Прибуток підприємства є джерелом власних фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення фінансово–господарської діяльності. Їх нестача спричиняє виникнення боргів, що у кінцевому підсумку може призвести до фінансової кризи і банкрутства. Зростання прибутку значною мірою визначає темпи економічного розвитку країни, окремих регіонів, збільшення суспільного багатства і підвищення життєвого рівня населення. Чинниками, що впливають на фінансові результати у різних галузях економіки, можуть бути: діючий порядок формування та використання прибутку підприємств, зміни обсягів виробництва в галузі, ефективність фінансового менеджменту підприємств, тощо.
Теоретичнi та практичнi аспекти управління прибутку пiдприємств розглянуті в працях науковців: І.О. Бланка, Л.Д. Буряка, Ф.Ф. Бутинця, О.Р. Квасовського, А.М. Поддєрьогіна, В.В. Сопко, Н.М. Цал-Цалко, В.П. Привалова, Р.С. Сайфуліна, Г.В. Савицької, А.Д. Шеремета та ін. Серед західних економістів дослідження прибутку знайшло відображення у роботах А. Бабо, Л. Р. Брейлі, Є. Брігхема, А. Гропеллі, К. Друрі, Б. Коласса, С. Майєрса, С. Росса, Р. Холта.
Прибуток є основною метою діяльності підприємства. Прибуток підприємства залежить від виробничої, постачальницької, збутової і комерційної діяльності підприємства. Зростання прибутку створює фінансову базу для економічного розвитку підприємства. У зв'язку з цим задачею підприємства є не тільки отримання максимального розміру прибутку в поточному періоді, а його ефективний розподіл, використання, формування та планування для забезпечення подальшого зростання компанії. Серед чинників, що впливають на зміну прибутку можна виділити об'єм виробництва продукції, якість товару, конкурентоспроможність підприємства, його ділову репутацію.
Проблема грамотного і ефективного управління прибутком є найактуальнішої на сучасному етапі розвитку економіки України. Багато підприємств прагнуть максимізувати прибуток в короткостроковому періоді і не здійснюють фінансових вкладень в розвиток виробництва. Це відбувається частково через нестачу економічних знань керівництва підприємств, частково через нестабільність економічної ситуації в країні. Механізм ефективного управління прибутком повинен сприяти підвищенню ефективності виробництва і стимулювати його розвиток. На більшості українських підприємств даному і найважливішому аспекту надається недостатня увага.
Мета магістерської роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та вирішенні комплексу завдань організації, методики та практичного використання рекомендацій з аналізу, планування та розподілу прибутку на підприємствах.
Згідно з цілю магістерської роботи були визначені наступні задачі:
Об’єктом роботи є процес управління прибутком на підприємстві.
Предметом дослідження є принципи та методи управління прибутком на підприємстві.
Методи дослідження. Теоретичною основою дослідження стали фундаментальні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі управління прибутком. Нормативну базу дослідження склали чинні законодавчі та нормативні документи. Інформаційною базою дослідження є офіційні статистичні матеріали, дані первинного обліку та звітності підприємств. У процесі дослідження також використовувались загальнонаукові методи досліджень, метод економіко–статистичного аналізу, метод порівняння та економіко–математичного моделювання.
Науково–практична цінність магістерської роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та вирішенні комплексу завдань організації, методики і практичного використання рекомендацій з управління прибутком на підприємстві. Практичне значення роботи полягає в удосконаленні процесу управління прибутком підприємства. Результати досліджень можуть бути використані при прийнятті рішень щодо підвищення ефективності управління прибутком. Реалізація рекомендацій у діяльності підприємств дозволить підвищити наукове обґрунтування рішень пов'язаних з управлінням прибутком.
У першому розділі "Науково–теоретичні основи управління прибутком підприємства" розглянуто сутність та функції прибутку, а також проаналізовано такі етапи управління прибутком, як його формування, розподіл та використання.
У групі функцій керування прибутком як спеціальної області керування підприємством основними з них є:
На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків і інших обов'язкових платежів. З прибутку стягуються санкції, що сплачуються в бюджет і деякі позабюджетні фонди.
Процес формування та розподілу чистого прибутку підприємства зображено на рис.1.
