Источник: Матеріали регіональної міжвузівської наукової конференції викладачів та студентів “Україна в роки Другої світової і Великої Вітчизняної війни 1939-1945 рр.” - Донецьк: ДонНТУ, 2010. - 205 с., с. 96-97.
УДК 347.78.045
Виголошений Україною курс на входження до міжнародної спільноти, зокрема до ЄС, вимагає докорінних реформ у всіх сферах суспільного життя. На даний час у розвитку суспільства великий пріоритет має інтелектуальна діяльність. Конституція України містить положення, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; проголошується свобода літературної, художньої, наукової творчості. Захист права інтелектуальної власності є одним із основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України, що визначається в Законі України «Про основи національної безпеки». Також наша країна ратифікувала Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС, тобто взяла на себе зобов’язання продовжити удосконалення захисту прав інтелектуальної власності.
Захист прав інтелектуальної власності здійснюють такі органи державної виконавчої влади, як Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України, Служба безпеки України, Державна податкова адміністрація України, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Прокуратура України, а також суди.
За період набуття незалежності в Україні було прийнято низку законодавчих актів, присвячених праву інтелектуальної власності: основним спеціальним законом у цій сфері є Закон України «Про авторське право і суміжні права». Також питання охорони авторського права врегульовані статтями Книги ІV Цивільного кодексу України. Загальні засади захисту права інтелектуальної власності передбачені ч. 3 ст. 418 цього Кодексу, яка визначає, що таке право є непорушним. Кожна особа може звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності згідно ст. 16. Також Україна висловила згоду з Всесвітньою конвенцією про авторське право, Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів. Але незважаючи на це, система захисту авторських прав досі є неефективною і вимагає удосконалення. Виділимо існуючі сталі проблеми у цій галузі:
1. Великий рівень поширення злочинності щодо порушення авторського права. Порушенням прав автора твору вважаються: дії, що порушують немайнові і майнові права автора, піратство, плагіат та інші протиправні дії, що створюють загрозу порушення авторських прав. Найбільш небезпечними видами злочинів у цій сфері визнано піратство щодо комп’ютерних програм, аудіовізуальних творів, баз даних, книг. Так, згідно з проведеним дослідженням компанією IDC, рівень піратства в Україні складає 84% (Згідно з даними міжнародної асоціації Business Software Alliance ця цифра досягає 91%), що є одним із найвищих у Європі, а втрати національної економіки від комп’ютерного піратства складають більше ніж 400 млн доларів на рік. У той же час середній світовий показник піратства складає 34%.
2. Правова невизначеність багатьох ключових понять або недостатнє їх відпрацювання. Наприклад, відсутнє законодавче визначення поняття твору та понять, що стосуються глобальної мережі Інтернет. Існують випадки дублювання понять у Законі України «Про авторське право і суміжні права» та ЦК України, нерідко з використанням зовсім інших формулювань. Так, у ст. 433 ЦК України подано детальний перелік об’єктів авторського права, до яких згідно зі згаданим Законом належить дизайн. Це ставить під загрозу авторську охорону дизайну друкованого видання. Відсутність належної законодавчої бази обумовила поширення плагіату, судові справи щодо якого надзвичайно складні, оскільки довести сам факт плагіату непросто, широкого поширення набули факти незаконного розповсюдження творів у мережі, їх публічне сповіщення у громадських місцях, закладах торгівлі, харчування тощо.
3. Відсутність контролю щодо збору, розподілу та виплати авторської винагороди з боку державних органів, своєчасних змін до законодавства призвели до негативних наслідків стосовно збору, розподілу та виплати авторської винагороди. Закон не передбачає здійснення контролю за діяльністю організацій колективного управління, порядок створення та ліквідації, критерії постановки організацій на облік, організаційно-правові форми їх утворення.
4. Дієві механізми захисту авторського права є відсутніми. А законодавець, наприклад, може підвищити рівень покарань за кримінальні злочини у даній сфері залежно від рівня суспільної небезпеки, уряд активними діями довести суспільству, що він потуратиме порушенням прав у цій сфері.
Ці фактори призводять до суттєвого зростання рівня правопорушень, контрафакції та піратства і вимагає пошуку засобів ефективного захисту авторського права. Одним підвищенням рівня кримінальної відповідальності проблему не вирішити. Необхідно комплексно підходити до цього. Не останню роль у неналежному рівні захисту прав авторів відіграють проблеми в судовій і виконавчій владі і недовіра до них громадян: часто допускаються помилки при розгляді справ через неправильне застосування законодавства щодо авторського права, у деяких суддів відсутні спеціальні знання з права інтелектуальної власності. Від того, як буде захищене цивільно-правовими, адміністративними і кримінально-правовими засобами авторське право в Україні, певною мірою можна говорити про дотримання в нашій державі конституційних прав громадян у сфері інтелектуальної власності та їх правовий захист, а також виконання міжнародних зобов’язань України перед світовою спільнотою. Інститут авторського права не може позитивно функціонувати без належного правового регулювання та відповідальності за порушення цих прав. На думку багатьох вчених, необхідно провести кодифікацію у сфері інтелектуальної власності. Ще в 2004 р. був поданий проект Кодексу України про інтелектуальну власність до Верховної Ради України, але був відхилений через низку недоліків і протиріч.
Отже на підставі викладеного, зробимо висновок, що належний захист авторського права в Україні гальмується через недосконалість законодавства та неналежну організацію здійснення контролю, недовіру суспільства до судової гілки влади і загальний правовий нігілізм. Міри, які потребують здійснення: узгодження норм Цивільного кодексу України і спеціального законодавства в сфері авторського права, доопрацювання нормативної бази у сфері охорони прав авторів, проведення судової реформи, врахування досвіду країн сусідів щодо розв’язання питань захисту та розглядання справ про інтелектуальну власність.