусь плавно перейшов переважно на російський рок (ранній Мумій Троль, Земфіра, Пікнік і т.д.) Потім знову захопився західними виконавцями легкої рок-музики в обличчі Nirvana, Red Hot Chili Peppers, The Offspring, Metallica, Oasis, Guns'n'Roses, Muse.

Так було рівно до того моменту, коли взимку другого курсу, я побачив кліп гурту Tool на пісню Parabola. Ця музика і візуальний ряд, що супроводжує її, захопили мою свідомість. Я в одну мить зрозумів, що мені подобається в музиці, чого мені не вистачало в ній раніше. Я не буду навіть намагатися описати її, до мене це було зроблено сотні разів і я обов'язково повторився б. Просто вона представляє собою потужний, ритмічно складний, зачаровуючий, що б'є в одну точку, але дістає до самої глибини сприйняття, згусток енергії.

Tool став першою ластівкою в потребі відкривати для себе нові напрямки, нові колективи, нові експерименти зі звуком і ритмом, які, однак, залишалися б вірними вищевикладеній концепції. Після Tool були Isis, потім Cult Of Luna, A Perfect Circle, Neurosis, Callisto, Rage Against The Machine, Portishead, Aereogramme, Dredg, The Mars Volta, 5ive's Continuum Research Project, Shora, Russian Circles, Red Sparowes, Rosetta, Amen Ra , Mogwai, Buckethead, Time To Burn, Kehlvin, Don't Look Back, Minsk, Kylesa, Impure Wilhelmina... і так далі. І чим далі, тим менш відомі (а за прийнятими мірками, взагалі мало кому відомі) колективи з'являються в моїй колекції, і з задоволенням прослуховуються мною, чого не можна сказати про оточуючих.)

Плавно перейду до своїх навчальних досягнень. Перші чотири або п'ять семестрів у мене в заліковій книжці спостерігалися тільки оцінки «відмінно». У мене був стимул. До початку навчання мені неодноразово нагадували, що якщо я здам три сесії поспіль на відмінно, то буду отримувати «Президентську» стипендію. А я був не проти того, щоб заробляти гроші своїм розумом, тому виконав і перевиконав цей план. Однак ніякої «Президентской» стипендії так і не побачив. Зате був один на весь потік вшанований іменною стипендією ім. В. В. Пака від кафедри Вищої математики, за рішенням А. Д. Петренко, за що (а також за те, що намагався змусити наш мозок ворушитися) йому щире спасибі. Також у свій час я отримував стипендію від компанії Life «за особливі успіхи у навчанні».

На другому курсі я зайняв 5-е місце на міській олімпіаді з ТОЕ (Теоретичні основи електротехніки), чим заслужив можливість брати участь у Всеукраїнській олімпіаді, де я проявив себе вже не так яскраво.

На четвертому курсі я брав участь в університетській олімпіаді з української мови, де зайняв дуже почесне перше місце, за що був відправлений на етап Всеукраїнської олімпіади, де зайняв ще більш почесне шосте місце.

Навесні четвертого курсу мене взяли на курси планування мереж (Net Planning) групи UDEC. За результатами підсумкового тестування в Донецьку мене відправили на наступний етап цього тренінгу до Харкова. Подальшого ж розвитку наші взаємини не отримали.

Після закінчення четвертого курсу, склавши єдиний державний іспит, я, без будь-яких проблем, з третього місця зверху, вступив до магістратури. Практично це нічого не змінило, окрім того, що тепер всі свої роботи довелося підписувати не «ТКС-04а», а вже «ТКС-08м».

Коли настав час визначатися з темою майбутньої магістерської роботи, мені знову ж таки хотілося займатися чимось максимально фундаментальним, тобто тим, підхід до чого буде якомога більш беззаперечним. З цими думками я й пішов до свого нинішнього науковому керівника – Широкова Юрія Дмитровича. Не знаю, наскільки вдалося втілити свої побажання, але зараз моя тема звучить як «Дослідження і розробка методів підвищення достовірності передачі інформації в корпоративній мережі промислового підприємства». Вона дозволяє, з одного боку, займатися ґрунтовним теоретичним аналізом існуючих проблем у даній сфері, та їх конкретним і можливо нетривіальним персональним рішенням, з іншого.

