ПРИРОДНІ УМОВИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Донецька область в існуючих межах утворена 17 липня 1932 року. її площа — 26,5 тис. км², що становить 4,4 відсотка території України. Область межує на заході з Запорізькою, Дніпропетровською і Харківською областями України, на півночі — з Луганською, а па сході — з Ростовською областю Російської Федерації. З півдня її омивають води Азовського моря. За ознаками фізико-географічного районування територія належить до степової зони, північно-степової підзони, Донецької північностепової провінції, Західно-Донецької схилово-височинної та Донецької височинної областей.

За особливостями геологічної будови територія характеризується як складна щодо структури нашарувань гірських порід і сполучення форм поверхні, що підтверджується наявністю кількох геоструктурних районів: Донецьке складчасте утворення; Приазовський блок Українського кристалічного щита (УЩ); Донецька частина Дніпровсько-Донецької западини; Причорноморська западина.

Донецьке складчасте утворення є геологічною серцевиною регіону. У 1827 році гірничий інженер Є.П. Ковалевський дав йому назву «Донецький кряж», а всій вугленосній території — «Донецький басейн». Це залишок древньої гірської складчастої країни. У її утворенні беруть участь породи різного віку, але переважають відкладення карбону (пісковики, різні сланці, вапняки, прошарки вугілля), товща яких може досягати 18 км.

На території Донецької області налічується 846 родовищ корисних копалин місцевого та загальнодержавного значення, які містять 36 видів сировини. Нині експлуатується 373 родовища з 23 видами сировини. Серед них: вугілля, метан вугільних родовищ, природний газ, сіль кам'яна, каолін, глина вогнетривка, доломіт для металургії, вапняк доломітний, пісок скляний та формувальний, цементна сировина, гіпс та ангідрит, крейда будівельна, пісок будівельний, бутовий та облицювальний камінь, глина тугоплавка, цегельно-черепична сировина, води підземні прісні тощо.

За запасами та обсягом видобутку високоліквідних видів корисних копалин Донецька область займає провідне місце в Україні. В останні роки в області відкриті, розвідані або розвідуються близько 20 нових видів мінеральної сировини: природний газ і конденсат, рідкісні та рідкісноземельні

метали, неселінові сієніти, флюорит, вермикуліт, базальт, бентоніт, кварцит, калійна сіль, ставроліт, асбест, графіт тощо.

Рельєф Донецької області своєрідний і складний, він має такі геоморфологічні області: Донецька височина, Приазовська височина, Придонецька терасова рівнина, Приазовська низина.

Донецька височина (Донецький кряж) грає провідну роль у геоморфології району. Вона являє собою рівнинні межирічні простори, що чергуються з долами, які мають гірський характер. Середні висоти лежать у межах 200-300 м. Вища точка — гора Могила Мечетна (367 м).

У регіоні є такі ставки, водоймища і певна кількість штучних гребель, що впливають на характер природної гідрографічної мережі. У Донбасі має місце найвища для України густота залізниць і шосейних доріг, будівництво яких супроводжувалося змінами форми земної

поверхні. Це ж відбувалося і під час прокладання каналів і трубопроводів. Останнім часом зросла загроза цілісності багатьох балок у зв'язку з відводами земель під колективні сади. Суттєво трансформована територія заселених насаджень, що займає 7 відсотків площі регіону. Все це свідчить про те, що па значній частині земель південного сходу України утворилися антропогенні, у тому числі техногенні ландшафти.

У кліматичному відношенні Донеччина належить до степової атлантико-континентальної області помірного поясу. Основними рисами клімату в регіоні є: континентальність, значні добові і річні амплітуди температури повітря, мала кількість опадів, відлиги, часті тумани, посушливо-суховійні явища. Усе це обумовлено віддаленістю від Атлантичного океану, близькістю Азіатського материка, рельєфом, незначним впливом Чорного й Азовського морів. Спостерігається порівняна однорідність території у кліматичному режимі. Виділяється лише центральна частина Донецького кряжа (Дебальцеве), де прохолодніше (вплив рельєфу), і Маріуполь, де температура вища (вплив Азовського

моря). Відзначається деяке посилення континентальності у східному напрямку.