Рис. 1 — Формування та розподіл чистого прибутку підприємства (5 фрагментов, 3 повтора, размер 452х385, 31 Kb, Gif Animator 89 А)
Кошти на розвиток і вдосконалення виробництва витрачаються на задоволення потреб, які пов'язані із зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально–технічної бази підприємства. Конкретно ці витрати представляють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрата на проведення науково–дослідницьких і дослідно–конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.
Однією з потреб виробництва, яка пов'язана з його розширеним відтворенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів.
Фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби, використовуються в основному на такі витрати, що сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:
Фонд коштів для матеріального заохочення використовується з метою стимулювання зацікавленості трудящих підприємства в досягненні високих кінцевих результатів роботи. В даному напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги робітникам і службовцям.
Резервні фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон’юнктури, стихійних лих тощо. Що стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, створення ними резервних фондів за рахунок прибутку є обов’язковим у порядку і розмірах, що визначаються установчими документами.
У другому розділі "Методичні основи управління прибутком підприємства" була розглянута методика аналізу прибутку, методи його планування, а також уточнення значення контролінгу та його організація на підприємстві.
В залежності від використовуваних методів розрізняються наступні основні системи проведення аналізу на підприємстві: горизонтальний аналіз; вертикальний аналіз; порівняльний аналіз; аналіз коефіцієнтів; інтегральний аналіз.
Для підприємства дуже важливо аналізувати показники прибутку, адже саме вони відображають ефективність діяльності підприємства за окремий період. На мій погляд, більш ефективно використовувати сукупність горизонтального та вертикального методів аналізу прибутку на підприємстві, адже такий підхід дає змогу отримати доволі точні результати, що характеризують фінансовий стан підприємства. Використання цих двох методів у сукупності не вимагає значних витрат сил та часу, а також проведення розрахунків можна робити за допомогою комп’ютерних програм, що дуже спрощує здійснення аналізу показників прибутку. Горизонтальний і вертикальний аналізи прибутку дають змогу достатньо повно відобразити зміни у фінансовій сфері підприємства.
Основу механізму управління прибутком підприємства складають системи і методи його планування. Планування прибутку являє собою процес розробки системи заходів щодо забезпечення його формування в необхідному обсязі та ефективного використання відповідно до завдань розвитку підприємства в майбутньому періоді.
На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції:
Основною позитивною рисою складання плану прибутку методом прямого розрахунку є простота і достовірність. Однак він обмежує можливості виявлення внутрішніх резервів зростання прибутку в процесі планування, оскільки дає лише кінцевий результат — план прибутку, не вказуючи впливу окремих факторів на планову величину прибутку.
Розрахунок прибутку на основі показника витрат на одну гривню продукції може застосовуватись по підприємству в цілому з розрахунку прибутку від випуску та реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді. Це укрупнений метод, який застосовується на підприємствах серійного та одиничного типу виробництва. При даному методі розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.
Економічний (аналітичний) метод відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але також і вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня гуртових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.
Важливе значення в плануванні прибутку має визначення точки беззбитковості. Вона являється однією з найважливіших характеристик взаємозв'язку затрат, обсягу виробництва і прибутку.
Точка беззбитковості (поріг рентабельності, мертва точка, точка критичного обсягу реалізації, точка самоокупності) — виручка від реалізації, за якої забезпечується беззбиткова діяльність підприємства за умови неотримання прибутку[6].
Результату від реалізації після відшкодування змінних витрат повністю вистачає на покриття постійних витрат, а прибуток дорівнює нулю.
Визначення точки беззбитковості здійснюється розрахунковим і графічним способами. Точка беззбитковості в натуральному вираженні:
де, FC — постійні витрати;
P — ціна одиниці продукції;
VC — змінні витрати на одиницю продукції.
До складу постійних входять витрати, сума яких не залежить від зміни обсягу виробництва і реалізації продукції в межах певного часового періоду. Як правило, постійні витрати здійснюються і за умови браку основної діяльності. До них належать: орендна плата, опалення, освітлення, адміністративні витрати та ін.
До складу змінних входять витрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні обсягів виробництва. До них належать: сировина і матеріали, комплектувальні; заробітна плата виробничих працівників; паливо й енергія на технологічні потреби та ін. Сума постійних і змінних витрат становить валові (сумарні) витрати підприємства.