На даний момент магістерська робота вимагає подальшої роботи. Попереду етапи пропонування комплексного рішення, його моделювання та оцінки.

У вільний від роботи час я докладу всі свої зусилля для того, щоб стати відомим. Я багато думав про це і зрозумів, що іншого шляху до здійснення моєї головної мрії не існує. А головна моя мрія полягає в тому, щоб громадяни України (а в ідеалі - усього світу, але перш за все за Батьківщину сумно) перестали курити та вживати алкоголь у будь-якому вигляді.

Моє серце розривається від злості, болю, образи й усвідомлення неможливості щось змінити, коли я повертаюсь з навчання додому і бачу, як наш народ цілеспрямовано спивається, в більшості своїй не усвідомлюючи цього. Пиво якщо ще не стало сенсом життя нашої сучасної молоді, то принаймні багато хто вже не бачить сенсу життя БЕЗ нього.

Я не звинувачую в цьому сучасну молодь. У виникнення такої ситуації є багато причин. Це і спадкова схильність в зв'язку з давніми традиціями наших людей посилено святкувати, і гіпертрофоване і спотворене прагнення не відставати від західної культури, і безвідповідальність наших політиків в питанні реклами... Причин багато, а виходу немає. Правду кажучи, в очах абсолютної більшості, і проблеми-то немає...

Я не розумію популярні нині політичні ток-шоу, в яких розумними і впливовими людьми обговорюються проблеми майбутнього нашої країни і нації. Які тільки аспекти не зачіпаються... Та я взагалі не бачу сенсу в подібних дискусіях, поки з екранів телевізорів, рекламних плакатів міста, виходить головна загроза – зомбіююча реклама алкоголю та нікотинових виробів.

Це ж так просто – зробити перший крок, заборонити їх рекламу. Певна річ, що миттєвого ефекту це не дасть, але так теж далі тривати не може. Ще пара поколінь – і поява на світ здорової дитини в Україні буде великою рідкістю. Але хто дозволить заборону такої реклами? Тютюнові та алкогольні виробники є одними з головних постачальників коштів до скарбниці держави. Нікому з тих, хто нагорі НЕ вигідно, щоб народ не пив, був здоровим сам, і виховав здорове нове покоління. Їм вигідно збільшення обсягів реалізованої продукції, тобто те, щоб нація спивалась.

Подивіться на средньостатистичну рекламу горілки або пива. У ній поєднуються два протилежних за змістом явища. Це або альпіністи, які досягли нарешті вершини, або ще який-небудь вид спорту, або поля хліба, чи чистий гірський струмок, або ще якась краса. І супроводжується все це словами про те, що така-то горілка для переможців, для господарів світу, таке-то пиво для того, щоб залишатися самим собою, таке-то вино для залучення до мистецтва...

Тільки при цьому забувають згадати, що ці альпіністи – професійні спортсмени і ніколи б не піднялися на вершину, якби пили стільки, скільки випиває середньостатистичний громадянин України. Що хліб ніколи б не виріс, якби працелюбні люди не доклали своїх зусиль. Що чистий гірський струмок перестає бути чистим, коли поруч з ним з'являється компанія, що п’є. Що професійним футболістам, зустрічі яких на футбольному полі для вболівальників не обходяться без пива, для того, щоб бути в найкращій спортивній формі, спиртне протипоказано.

Єдино правдивою є реклама одного відомого виробника горілки (надішліть «правдива горілка» в SMS на мій номер - і я розкрию Вам ім'я виробника), де прямо показується, як люди напиваються, як свині. Та й то, ця реклама не зачіпає наслідків таких свят.

Вживання алкоголю запускає незворотні процеси в організмі людини. Це відмирання клітин мозку, утворення тромбів, утворення нетипових клітин, пошкодження генів, порушення гормонального фону і т.д. Люди можуть не помічати цього, але наслідки не змусять на себе чекати. Люди керуються тим, що на даний конкретний момент вони не відчувають проблем. При цьому вони безсовісно обрікають своїх дітей.

