Дитинство.
Я, Толстих Олександр Львович, народився 22 травня 1989 р. в місті Зугрес, Донецької області. Мої батьки: батько – Толстих Лев Миколайович і матір – Толстих Світлана Борисівна. В моїй сім'ї всі медичні працівники. Пам'ятаю, що бажання ходити у дітсадок не було, оскільки вдома теж було весело - багато друзів, з якими можна було побігати на вулиці і придумати собі заняття до душі. Це було веселе дитинство, але в міру наближення до дня знань зі мною почали займатися вже серйозніше. І так я почав освоювати науку. Першим кроком в цьому напрямі була арифметика. П'ятирічним я міг додавати та віднімати у думці шестизначні цифри.
Школа.
Безтурботне дитинство закінчилося початком курсів дошкільної підготовки. 1 вересня 1996 року я пішов вчитися в перший клас Зугреського різнопрофільного ліцею №3. Першого разу до школи мене привів тато, як зараз пам'ятаю, підіймаюся по сходах на другий поверх, а в самого в думках - потрібно запам'ятати, де знаходиться мій клас, аби потім самому з легкістю його можна було знайти. Незабаром швидко освоївся, і мене повністю поглинуло шкільне життя. Там познайомився з друзями, з якими спілкуюся до цих пір. Виявлявся інтерес до комп'ютерів, спочатку просиджував штани в класі з інформатики, згодом у мене з'явився свій компьютер. Дуже рано освоїв мову програмування Pascal (напевно, це і вплинуло на подальший вибір спеціальності, але тоді я над цим ще не замислювався). Відвідував секцію з футболу, грав у футбол у дворі і їздив на всі домашні матчі моєї улюбленої команди «Шахтєр». В старших класах брав участь в шкільних і районних олімпіадах з різних предметів. Також брав участь в районних спортивних змаганнях. Школу я закінчив в 2006 році на відмінно і отримав похвальні грамоти з математики, економіки, фізичної культури. Велика вдячність вчителям, які сприяли розвитку прагнення до здобуття нових знань і досягнення поставленої мети.
Коли прийшов час визначитися з вищим учбовим закладом, в який поступатиму, я не розгубився, оскільки варіантів у мене майже не було. Після перемоги на міській олімпіаді з математики мене автоматично зарахували в Донецький національний університет на факультет «Прикладної математики». Потім за компанію з однокласниками пішов на рейтинг Донецького національного технічного університету і відразу поступив на спеціальність «Комп’ютерні системи діагностики». Здав документи і розповів батькам.
Університет.
Перше знайомство з студентським життям почалося з відпрацювань у гуртожитку №2. Роблячи ремонт з новими друзями, тоді навіть ще і не підозрював, що житиму тут, оскільки спочатку планував жити у родичів, але потім ближче познайомившись я змінив думку і вирішив жити в гуртожитку. І ось почався новий навчальний рік. Спочатку студентське життя було трохи незвичним, але незабаром все стало на свої місця. З кожною сесією отримував дорогоцінні знання і досвід, в чому заслуга викладачів. Не можу також не відзначити життя в гуртожитку, яке було яскравим, без нього студентське життя було б не повним. В ньому було місце для навчання і розваг, у вільний час з друзями виходили грати у футбол, настільний теніс, баскетбол. Моє розмірене життя інколи приривалося незапланованими поїздками в іншу міста. Так непомітно пролетіли всі чотири курси. Після здобуття диплома бакалавра і вступу на магістратуру, розпочав роботу над дипломним проектом. Мій научний керівник Меркулова Катерина Володимирівна. Тема магістерської роботи «Розробка спеціалізованої комп'ютерної системи діагностики морфологічних змін в щелепно-лицьової області». Причин жаліти, що мій вибір зупинився саме на цій спеціальності, немає, оскільки я зустрів всіх тих людей, з якими мені пощастило подружитися.
Плани на майбутнє.
Серед планів на майбутнє, в першу чергу, звичайно ж, написання магістерської роботи і її успішний захист. Пошук гідно оплачуваної роботи, яка була б до душі. На дозвіллі грати у футбол. Продовжувати займатися програмуванням і прагнути підтримувати рівень знань, аби бути успішним і висококваліфікованим фахівцем в цій області. А це і має на увазі завжди бути в курсі передових технологій, а як відомо, вони не стоять на місці, і це дає надію – майбутнє за нами. І сподіватимемося, що світле.