Факультет економіки
Кафедра: Економіки та маркетингу
Спеціальність: Економіка підприємства (Маркетинг)
В сучасних умовах розвитку підприємства стратегічне планування являє собою набір процедур і рішень, за допомогою яких розробляється стратегія підприємства, що забезпечує досягнення цілей функціонування підприємства.
Стратегія – це визначення основних довгострокових цілей і завдань підприємства й утвердження курсу дій і розподілу ресурсів, необхідних для досягнення цих цілей.
Процес реалізації стратегії може бути розділений на два етапи: процес стратегічного планування – вироблення набору стратегій, починаючи від базової стратегії підприємства й закінчуючи функціональними стратегіями й окремими проектами; процесу стратегічного керування – реалізація певної стратегії в часі, переформульовання стратегії у світі нових обставин.
Стратегії підприємства повинні бути побудовані по ієрархічному рівні. При цьому рівні стратегій, комплексність, їхня інтеграція дуже різні залежно від типу й розміру підприємства.
Єдиної стратегії для всіх підприємств не існує. Кожне підприємство навіть однієї галузі унікально, тому й визначення його стратегії також оригінально, тому що залежить від позиції підприємства на ринку, його потенціалу, динаміки розвитку, поводження конкурентів, особливостей випуску продукції або надаваних послуг, стану економіки, соціальної сфери й багатьох інших факторів.
На сьогодення існують три рівня стратегій: перший рівень – базові стратегії, другий – конкурентні стратегії, третій – функціональні стратегії.
Для того, щоб вибрати стратегію розвитку підприємству необхідно провести дослідження зовнішнього й внутрішнього середовища організації, провести стратегічний та конкурентний аналіз, визначає можливі варіанти стратегій, потім вибирає один з варіантів і формулювати власну стратегію, на останньому етапі підготовлюється остаточний стратегічний план, виходячи з раніше проведених розробок.
На сьогоднішній день тема вибору стратегії розвитку підприємства є дуже актуальної, тому що без конкретної стратегії підприємству буде дуже важко вижити в сучасних ринкових умовах та втриматися на конкурентній арені.
Таким чином, метою дипломної роботи є оволодіння методикою розробки стратегії розвитку підприємства, вибору та обґрунтування базової, конкурентної та функціональної стратегії.
Для досягнення мети в роботі поставлені такі задачі: дослідити прийоми стратегічного планування на підприємстві, розкрити поняття стратегії розвитку підприємства, надати класифікацію стратегій розвитку підприємства та методика, за допомогою якої кожна окрема установа може вибрати стратегію свого розвитку в сучасних умовах; зробити економіко-фінансовий аналіз підприємства, аналіз планової діяльності, а також SWOT – аналіз; обґрунтувати вибір стратегій розвитку підприємства.
Різновиди планування на підприємстві і сутність стратегічного планування
Планування – це одна із функцій менеджменту, вміння передбачити цілі підприємства, результати його діяльності та ресурси, необхідні для досягнення визначених цілей, це також здібність передбачити різні несподіваності, котрі можуть виникнути по ходу діла, і вміння с ними справлятися.
Планування в організації може ставитися до того або іншого типу залежно від ознаки, по якому відбувається класифікація. Ознаками, що визначають тип планування, є:
- ступінь невизначеності в плануванні;
- тимчасова орієнтація ідей планування;
- обрій планування.
Залежно від ступеня невизначеності планової діяльності планування в організації можна розділити на два типи. Перший - це той, який дається у повністю передбачуваному середовищі й не має недоліку в інформації. Отже, події в таких системах мають повну визначеність. Цей тип систем планування називається детермінованими системами.
Інший тип систем планування припускає недолік визначеності в зовнішнім середовищі й недостачу інформації. Системи планування, що не дають повної передбачуваності результату, називають імовірнісними (стохастичними).
Варіантами імовірнісних систем планування є наступні:
- планування основане на системі твердих зобов'язань. Таке планування підходить для ситуацій, у яких існує високий ступінь упевненості наприкінці подій;
- планування під особисту відповідальність. Це планування прийнятно для ситуацій, у яких існує повна невизначеність;
- планування, пристосоване до випадкових обставин. Цей вид планування є проміжним між першими двома: з однієї сторони, він зіштовхується з постійною невизначеністю в діяльності фірми, а с другої сторони, ураховує можливі варіанти дій у невизначеному середовищі й тим самим збільшує їхню передбачуваність.
