Джерело: Студентська конференція з історії у рамках тиждня студентської науки в Донецьку, м.Донецьк, 2007 р.
Магдебурзьке право – феодальне міське право, що склалося в німецькому місті Магдебурзі, а згодом поширилося на багато інших міст Європи, стало символом феодального міського самоврядування.
Загалом у відносно завершеному вигляді Магдебурзьке право склалося у 13 ст. і поширилося спочатку на інші міста Східної Німеччини, а згодом – разом з німецькою колонізацією – на Східну Прусію, Сілезію, Чехію, Угорщину, а далі на Польщу, Литву, звідки перейшло до Білорусії та України.
В Україні Магдебурзьке право поширилося у 14-15 ст.. Відповідно до цього права всі міста України поділялися на 3 категорії. До першої належали міста, що отримали Магдебурзьке право від литовських князів, польських та угорських королів. Переважно це були міста Правобережної України. Раніше Магдебурзьке право було надано містам Закарпатської України, яка на той час входила до складу Угорщини. З 1329 року Магдебурзьким правом користувалися Хуст, Вишкове, Тячів, згодом – Сянок, Львів, Км?янець-Подільський, Луцьк, Кременець, Житомир, Мукачеве, Київ. До другої категорії входили міста, які отримали Магдебурзьке право від їх власників. Так, князі Вишневецькі у 16 ст. подарували це право Лохвиці, Лубнам, Пирятину, Прилукам. До третьої категорії належали міста, яким Магдебурзьке право було надано грамотами гетьманів після приєднання України до Московської держави. У 1752 році Магдебурзьке право було даровано гетьманом Розумовським Полтаві, 1758 – Новгороду-Сіверському. До кінця 18 ст. Магдебурзьке право одержали майже всі міста Лівобережної України. Грамоти гетьманів переважно підтверджували права міст України на самоврядування, які вони отримали ще під литовським та польським пануванням.
За рівнем панування міста України поділялися на магістратські та ратушні. Магістратське самоврядування було більшою самостійним. Ратушу, як орган міського самоврядування у кінці 18 ст. мали майже всі міста лівобережної України.
Міщанство переводилося на окремий суспільний стан, який мав свої органи самоврядування. Таким органом у великих містах була міська рада (магістрат), що, як правило, складався із війта, його помічників (бурмістрів) і двох колегій – ради (райці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі),яких обирало міщанське населення.
Жителі міст, які мали Магдебурзьке право, були юридично вільними. Вони виконували як загальнодержавні повинності, так і ті, що визначала міська влада. Магдебурзьке право звільняло місто не лише від судової, а й від адміністративної влади власника, на землі якого це місто знаходилось. Міщани звільнялися від усіх повинностей на користь власника. Із загальнодержавних повинностей головною була військова.
Джерелами чинного Магдебурзького права на Україні були збірки міського права польських юристів, збірки хмельницького права П. Кущевича (1623), а також підручні правні книги, складені юристами Гетьманщини.
Отже, на першому етапі у 14-16 ст. Магдебурзьке право поширилося на всій Правобережній та частині Лівобережної України. В цей період воно було знаряддям окатоличення та полонізації українського населення, оскільки правом на самоврядування могли користуватися тільки католики, українців, євреїв, вірмен витісняли в своєрідні окремі квартири чи вулиці. Навіть вступ православних у ремісничі цехи був заборонений. Не всі міщани були рівні перед законом. Проте Магдебурзьке право відіграло прогресивну роль в економічному розвитку міст. На початку 19 ст. Магдебурзьке право практично припинило своє існування. Головними причинами цього були: втручання місцевої адміністрації у справи міст; невизначеність компетенції війта, ради, лави; становий характер влади в містах; відсутність контролю за діяльністю міської адміністрації; корупція та хабарництво серед посадових осіб тощо.
Але беручи до уваги всі переваги Магдебурзького права, його недоліки можна сміливо відкинути на останній план у розгляді цього питання. Взагалі то, введення Магдебурзького права в українських містах було великим кроком вперед, що наблизив Україну до права називатися незалежною державою.