Середньорічна температура становить плюс 8,2°С , у січні — мінус 6°С; липні — плюс 26°С. Річна сума опадів у Донецьку — 524 мм, у Маріуполі — 462 мм. Відносна вологість повітря у Донецьку за рік — 73 відсотки , у липні — 57 відсотків. Переважає вітер східних напрямків.

Для гідрографії і гідрології області характерна маловодність. Насамперед це обумовлено приналежністю до степової зони, для яких коефіцієнт зволоження (відношення атмосферних опадів до випару) становить лише 0,66. До того ж, ріки Донбасу в основному мають відцентровий і транзитний характер стоку. Налічується 246 річок довжиною понад 10 км. Великих рік у звичайному розумінні немає: з водотоків, що реєструються, лише 4 відсотки мають довжину 100 км і більше. Ріки належать до басейнів Дніпра, Дону і власне Азовського моря.

Провідну роль у розподілі річкового стоку на Донеччині відіграє Донецький кряж. На його північному схилі беруть початок річки басейну Сіверського Дінця: Казенний Торець, Сухий Торець, Кривий Торець, Бахмутка, Жеребець. Витоки Сіверського Дінця лежать у відрогах Середньо-Руської височини за межами регіону. Ріка нале­жить до типу рівнинних, переважно снігового живлення, і з нечітко регулярними паводками. Середня ширина 60—110 м і глибина 1,5—2,2 м. З вододілу західного схилу Донецького кряжа стікають річки басейну Дніпра: Вовча, Мокрі Яли, Самара, Солона, Кашлагач. Нарешті, іч південних схилів кряжа збирають свої води річки Донеччини, що безпосередньо впадають в Азовське море: Міус, Кальміус (у тому числі його притока Нальчик), Кринка, Мокрий Єланчик, Грузький Єланчик. Нагальна, Мокра Волноваха. Особливої уваги заслуговує Кальміус, як знакова ріка Донецького регіону. Увесь його басейн лежить у Донецькій області. Тут розташовані найбільші міста - Донецьк. Маріуполь, Макіївка, зосереджено більше половини людського і виробничого потенціалу. Деякі річки в посушливі роки пересихають. Значна частка їх живлення — води, що скидаються в гідрографічну мережу: високомінералізовані шахтні води, недостатньо очищені стічні води промисловик підприємств і комунального господарства, а також ті, що стікають із зрошуваних сільськогосподарських земель. Багато річок обміліли, виснажилися, забруднилися.

Озера для Донбасу не характерні: в основному до них відносять меандри, що відокремилися від головного річища Сіверського Дінця. Привертають увагу, як з природної, так із бальнеологічної точки зору, солоні озера Ріпне, Сліпне, Вейсове в околицях м. Слов'янська.

Природні джерела неспроможні забезпечити регіон водою, тому здійснюється її подача штучними водогонами, а також акумуляція у ставках і водоймищах. У 1953-59 рр. побудовано канал Сіверський Донець — Донбас довжиною понад 130 км. Пізніше були виконані значні роботи зі Спорудження каналу Дніпро — Донбас, але нині вони не ведуться через відсутність достатнього обґрунтування. На Донеччині експлуатується понад 1000 ставків і 150 водосховищ питного, технічного й охолоджувального призначення. Штучні водоймища входять до гідрографічної мережі, взаємодіють із природними водотоками і забезпечують самоочищення води від забруднень, що надходять зі стоками. Деякі підземні води використовуються на питні потреби.