Типи планування розрізняють також залежно від того, чи орієнтовані основні ідеї планування в минуле, сьогодення або майбутнє. У цьому змісті виділяють чотири типи планування:
- реактивне планування (повернення до минулого). Представники реактивного планування свої ідеали й спосіб існування знаходять у минулому. Основний метод реактивного планування - це генетичний підхід. Тобто всяка проблема досліджується з погляду її виникнення й минулого розвитку. Знайти в минулому причину проблеми, придушити її або стримати - і проблема зникне;
- інактивне планування (інертність). Цей тип планування сприймає існуючі умови як досить гарні, принаймні, як прийнятні. Характерним для нього є також уява про те, що рівновага в положенні економічної організації досягається природним шляхом, автоматично;
- преактивне планування (попередження). Це планування орієнтоване в основному на майбутні зміни. Преактивісти прагнуть прискорити зміни, швидше наблизити майбутнє;
- інтерактивне планування. Володіє двома основними рисами: засновано на принципі участі й максимально мобілізує творчі здатності учасників організації; припускає, що майбутнє підвладно контролю й значною мірою є продуктом творчих дій учасників організації. Ціль інтерактивного планування - проектування майбутнього.
Залежно від того, який обрій (період) часу охоплюють плани, складені організацією, планування розділяють на три типи:
- довгострокове планування звичайно охоплює тривалий період часу - від 10 до 25 років;
- середньострокове планування конкретизує орієнтири, певні довгостроковим планом. Донедавна обрій середньострокового планування рівнявся 5 рокам. Однак непередбачений характер і швидкість зміни зовнішнього середовища змусили багато фірм скоротити протяжність своїх планів з 5 до 3 років;
- короткострокове планування - це розробка планів на 1 - 2 роки. Короткострокові плани містять у собі конкретні способи використання ресурсів організації, необхідних для досягнення цілей, певних у більше тривалих планах.
Крім трьох вказаних способів класифікації існує розподіл типів планування в залежності від того, яке значення має той чи інший тип в процесі планової діяльності. Звідси планування розподіляють на такі основні типи:
- стратегічне планування передбачає розробку стратегії розвитку підприємства. Як правило стратегічне планування може бути розраховано на тривалий період, хоча на багатьох підприємствах стратегія основується на середньостроковому плануванні. Стратегія – це не функція часу, а в першу чергу функція напрямку. Вона не просто зосереджена на даному періоді часу, а й включає в себе сукупність глобальних ідей розвитку підприємства;
- тактичне планування має діло з рішення про те, як повинні бути розташовані ресурси на підприємстві для досягнення стратегічних цілей. Тактичне планування, як правило охоплює короткостроковий і середньостроковий періоди, тобто є предметом турботи середнього та нижчого управлінського ланка;
- оперативне планування – це планування окремих операцій в загальному господарському потоці в короткостроковому та середньостроковому періодах, наприклад планування виробництва, планування маркетингу. Під оперативним плануванням розуміють також складання бюджету підприємства;
- перспективне планування – це планування, яке основується на показниках роботи підприємства за попередні роки праці, тобто на основі попередньої роботи підприємства розробляється план на подальшу роботу в майбутньому. Перспективне планування, як правило охоплює короткостроковий період планування.
Будучи функцією управління, стратегічне планування є фундаментом, на якому будується вся система управлінських функцій, або основою функціональної структури системи управління. Стратегічне планування є інструментом, за допомогою якого формується система цілей функціонування підприємства й поєднуються зусилля всього колективу підприємства по її досягненню.
Стратегічне планування являє собою набір процедур і рішень, за допомогою яких розробляється стратегія підприємства, що забезпечує досягнення цілей функціонування підприємства. Логіка цього визначення така: діяльність апарата управління й прийняті на її основі рішення формують стратегію функціонування.
Стратегічне планування можна розглядати як динамічну сукупність шести взаємозалежних управлінських процесів, що логічно випливають один з іншого. У той же час існує стійкий зворотний зв'язок і впливи кожного процесу на інші.
Процес стратегічного планування включає:
- визначення місії підприємства, організації;
- формулювання цілей і задач функціонування підприємства, організації;
- оцінку й аналіз зовнішнього середовища;
- оцінку й аналіз внутрішнього середовища;
- розробку й аналіз стратегічних альтернатив;
- вибір стратегії.
Процес стратегічного управління (крім стратегічного планування) включає також:
- реалізацію стратегії;
- оцінку й контроль стратегії.
