Источник: Економіка і Маркетинг в умовах всесвітньої інтеграції: проблемим, досвід,передова думка/ Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції . Донецьк, ДонНТУ — 2011, с. 65-68.
Для досягнення поставлених цілей керівництву підприємства важливо знати потенційні можливості, а також слабкі сторони діяльності підприємства. Внутрішні сильні сторони дозволяють підприємству використовувати можливості зовнішнього середовища, а слабкі сторони вказують на можливості небезпеки з боку зовнішнього оточення, які можуть виникнути, якщо керівництво не розробить запобіжні заходи. Ефективним заходом може стати участь і визначеному кластері на теріторії, де діє підприємство.
Кластери розглядаються як одна з ефективних форм організації взаємодії підприємств різних галузей, об'єднань, наукових установ з метою підвищення конкурентоспроможності продукції, підприємств і регіонів.
Кластерний підхід був запропонований Майклом Портером, який у своїй теорії національної, державної й місцевої конкурентоспроможності економіки в якості основного організаційного фактора конкурентоспроможності визначає кластери.
Кластери – «это сконцентрированые по географическому признаку группы взаимосвязанных компаний, специализированных поставщиков, поставщиков услуг, фирм в соответствующих отраслях, а также связанных с их деятельностью организаций в определенных областях, конкурирующих, но вместе с тем и ведут совместную работу. Это группа взаимосвязанных компаний, географически связаны между собой, действуют в определенной сфере и характеризуются совместной деятельностью и взаимодополняют друг друга» [1, c. 58].
Кількість кластерів в Україні збільшується повільно, незважаючи на зростаючий інтерес до нових виробничих систем та пошуку шляхів підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, а також здійснену низку заходів, спрямованих на підвищення конкурентомпоможності України, її окремих регіонів та сфер економічної діяльності. На сучасному етапі кластерні об`єднання в Україні не є розвиненою формою внутрішньогалузевого і міжгалузевого співробітництва зацікавлених суб`єктів, що з однієї сторони створює недосконалі умови для успішних конкурентних дій, а, з іншої, стимолює і підприємства, і державу до активних пошуків партнерів виробничо-комерційної та організаційної діяльнояті [3].
Формування кластерів на певній географічній території обумовлено наявністю переваг у підвищенні продуктивності за рахунок зниження витрат, пов`язаних з поділом і комбінуванням ринкових взаємин, поліпшення обміну інформацією, а також тим, що місцеві організаціїї з більшою готовністю реагують на спеціалізовані потреби кластера. Недолік полягає в найбільш гостро відчутному конкурентному тиску з боку аналогічних фірм при організації кооперативних форм взаємодії [2, c. 36].
В Україні проблемами кластерізації починають займаютися такі дослідницькі організації: Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки, Науково-дослідні інститути ( Національний інститут стратегічних досліджень) і інші [4, 7].
Важливим є розвиток й удосконалення всіх кластерів, незважаючи на те, що не всі з них досягають успіху. Держава повинна створити передумови для розвитку кластерів і вже починає це робити [5, 6]. Ефективність кластера досягається за рахунок впровадження інновацій, розвитку взаємодопомоги, поєднання кооперації з конкуренцією та поширення взаєобміну інформацією, а також використання соціального капіталу регіону, де дійснує кластер. Підприємства, громадяни, що живуть та працюють в одному географічному регіоні, мають більш відкриті як офіційні так і неофіційні комунікації, формують соціальні відносини в формі довіри та взаємопідтримки.
Кластерний розвиток як чинник активізації регіонального економічного розвитку є характерною ознакою сучасного стану управління економічними процесами в адміністративно-територіальних утвореннях. Світовий досвід кластерізації економіки показав, що вона вирішально впливає на процеси посилення конкурентоспроможності та прискорення йнноваційної діяльності.
Формування кластерів має здійснюватися на основі об`єктивних конкурентних переваг регіону з врахуванням їхніх можливих змін у перспективі. Кластер як елемент стратегії розвитку регіону повинен ураховувати й не суперечити загальній стратегічній лінії розвитку території. Кластерна стратегія надасть регіону значні переваги та можливості для бізнесу, влади та навчально-освітніх закладів спільно працювати над зміцненням регіональної економіки. Світовий і поки що невеликий український досвід демонструють такі переваги виробничих систем на основі кластерної моделі як: нарощення обсягів виробництва і надання послуг, ширше використання іноваційних технологій, посилення процесу специалізації і розподілу праці, створення нових робочіх місць,посилення соціальної відповідальності бізнесу и т. п.
Кластерна система сприяла активному розвитку таких провідних підприємств України, як ЗАТ «Львівський завод комунального транспорту», ВАТ «Укравтобуспром», ЗАТ « ГалАЗ», ВАТ «Стрий-Авто», ВАТ «Конвеєр» та інші.
Особливу увагу доцільно звернути на створення туристичних кластерів, які дозволяють об`єднати зусилля всіх учасників управління туристичною галуззю. На сьогодні в регіонах України також створено низку туристичних кластерів. Прикладом цього є «Південне туристичне кільце» та «Туристичний кластер «Вознесенськ», створені в Південному регіоні. Найбільш успішним і відомими прикладами кластерних утворень у сфері туризму є кластер сільского туризму «Оберіг», туристичний кластер «Кам`янець», кластер «ЕКОТУР» [4].
Ініциаторами створення кластера повинні виступати суб`єкти господарської діяльності.
Однією з проблем розвитку кластерів в Україні є недостатність методичних розробок і перш за все в питаннях оцінки конкурентоспроможності та ефективності окремих підприємств, що входять до визначеного кластеру.