Особливу роль у формуванні природних умов Донеччини відіграє Азовське море. Донецька частина його північного узбережжя довжиною близько 120 км обмежує область з півдня, впливає на прилеглу територію (Приазов'я), дає можливість використовувати багатий природний та ресурсний потенціал моря. Північне узбережжя — це рівнинний степ, який обривом спускається до моря. Тут заслуговують на увагу Білосарайська та Крива коси — великі гострокінцеві піщані виступи берега. Дно моря майже плоске. Глибина від 2 до 9 метрів. Солоність води низька: у відкритій частині моря до 11 промілей, але завдяки притоку прісних вод Дону, Кубані, Кальміусу та інших річок у Таганрозькій затоці стає майже прісною. Рівень солоності підтримується за рахунок притоку води з Чорного моря через Керченську протоку. Пере­важний напрямок течії води на донецькому узбережжі зі сходу на захід. Клімат характеризується короткою холодною зимою і теплим літом. Температура морської води в липні 25-28°С . З кінця грудня до кінця лютого на водній поверхні утворюється льодовий покрив.

У Донецькій області налічується 60 типів ґрунтів. Звичайні чорноземи займають 92 відсотки території, дернові — 4, лугові, болотні і виходи порід — по 1, засолені й опідзолені — по 0,5 відсотка. Потужність чорноземів і вміст гумусу знижується з півночі на південь. На Донецькому кряжі панують чорноземи хрящуваті, утворені на продуктах вивітрювання кам'яновугільних порід, а по північних схилах кряжа — на крейдах і мергелях; на Приазовській височині — малогумусні на лесови породах; у долах Сіверського Дінця й інших рік солонцюваті чорноземи, лугово-піщані ґрунти.

Земельний фонд Донецької області становить 2651,7 тис. га, у тому числі: землі сільськогосподарських угідь займають 77,3 відсотка, ліси та інші лісовкриті площі — 7,6, водоймища — 1,6, заболочені землі — 0,4, інші землі — 1ДТ відсотка. У складі сільськогосподарських угідь рілля "займає 62,6 відсотка, сіножаті і пасовища — 12,4, багаторічні насадження — 2,3 відсотка. Розораність території становить 63,6 відсотка, лісистість — 7,6 відсотка.

На території області панує степовий тип рослинного покриву. Донецький кряж нерідко характе­ризують як острів лісостепу серед степів, нагадуючи, що у XVIII столітті не менше 48 відсотків його площі займали ліси. Про це ж свідчать назви населених пунктів (Ясинувата, Стародубка, Ольховатка, Калинівка, Кленове, Грабове, Терни). Лісистість у повоєнний період ледве сягала 3 відсотків. Нині вона зросла до 7,6 відсотка, та все ж є недостатньою.

Характерна особливість регіону — сильна антропогенна трансформація рослинності: степ розораний, багато природних лісів вирубані або окультурені, створені різноманітні насадження спеціального призначення і т.д. Істотні антропогенні зміни відбулися в природній флорі регіону. В області зареєстровано 1870 видів рослин, або 40 відсотків від загальноукраїнської чисельності. За 50 років зникло 33 види рослин. Зростає кількість видів, що потребують спеціальної охорони.

Невід'ємним компонентом природи Донбасу є тваринний світ. На території області налічується 25 тис. видів різноманітних систематичних груп, у тому числі 24 тис. видів безхребетних (молюски, комахи, павукоподібні, черви та інші). Постійно перебувають та фіксуються під час міграції близько 300 видів птахів і 49 видів ссавців. Приблизно 130 видів тварин занесено до Червоної книги України. Понад 140 видів є рідкісними для регіону. Майже 70 видів наземних хребетних тварин віднесено до категорії мисливських, у тому числі: лось, олень благородний і плямистий, кабан, козуля, заєць-русак, ондатра, бобер, байбак, лисиця червона, вовк, єнотовидний собака, норка вільна, борсук, видра, куниця, тхір чорний, сіра куріпка, фазан, перепілка, дикі голуби, гуси, качки, лебеді, лиска, кулики.

Іхтіофауна акваторії Азовського моря (у межах Донецької області) представлена 79 видами риб. У внутрішніх водоймах мешкає 41 вид риб та круглоротих.