Точку беззбитковості також можна обчислити в грошовому вираженні по формулі:
де, S — виручка від реалізації продукції;
TVC — загальні змінні витрати.
Визначивши поріг рентабельності, тобто таку виручку від реалізації, при якій підприємство не має збитків, але ще не має і прибутків, ми одержуємо значення обсягу виробництва підприємства, нижче якого виробляти продукцію є недоцільно.
Треба відмітити, що обсяги виробництва нижчі за поріг рентабельності свідчать про погіршення фінансового стану підприємства, тобто про дефіцит ліквідних засобів. Знаходження фірми в точці беззбитковості є також небезпечним, адже в цьому випадку підприємство має великий ризик втрати значної кількості прибутку. Чим більше підприємство наближається до порогу рентабельності, тим значніша сила дії операційного важеля. Така дія послаблюється при зростанні виторгу від реалізації і прибутку завдяки зменшенню питомої ваги постійних витрат у їх загальній сумі.
Якщо в підприємства солідний запас фінансової міцності (більше 10%), сприятливий вплив сили операційного важеля при розумній питомій вазі постійних витрат у загальній їхній сумі, високий рівень економічної рентабельності, то це підприємство досить привабливо для інвесторів, кредиторів, страховиків та ін. суб'єктів економічного життя.
У третьому розділі "Методичні рекомендації з удосконалення управління прибутком підприємства" досліджується застосування економіко – математичних моделей на підставі фінансової звітності підприємства. Даним питанням займалися такі наукові діячі, як Станіцин А., Леонтьєв В., Просвєтов Г.І., Товажнянский, Л.Л., Кошельник В.М., Соловей В.В., Кошельник А.В. та інші.
У своїй роботі я буду розглядати модель, яку навів Просвєтов Г.І. Вона стосується максимізації прибутку на підприємстві.
Підприємство, яке максимізує прибуток, може використовувати наступну модель для того, щоб визначити відповідні обсяги випуску. Нехай Q — обсяги продукції, що виготовляється підприємством. Загальна виручка TR та загальні витрати TC залежать від Q: TR(Q) й TC(Q).
Прибуток π(Q) = TR(Q) — TC(Q).
Ми шукаємо максимум даної функції. Тоді похідна:
Тобто 
.
Вираження 
— це граничний дохід (додатковий дохід від виробництва додаткової одиниці продукції).
Вираження 
— це граничні витрати(додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції).
Отримуємо умову максимізації прибутку: фірма максимізує прибуток при такій величині випуску, за якої граничний доход дорівнює граничним витратам. (MR=MC).
Це умова максимізації прибутку як для конкурентних фірм, так і для неконкурентних фірм. Для конкурентної фірми граничний дохід дорівнює ціні одиниці товару: MR=P. Тому для конкурентної фірми умова максимізації прибутку формулюється таким чином: конкурентна фірма максимізує прибуток при такій величині випуску, при якій граничні витрати рівні ціні одиниці товару (MC=P).
В даній магістерській роботі передбачається використання двох економіко-математичних моделей, за якими будуть проведені відповідні розрахунки. Після чого буде обґрунтовано ряд рекомендацій щодо вдосконалення механізму управління прибутком та його максимізації.
Отже, можемо зробити висновок, що проблема грамотного і ефективного управління прибутком є найбільш актуальною на сучасному етапі розвитку економіки України. Механізм ефективного управління прибутком повинен сприяти підвищенню ефективності виробництва і стимулювати його розвиток. На більшості українських підприємств даному і найважливішому аспекту надається недостатня увага. Для підвищення ефективності управління прибутком, а також його максимізації підприємства мають змогу використовувати різні економіко–математичні моделі. Саме вони дають підприємству більш конкретну інформацію щодо оптимальних обсягів випуску продукції, витрат для ефективної діяльності та інше. Запропоновані рекомендації допоможуть зробити діяльність підприємства більш ефективною.
При написанні даного автореферату, магістерська робота ще не завершена. Остаточне завершення — 1 грудня 2011 року. Повний текст роботи та матеріали по темі можуть бути отримані у автора або його керівника після зазначеної дати.