Источник: "Історія державності України: нові уявлення та сучасні погляди" — 2007 / Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної студентської конференції "Історія державності України: нові уявлення та сучасні погляди",присвяченої 90-річчю утворення Української Центральної Ради. — Донецьк, ДонНТУ — 2007, Том ІІ, с. 114-115.

 

 

УДК 94(477)                                                                                                      Анастасова К.А.

Донецький

Національний

Технічний

Університет

Формування української армії в період гетьманату

Одним з найважливіших аспектів в боротьбі України за незалежність була проблема створення збройних сил. Військовий рух був невід‘ємною частиною українського національного відродження.

Після проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки (УНР) розпочалося по-справжньому створення національних Збройних Сил. Проте уряд УНР не встиг закінчити цей процес.

29 квітня 1918р. відбувся державний переворот, і до влади прийшов гетьманський уряд на чолі з генералом П. Скоропадським. В липні 1918р. рада міністрів ухвалила закон про загальний військовий обов'язок, затвердила план організації української армії. Строк дійсної військової служби встановлювався: у піхоті — 2 роки, у кінноті та артилерії — 3, на флоті — 4. Служба в запасі мала тривати до 38 років, а в ополченні — з 39 до 45 років. Набір новобранців планувався проводити двічі на рік: восени і навесні. Передбачалося, що українська армія складатиметься із 16 корпусів (армійських, кінних), семи дивізій, трьох важкогарматних батальйонів, ескадрильї бомбардувальних літаків, двох понтонних і чотирьох залізничних куренів. Для підготовки військових кадрів розгорталася система навчальних закладів. Гетьман П.Скоропадський сформував дивізії сердюків і сірожупанників, відновив у Білій Церкві загін січових стрільців. У листопаді 1918р. чисельний склад української армії без козацтва становив до 60 тисяч чоловік. Також генерал призначив на посади військового міністра та віце міністрів Української Держави російських і німецьких генералів, які гальмували створення української армії.

Співробітник гетьмана М. Могилянський писав про нього: «Немає що й казати, що до тієї ролі, яка припала йому за сліпою примхою історії, він у ніякому відношенні не був приготований і вже в кожному разі ніколи не мріяв про відродження з минулого – історичної археології гетьманства».

Водночас за період свого гетьманства П. Скоропадський організував в Україні багато російських добровольчих частин: "южних", "сєвєрних", астраханських, саратовських та ін. Вони глузували з усього українського, проводили паради в українських містах, безкарно вели пропаганду проти української держави, перешкоджали розбудові української армії. Влучно характеризує його генерал Черячукін: “Сам Скоропадський, генерал світи його Величности, любив Росію. Як російський генерал, він болів душею з приводу роз’єднання Росії”.   

Проти гетьмана повстали січові стрільці, підтримані селянськими масами Білоцерківщини. Формується Дніпровська дивізія (10 тисяч чоловік) на Трипільщині. До лав українського війська вступають селяни, робітники, інтелігенти. 14 грудня 1918р. після відмови П. Скоропадського від влади було відновлено Українську Народну Республіку. Військові сили України на цей час складали 300 тисяч чоловік, але їхня бойова здатність була низькою: не вистачало кваліфікованих військових кадрів, залишилося мало регулярних військових частин, повстанці були погано організовані.

Таким чином, можна зробити висновок, що політика генерала Скоропадського П.П. гальмувала розвиток збройних сил України. Та після правління генерала замість надійних збройних сил українці отримують слабку та не здатну чинити опір армію. Цей факт буде відігравати важливу роль у подальшому процесі становлення української державності.

 

 

 

Література:

1. Солдатенков В.Ф. Становлення української державності і проблема збройних сил. Березень 1917-квітень 1918р..// Український історичний журнал.-1992 № 5

2. Дніпровий М Скоропадський та його “українська держава”// Платформа «Бриколаж»