Народився я у далекому на поточний час 1988 гоці в місті шахтарів та металургів - великому місті Донецьк. Батьки Васьковцова Валентина Павлівна та Васьковцов Андрій Петрович на той час нещодавно закінчили славний та великий ДПІ, займались зі старшим братом. Саме тому зі мною було менше проблем. Основну частину дитинства я провів у дитсадку «Сонечко», де й отримав жахливу неприязнь до закладів серії «концтабор з дірками у заборі». Відрізнявся особливими талантами типу «розтрощі все навкруги» та «а чому це більше не працює?».
Особливих спогадів якось не залишилось про цей час,але вже тоді я проявляв любовь до самотності та неприязні до оточуючих, що викликало цілі потіки скарг на мене до моїх батьків.
Школа... Єдиний період часу,який я згадую більш-меньш тепло. Вступив я на тот час до средньої школи I-III ступені №70 до класу з поглибленим навчанням та експериментами над школярами. У віці 7 років мало розумів значення слова «експеримент», а батьки зазвичай особливо не вникали. Результат - після закінчення третєго класу я вмів достатньо швидко перекладати та рахувати в 10-ці різноманітних систем обчислення, виводити логічні ланцюги, проте зовсім не вмів писати та читати, що й було виявлено моім новим класним керівником й вчителем математики Трегуб Н.Л. В 6-ому класі у школи магічним чином заговорили про програмування та привчання школярів до цієї старої, але все одно потужної техніки - ПОИСК 2. Приблизно у цей час дома з`явився власний «монстр» - великий білий ящик, що мав горду назву AMD486DX4. Власне так я й звернув увагу, що спілкування з «ящиком» для мене легше, ніж з оточуючими однолітками. Посилене вивченя математики, підкореня шкільної програми з інформатики, вміння змусити себе призвели до свого логічного результату - школу я закінчив з чистим золотом.
Особливу подяку я хотів би виразити моїм вчителям, жорстокості навколишнього світу, творчості груп «Сектор Газа», «Гражданская Оборона», «Король и Шут», «Ария», «Алиса», Manowar, Alice Cooper та іншим за підтримку у цей період часу.
Озираючись на життя періоду школи я усвідомил, що для мене в житті основними опорами особистості стали не однолітки й даже не люди. Основними опорами для мене були музика, коп`ютерні ігри, жадоба до знань та бажання перемогати. Навіть тепер, коли я повинен стати дорослішим й розумнішим я все одно не вмію програвати, слухаю гучну, а іноді й антиморальну музику(причому для роботи мені це край необхідно) й граю в різноманітні комп`ютерні ігри. Позитивом же всього періода можно вважати отримання можливості занурюватись з головою до предмета, що цікавить. Можу годинами сидіти над чимось на зразок Java-програми або Linux-модуля, намагаючись зрозуміти, чому код індуса, що написан з китайскіми коментаріями не працює в оточені моїх російських зміних.
Після закінченя школи я був на роздоріжжі - багаж знань, високі амбіцї, відсутність зв`язків, розповіді оточуючих мене близьких - все це позначилося на виборі ВУЗа. ДПИ, ДонГТУ, ДонНТУ впевнено тримав позиції у рейтингу освіти. Після вступу до ДонНТУ на спеціальніст «Системне програмування» й завершення першого курсу я навчився не вірити рейтингам.
Особливо прикро те, що корисних предметів за весь час навчання не викладали, а ті, що корисні - являли собою короткий огляд, причому іноді - дуже мізерний, поверхневий і неточний, а іноді і помилковий. Висновки з приводу користності або марності викладаємих предметів зробив я при спробах влаштуватися на роботу на посади «Програміст», «Системний програміст», «Системний адміністратор», «Розробник проекту». На кожній з вакансій задавали декілька класичних запитань - досвід роботи за спеціальностю, вміння працювати у команді, теорія проектування ПО, теорія документування та розробки, знання мов програмування, адміністрування Linux та BSD систем, програмування GUI, баз даних, організація мереж та інші. Ці спроби попрацювати та деякі інші «зерна» предметів університета(ООП, операційні системи, АРХЦС) затвердили у мені думку, що університет нічому мене не навчить та пора вчитися самостійно. Десь у середині другого курсу мені пощастило влаштуватися на роботу до техпідтримки у фірму ASPLinux на місце «Інженер-програміст». До цього моменту мої поверхові знання системи та вміння швидко шукати інформацію досягли необхідного для роботи рівня. Там я навчився читати документацію та незнайомий код, розмовляти з користувачами на їх мові, повзати по дахах та полах з тестром у зубах, їздити у нічні командировки й «робити так, щоб було зручо користувачеві, а не так як бажає налаштувальник».
Всеж таки я бажаю відзначити деяких викладачів факультету обчислювальної техніки, а нині - коп`ютерних наук та технологій:
- Лапко Володимир Васильович - світова людина, є одним з гроз попередніх, поточних та майбутніх студентів. Його викладання -чудове. Проблема - воно для більшості студентів марно. Його предмети можливо мірові й, як кажуть, визначають базу, але знання цієї бази у світі легко замінюють можливості високопотужних ком`ютерів та компіляторів.
- Гусєв Борис Семенович - веселий й неочікуванний викладач. Має найлипші навички читання лекцій. Мабуть, один з найкращіх лекторів за весь чась навчання.
- Святний Володимир Андрійович - грубо кажучи куратор німецької групи, в якій я примудрився провчиться 4 роки. Більше виділяється як Людина, ніж як викладач. До німецької групи ставиться як до рівних, що не завжди можна очікувати від інших викладачів.
Закінчивши бакалаврат з червоним дипломом я знову буд на роздоріжжі - спробувати знайти роботу або продовжувати вчитися. Сила розуму виявилась більш сильною, мовив, що за гроші держави можна вчитися далі. Власне цьому й було прийняте рішення продовжити навчання для отримання диплому магістра. Й знову я не був розчарований - корисними знаннями у предметах, що викладалися, й не пахло. Хоча всеж таки до можливокорисного можна віднести «Обробку сигналів» та «Системи реального часу (огляд)». Інші предмети мають більш гуманітарну спрямованість та не можуть бути корисні на виробництві, тобто не можуть принести хоч який небудь прибуток.
Одним з бонусів магістратури, який додав декілька пунктів до рішення «ВЧИТИСЯ» була командировка до Германії за стипендією DAAD (за що я дякую Святному В.А.). Ця поїздка допомогла визначити тему диплому - «Відображеня віртуальних паралельних симуляційних моделей мережних динамічних об`єктів(МДО) на цільові обчислювальні архітектури, що реконфігуруються».
Плани на майбутнє прозорі як вода - вчитися, вчитися и ще раз вчитися. А вчити необхідно багато - університет у цьому мені нічим не допоміг. Першими до списку необхідного до вивчення попадають глибокі знання мов програмування, що використовуються у світі, й отримання навичок роботи у команді, програмування на відстані, підіймання рівня розмовної мови, підвищення рівня культури. Після закінчення университету маю бажання отримати роботу в Польші, Германії або Фінляндії - державах з дойстойною зарплатнєю й відношенням до оточуючих.