МІЖБЮДЖЕТНЕ ФІНАНСУВАННЯ РЕГІОНІВ

Григорьева О.Н., Беличенко А.Ф.
Донецкий национальный технический университет

Источник: Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку регіонів України - 2009 / Матеріали всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції. - Дніпропетровськ, ДДФА - 2009, с. 195-196.


Для досягнення економічної стабільності, підвищення ефективності та якості товарів і послуг, забезпечення економічного зростання країни в цілому, треба прагнути досягнення цих цілей у кожному регіоні окремо. На сьогоднішній день цьому заважає низка проблем, пов’язаних з фінансуванням регіонів. Найбільш важливими, на мій погляд, є:
  1. відсутність у місцевої влади стимулів до підвищення обсягу своїх надходжень у контексті бюджету та управління своїми ресурсами прозорими та раціональними методами.
  2. відсутність можливості у влади місцевого рівня фінансувати необхідні інвестиції, хоча органи повинні робити значний внесок у забезпечення суспільних благ та інфраструктури. [1]

Метою даної статті є аналіз наслідків проблем, описаних вище, та надання можливих варіантів їх вирішення, які б призвели до досягнення основної мети у період кризису – стабільності розвитку економіки та її поступовому зростанню. Жодна система міжбюджетного фінансування не може функціонувати ефективно, якщо немає стимулів збільшувати надходження та підвищувати відповідальність за використання цих ресурсів. Цю ситуацію поглиблює тенденція надання трансфертів з державного бюджету для покриття дефіциту місцевих бюджетів, що створює для місцевих органів влади стимули підтримувати видатки на високому рівні та не надавати значної уваги збільшенню надходжень до місцевих бюджетів. Але ж основною задачею трансфертів повинно бути:
  1. -вирішування проблеми вертикальної незбалансованості, що виникає внаслідок невідповідності між відповідальністю за видатки та податкоспроможністю (можливостями збору податків на місцевому рівні).
  2. -згладжуванню нерівностей між адміністративно-територіальними одиницями, зумовлених соціально-економічними особливостями та можливостями кожного регіону.

Для вирішення цих проблем необхідно перш за все чітко розподілити відповідальність між різними ступенями влади, прямо пропорційно відповідальності повинні бути установлені й їхні права.
Наступним кроком повинна бути більша децентралізація у сфері розподілення фінансових ресурсів. Цього можна досягти шляхом встановлення єдиного відсотка, який повинні платити усі регіони з надходжень до їхніх бюджетів. Цей відсоток, повинен бути не більше 30%, щоб більша частина коштів залишалася у місцевої влади. При цьому більше не повинно бути ніяких відрахувань до державного бюджету з місцевих. Одночасно й влада буде розпоряджатися меншою частиною коштів, але за рахунок надходжень з місцевих бюджетів буде мати можливість надавати трансферти більш слабким регіонам для згладжуванню нерівностей між адміністративно-територіальними одиницями, зумовлених соціально-економічними особливостями та можливостями кожного регіону. В той же час потреби кожного регіону краще відомі місцевій владі, яка, на мій погляд, зможе вирішити найнагальніші проблеми свого регіону набагато краще, використовуючи власні кошти, а не субвенції, які надаються для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Але трансферти менш розвиненим регіонам, на мій погляд, повинні надаватись у формі субвенцій, що б гарантувало їх використання по призначенню. При такій ситуації необхідним буде створення державної аудиторської комісії, яка б здійснювала контроль за реальним використанням грошей, як своїх, так і наданих у формі субвенції, кожним з регіонів. І паралельно давала б свої рекомендації та зауваження, щодо існуючих проблем кожного з регіонів. У деяких випадках можливо б висувала вимоги щодо вирішення в конкретний період часу конкретної проблеми, якій не приділяє достатньо уваги місцева влада.
Така ситуація призведе до того, що:
  1. місцева влада більш слабких регіонів вже не буде покладатися тільки на надходження з державного бюджету;
  2. буде забезпечено більш справедливий розподіл коштів між регіонами;
  3. у місцевої влади з’явиться стимул для росту надходжень до місцевого бюджету та більш ефективному його використанню;
  4. з’явиться можливість у влади місцевого рівня фінансувати необхідні інвестиції для забезпечення суспільних благ та інфраструктури регіону;
  5. справедливому розподілу прав та обов’язків як місцевої, так і державної влади.

Все, що було сказано вище буде більш ефективним при зниженні корумпованості чиновників всіх рівнів влади.

Література

  1. Казначейська система: Підручник / Юрій С.І., Стоян В.І., Мац М.Й. -Тернопіль, 2002. - 394