Орда Ольга Олександрівна

Коротке резюме:

Автобіографія

Дитинство

1 жовтня 1988 я з'явилася на цей світ, ця дата потрапляє в період впливу місячного знаку «ваги», цей знак характерний утрудненням вибору, зважуванням усіх факторів, зрівноважуванням всіх і вся, справедливістю. Ці якості присутні і у мене. Не тільки місяць формував мене, а і мої найулюбленіші люди: мама, тато і брат.

Мама - Орда Любов Семенівна, найдобріша та найніжніша людина, здатна залагодити будь-який конфлікт і зовсім нездатний заподіяти біль іншим людям. Тато - Орда Олександр Михайлович, чоловік, який прочитав стільки книг і пізнавальних журналів за все своє життя, скільки люди не читають, і найголовніше, він знайшов застосування всім цим знанням. На будь-яке моє запитання тато завжди знаходить відповідь.

Брат - Ігор, мій порадник та вчитель з предмета, який називається «життя», він старший за мене на 15 років. Все моє дитинство він розповідав життєві ситуації, в яких доводилося побувати йому і його друзям, на основі яких я робила висновки і вже тоді, в ранньому дитинстві знайомилася з правилами життя.

Так само, відкривши рот і тільки слухаючи, ні в яких моментах не суперечачи, я слухала батьків і брата, тобто я була слухняною дівчинкою. За все що відбувалося зі мною протягом 21 року я вдячна своїм мамі, татові й братові! Я відвідувала дитячий садок, чим, можна сказати пишаюся. Я почала дорослішати ще з трьох років. У садочок я любила ходити, я любила діток навколо та вихователів, напевно час тоді був такий добрий.

Школа

За шкільну парту я сіла ще в дитячому садку. Я любила слухати викладача і виконувати його завдання. Після навчання я залишалася в садку і допомагала вихователям. Я дуже люблю маленьких діток і тому проводила з ними весь час, поки мама не забирала мене додому або відводила на заняття танцями. Ось тоді і виявилася моя любов до танців, я все життя танцюю, танцюю скрізь і так, як душі завгодно, для мене танець - це коли тіло стає повністю підвладно музичним нотам. Єдиний момент перервав мою танцювальну діяльність - це момент вступу до ДонНТУ. Дуже багато часу було витрачено на підготовку до вступу, що було не даремно, я займала перші рядки рейтингів.

Весь шкільний період я відвідувала всі можливі гуртки у центрі естетичного виховання, який був недалеко від будинку і я могла сама розпоряджатися своїм часом. Я відвідувала гурток малювання, англійської, акторської майстерності, музики і навіть крою та шиття. Музичну школу по класу фортепіано я закінчила з відзнакою в сьомому класі. З тих пір не грала. Іспити в музичній школі приводили мене у жах, я страшенно боялася директора школи і грати перед великою кількістю людей. Тому цей непояснений страх навіває смутні спогади, але я хочу відновити всі свої знання цієї сфери мистецтва.

Після восьмого класу я вступила до ліцею «Інтелект». Перші півроку навчання в якому стали для мене хорошою життєвою школою в плані налагодження відносин з однолітками. Ми всі були з різних районів міста, ніхто нікого не знав. Але через півроку згладилися гострі кути у відносинах і зараз ми всі хороші друзі. Протягом одинадцяти років я була активісткою і брала участь у всіх шкільних заходах. У 2004 році з танцювальним колективом брала участь в передвиборній компанії одного з кандидатів у Президенти України, але тоді для мене були цікаві лише міста в яких ми бували, але ніяк не політична ситуація в країні.

Університет

Донецький національний технічний університет. Саме технічний університет зацікавив мене, так як технічні науки мають системність та структурованість. До найскладнішого висновку можна прийти послідовними кроками, з яких випливають наступні ідеї та рішення. Спеціальність «Комп'ютерний еколого-економічний моніторинг» залучила своєю багатограннoю назвою, що вміщує в себе великий об'єм інформації з різних напрямків.

В університеті вчитися цікаво: лекції, опрацювання, семінари, лобораторні. Кілька бентежила обов'язковість самостійної роботи. Але з часом я ставала дорослішою, ставлення змінювалося, навчання ставала більше творчим заняттям, а не тільки обов'язковим. Додалася також активна участь у всіх громадських заходах факультету та інституту. Ситуація у відносинах з однолітками тут складалася абсолютно відмінна від ліцейського. Одногрупники та інші студенти вже дорослі люди і життєві погляди у них інші, в групі більше було бажання допомогти і підтримати сусіда по парті. Моя перша сесія була здана на «відмінно». Для мене це було щастя! Наступні так само ...

Можна сказати, до званню магістра я почала готуватися ще на перших курсах в університеті. Батьки порадили: якщо хочеш вступити в магістратуру без проблем, починай вчитися і отримувати п'ятірки з перших курсів навчання. З усіх сил я намагалася виконувати поради батьків. В магістратурі необхідно написання магістерської роботи. Моїм науковим керівником став - Анопрієнко Олександр Якович. Наше перше знайомство відбулося при обговоренні проведення Дня факультету. Раніше Олександр Якович не вів заняття у нашій групі, ми не знали його, але після спілкування стало зрозуміло: це людина з якою легко розмовляти. Ця людина завжди йде назустріч, допомагає знаходити вихід із ситуації, дає поради і при необхідності критикує, що зовсым важливо! Перетинаючись у питаннях пов'язанних з факультетом протягом декількох років, було прийнято рішення написання магістерської під керівництвом Олександра Яковича і тема обрана відповідна: "Система моніторингу успішності для підвищення ефективності управління факультетом"

Плани на майбутнє

Доволі часто молодь, у задоволення своїх амбіцій, бажає залишити свої міста які не мають статус столиці країни. А ті, хто живуть у столиці, прагнуть жити в столиці іншої країни, більш успішною, як їм здається. Я не можу стверджувати на 100% про своє бажання залишити своє рідне місто, напевно, я дійсний патріот свого міста і країни. Мені здається, якщо я народилася в цьому місті, значить так треба, значить я повинна внести свій внесок у розвиток цього міста, а далі і країни. Я тут народилася, я тут росла, і з самих маленьких років саме це місто вчило і розвивало мене. Я не проти і ваших суперечливих доказів, але моя думка теж має право на існування. Так ось, в цьому і полягають мої плани на майбутнє. Я хочу максимально посприяти розвитку свого міста, а потім і своєї країни, зробити її привабливою для іноземців і бажаною її відвідувати.