ДОГОВІР АКЦІОНЕРІВ: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Климко О.І.
Донецький національный техничний университет
Руководитель:Тюльченко И.К
Источник:"Україна в роки Другої світової і Великої Вітчизняної війни 1939-1945 рр.": матеріали регіональної міжвузівської наукової конференції викладачів та студентів / [ред. кол. Саржан А.О., Філатов Ю.І.]. - Донецьк: ДонНТУ, 2010. - 205 с., с. 202-203
Закон України «Про Акціонерні товариства», що набув чинності торік, приніс і бізнесу, і державним органам більше проблем, ніж користі. Закон рясніє суперечностями та чужорідними концепціями. Тому він нажаль не в змозі регулювати всі сторони діяльності акціонерних товариств. У зв’язку з цим виникає новий для українського права вид цивільно-правового договору – договір між акціонерами товариства. Цей договір прийшов до вітчизняної практики з так званої англосаксонської правової сім'ї. Найчастіше цей вид договору використовується у закритих акціонерних товариствах з невеликою кількістю акціонерів, один чи кілька з яких походять з країн згаданої правової сім'ї.
Виникає ряд питань щодо використання даного виду договорів під час захисту прав акціонерів в українському суді, а також під час передачі спорів до міжнародного комерційного арбітражу. Для того, щоб відповісти на ці питання, необхідно визначити правову природу подібних договорів.
Частиною 1 ст. 154 Цивільного кодексу України (надалі - "ЦКУ") передбачено,що єдиним установчим документом акціонерного товариства є його статут. Відповідно до ч. 2 ст. 153 ЦКУ, якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядокздійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства (надалі -"Договір про створення"). Слід зазначити, що цей Договір не є установчим документом товариства. Згідно з ч. 6 ст. 81 Господарського кодексу України(надалі - "ГКУ"), в такому Договорі також передбачається відповідальністьзасновників перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.
Зі сказаного вище випливає, що під час створення акціонерного товариства кількома особами, вони обов’язково укладають Договір про створення. Проте цей договір не регулює діяльності створеного товариства, а лише сам процес його створення. Для регулювання взаємовідносин акціонерів, які виникають щодо вже створених акціонерних товариств, наприклад у наслідок придбання акцій, акціонери мають право укласти Договір акціонерів, в якому врегулювати свої взаємовідносини у спосіб, який не суперечать імперативним нормам законодавства.
Проте на практиці, у випадку звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів з посиланням на Договір акціонерів, акціонери можуть зіштовхнутися зі значними проблемами, які пов'язані з позицією Вищого господарського суду України (надалі - "ВГСУ") щодо даного виду договорів. Згідно з розділом 6 рекомендацією №04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" які виписані як імперативні вказівки та приписи, можемо виділити три основні аспекти. Перший стосується можливості укладання Договорів акціонерів взагалі, другий – можливості передачі спорів, які виникають з відносин між акціонерами (в томі числі з
Договорів акціонерів), до міжнародного комерційного арбітражу, а третій - можливості підпорядкування Договорів акціонерів іноземному праву. Так, ВГСУ вважає, що "питання корпоративного управління можуть бути врегульовані угодою, укладеною між акціонерами, тільки у випадках, прямо передбачених актами законодавства України", а "в разі укладання таких угод з питань, які віднесено до врегулювання законом або статутом товариства, ці угоди можуть бути визнані судом недійсними".
Тобто, позиція ВГСУ фактично зводиться до неможливості укладання будь-яких договорів, що регулюють відносини між акціонерами, окрім Договорів про створення, які передбачені чинним законодавством. Проте, це не відповідає встановленій ст. 6 ЦКУ презумпції диспозитивності норм приватного права - "дозволено все, що не заборонено законом". При цьому, не викликає сумніву те, що при укладанні Договорів акціонерів, особливу увагу слід приділити відповідності положень договору імперативним нормам законодавства, які регулюють відносини акціонерів щодо товариства. Імперативність норми означає, що сторони договору не можуть відступити від її положень, якщо в ній прямо це зазначено, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін цих положень не випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
У зв'язку з відсутністю спеціалізованого закону про акціонерні товариства, багато питань діяльності таких товариств, а також відносин між акціонерами залишаються неврегульованими ані імперативними, ані диспозитивними нормами права. Наприклад, вже згадувані питання механізму реалізації переважного права акціонерів, вирішення спорів між акціонерами тощо. Відтак, укладання Договорів акціонерів виконує функцію заповнення прогалин у регулюванні відносин між акціонерами.
Слід зазначити, що більшість норм ЦКУ, що регулюють діяльність акціонерних товариств, є відсильними, тобто такими, що посилаються на закон та/або статут. Тому, у разі бажання акціонерів урегулювати певні відносини Договором акціонерів, а не статутом, доцільно внести зміни у статут товариства, які б, насамперед, передбачали загальне правило щодо регулювання відносин, які прямо неврегульовані статутом товариства та законом, домовленістю акціонерів, а також, у кожному конкретному випадку, де це необхідно та можливо, слід передбачити посилання на домовленість акціонерів.
Враховуючи те, що зобов'язання за договором мають виконуватись належним чином (ч.1 ст. 526 ЦКУ) та виходячи з диспозитивних засад цивільного законодавства, акціонери мають право укласти Договір акціонерів та використовувати його для захисту своїх прав та інтересів.