Источник: Сучасна інформаційна Україна: інформатика, економіка, філософія — 2010г. / Материалы четвертой международной научно-практической конференции студентов и молодых ученых. — Донецк, — 2010, с. 329-331
Основні принципи Болонського процесу, побудовано, з одного боку, на засадах перевірки знань студентів та, з другого боку, на засадах співпраці між студентами, адміністрацією і викладачами навчальних закладів, оскільки всі згадані групи діють з однією метою — якісна підготовка спеціалістів. Такий підхід потребує досить високого рівня взаємовідповідальності та самосвідомості від усіх учасників відносин. Єдина мета діяльності обумовлює зацікавленість у формуванні кваліфікованого компетентного викладацького складу, підтримання дисципліни та ініціативи студентів, створення оптимальних умов для роботи студентів, викладачів, адміністрації навчального закладу. Саме цьому слугує співпраця між студентськими організаціями та адміністраціями ВНЗ, саме тому в країнах Європи, виділяють з державного бюджету та бюджетів ВНЗ досить великі кошти для підтримання студентського самоврядування.
Для України студентське самоврядування залишається новим та незрозумілим для більшості явищем. Метою і призначенням студентського самоврядування в Україні розуміється здійснення розважальних заходів. У цьому нічого дивного немає, адже стаття 38 Закону України «Про вищу освіту» визначає, що «органи студентського самоврядування сприяють гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника...Рішення органів студентського самоврядування мають дорадчий характер.». Таким чином, студентське самоврядування сприймається лише як можливість та інкубатор лідерів, організація дозвілля студентів. Проте призначення і роль студентського самоврядування в Україні суттєво викривлюється і применшується. Болонський процес ставить вимогу про повноцінну участь студентів в управлінні змістом та якістю освіти.
Органи студентського самоврядування мають представляти студентів свого ВНЗ на усіх рівнях. В Україні кращих практик сильних об’єднань студентських самоврядувань на рівнях адміністративно-територіальних одиниць, які б визнавалися органами влади, відповідальними за молодіжну та освітню політику, та співпрацювали із ними, немає. Органи студентського самоврядування не беруть участь у фінансуванні заходів управліннями у справах сім’ї та молоді місцевих рад, місцевих органів виконавчої влади та центральних органів влади, у яких беруть участь молодіжні організації. Аргументом є те, що вони не мають статусу юридичної особи.
Не всі питання навчання, життя студентів можуть вирішитися в межах навчального закладу. Для захисту прав студентів загалом, на державному рівні, необхідний окремий орган, який міг би вести моніторинг за законопроектами, владними рішеннями, що їх буде винесено в майбутньому, і впливати на них, якщо виникне така потреба, здійснювати превентивну роботу щодо захисту прав студентів, формувати таким чином політику державної влади та нормативні акти. В Україні спробою вивести діяльність студентських організацій на вищий рівень стало створення 2005 року Всеукраїнської студентської ради (далі — ВСР) — координаційного органу при Міністерстві освіти і науки. Але це лише початок. Положення «Про Всеукраїнську студентську раду», прийняте самою радою та погоджене з Міністерством освіти і науки, на нашу думку, теж потребує доопрацювання у сфері визначення функцій та повноважень структурних підрозділів виконавчого органу ВСР.
Незважаючи на те, що у більшості країнах-учасницях Болонського процесу студентське самоврядування визнається повноправним конструктивним партнером в управлінні вищими навчальними закладами, формуванні та реалізації молодіжної політики на місцевому та державному рівнях, студентські самоврядування в Україні існують як формальні структури «при» відповідних органах влади.