На даний момент існує безліч відеороликів або циклів наукових передач, в яких при підтримці дослідницьких інститутів демонструється величезна шкода від алкоголю. Це теж свого роду спроби вирішити проблему. Тільки в цих спробах абсолютно забувають про психологію людини, про те, чому вона продовжує вживати алкоголь. Тому часто вони справляють зворотній ефект. І людина, надивившись таких жахів, машинально тягнеться до чарки або келиху, щоб захистити себе, відвернути подібні думки.

У свій час я прочитав книгу Аллена Карра «Легкий спосіб кинути курити» у суто пізнавальних цілях. Мені захотілося зрозуміти, чому вона багатьом допомогла. З багатьма моментами я не згоден, але основний механізм зрозумілий. Необхідно розробити метод, який крок за кроком буде переконувати людей у тому, що вживання будь-якого алкоголю абсолютно нічого йому не дає.

Це можна зробити, використовуючи логічні докази, або позитивний досвід людей, які чудово живуть без алкоголю. Треба, щоб людина нарешті зрозуміла, що їй не потрібно випивати для того, щоб бути веселою, дотепною, впевненою в собі, підтримувати розмову, співати, танцювати і т.д. Це просто стереотип, який засів дуже глибоко і тому його дуже важко викорінити. Настільки глибоко, що, напевно, легше його побороти в насамкінець, ніж для початку показати людям, що це лише стереотип і нічого більше.

Я відчуваю, що дуже скоро чаша мого терпіння переповниться, думки остаточно сформуються, і я буду готовий розробити докладну методику, врятувати людей від величезної загрози. Складніше буде показати їм, що ця загроза існує. От для цього і необхідно стати знаменитим, стати кумиром мільйонів, щоб люди, або хоча б деяка частина їх, хотіла слухати те, що я буду намагатися до них донести. Я впевнений, що тоді запуститься певний механізм і традиційне виправдання «Всі п'ють, і я п'ю» перестане бути настільки безапеляційним.

Як я збираюся стати знаменитим? Самі розумієте, це складно, не маючи якихось дуже яскраво виражених талантів або коштів. Але немає нічого неможливого. Поки я розумію, що спасіння людства від масового вживання алкоголю – це моє життєве призначення. Використовуючи загострене природне почуття справедливості, я постараюсь досягти результату. Може, я стану людиною, яка поставить рекорд у кількості віджимань від підлоги, стоячи на голові (в чому регулярно практикуюсь). Або зароблю грошей на домашню студію і запишу альбом, який винесе людям мозок і спровокує величезний резонанс у світі музики. Або просто притягну до себе увагу тим, що протягом усього життєвого шляху буду боротися з авторитетами та тим, як зараз закони панують у світі. У підсумку, або я переможу їх, або вони підімнуть мене під себе.

До списку планів всього життя входить також:

- навчитися віртуозно грати на гітарі;
- навчитися творити музику від моменту її зачаття до втілення у фінальному треку;
- співати чи грати зі сцени так, щоб люди навколо сходили з розуму і билися в конвульсіях від натиску, неземної мелодійності та енергетики;
- розвинути ідеальне тіло при наявних початкових умовах. Це включає здатність, наприклад, віджимається на руках без використання ніг;
- розвинути почуття гумору до ідеального, коли в будь-якій ситуації можна було б однією фразою винести людям мозок;
- розвинути ідеальну харизматичність, коли при появі в будь-якому приміщенні із будь-якою метою, погляди всіх до одного спрямовувалися б на мене в очікуванні того, що я скажу;
- бути добрим, чесним, завжди чинити за справедливістю і бажати людям тільки добра, і своїми діями домогтися того, щоб інші були такими ж;
- зустрітися дівчину, яка буде хотіти того ж, що і я, або хоча б не буде бачити нічого поганого в моїй поведінці та світогляді, якій буду потрібен тільки я, яка буде цінувати кохання. У цьому випадку я дам їй усе, про що тільки вона побажає, і ми будемо найпрекраснішою та найщасливішою парою і виховаємо дітей, які будуть ще кращими та щасливішими від нас.

...Але ці плани не йдуть ні в яке порівняння із вищевикладеним.