Основними компонентами стратегічного планування є:
- визначення місії організації. Цей процеc складається у встановленні сенсу існування фірми, її призначення, ролі й місця в ринковій економіці. Місія організації характеризує напрямок у бізнесі, на якому фірми орієнтуються, виходячи з ринкових потреб, характеру споживачів, особливостей продукції й наявності конкурентних переваг;
- формулювання цілей і завдань. Для опису характеру й рівня ділових домагань, властивих тому або іншому виду бізнесу, застосовуються терміни «цілі» й «завдання». Цілі й завдання повинні відбивати обслуговування споживачів. Вони повинні створювати мотивацію людей, що працюють у фірмі;
- аналіз й оцінка зовнішнього середовища. Звичайно цей процес вважається вихідним процесом стратегічного планування. Тому що він забезпечує базу для вироблення стратегії поводження. Аналіз середовища припускає дослідження двох її компонентів: макросередовища; безпосереднього оточення. Аналіз макрооточення включає вивчення впливу на фірму таких компонентів середовища, як: стан економіки; правове регулювання; політичні процеси; природне середовище й ресурси; соціальні й культурна складові суспільства; науково-технічний рівень; інфраструктура й т.п. Безпосереднє оточення аналізується по наступним основним компонентам: покупець, постачальник, конкуренти, ринок робочої сили;
- аналіз й оцінка внутрішньої структури (середовища). Аналіз внутрішнього середовища дозволяє визначити ті внутрішні можливості й потенціал, на які може розраховувати фірма в конкурентній боротьбі в процесі досягнення своїх цілей. Аналіз внутрішнього середовища дозволяє краще усвідомити цілі фірми й сформувати її місію. Внутрішнє середовище досліджується по наступних напрямках: кадровий потенціал; організація керування; фінанси; маркетинг; організаційна структура й т.п.;
- розробка й аналіз стратегічних альтернатив, вибір стратегії (етап 5,6). На цьому процесі приймаються рішення про те, як фірма буде досягати своїх цілей і реалізовувати корпоративну місію. Щоб зробити ефективний стратегічний вибір, керівники вищої ланки повинні мати чітку, поділювану всіма концепцію розвитку фірми. Стратегічний вибір повинен бути певним й однозначним;
- реалізація стратегії. Виконання стратегічного плану є критичним процесом, оскільки у випадку реального плану приводить фірму до успіху. Часто буває й навпаки: добре пророблений стратегічний план може «провалитися», якщо не прийняти заходів для його реалізації. Успішної реалізації стратегії сприяє дотримання наступних вимог: цілі й заходи стратегії повинні бути добре структуровані, доведені до працівників і сприйняті ними; необхідно мати чіткий план дій по реалізації стратегії, що передбачає забезпечення плану всіма необхідними ресурсами;
- оцінка й контроль стратегії. Даний процес забезпечує зворотний зв'язок між процесом досягнення цілей, передбачених стратегічним планом, і властиво самими цілями. Засобами забезпечення такої відповідності є контроль, що має наступні завдання: визначення системи контрольованих параметрів; оцінку стану параметрів контрольованого об'єкта; з'ясування причин відхилень параметрів об'єкта від прийнятих стандартів, нормативів й інших елементів; коректування, якщо буде в цьому потреба по ходу реалізації стратегії.
Головне завдання такого контролю - з'ясувати, якою мірою реалізація стратегії приводить до досягнення цілей і місії фірми.
Поняття стратегії розвитку підприємства і її роль в стратегічному плануванні діяльності підприємства в ринкових умовах
В 60-і роки в США й у більшості країн Західної Європи почався «бум стратегічного планування», що базувався на домінуванні концепції підприємства як «відкритої системи» на мікрорівні й на розвитку прогнозування й індикативного планування на державному рівні.
Виникла проблема розглядати реальні й надійні плани майбутнього розвитку підприємства з урахуванням ситуації, що склалася, визначити перспективи на основі альтернатив розвитку, орієнтуватися насамперед на ринкові й фінансово-економічні перспективи, наприклад, на обсяг реалізації й дохід (підприємства й індивидума), прибутку, рентабельності капіталовкладень, ефективності й інше. Підприємство ставало усе більше залежним від попиту споживачів у визначенні перспектив свого розширення й подальшого існування.
Дж.А.Стайнер визначив показники, які сприяли розвитку стратегічного планування в 60-80-х роках:
- збільшення розмірів підприємств завдяки підвищенню комплексності й многопрофільності діяльності;
- науково-технічний прогрес;
- використання зв'язків з іншими організаціями;
- збільшення конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках внаслідок заповнення ринків;
- розвиток методології й інсрументарія планування;
- лідирування підприємств, які зосереджують більш уваги стратегічному плануванню.
Застосування стратегічного планування обумовило необхідність інтеграції різних видів планової діяльності, які здійснювалися всіма підсистемами підприємства, а також потреба подальшого розвитку стратегічної діяльності на підприємстві.
Стратегія, як правило має забезпечувати стійке економічне зростання і розвиток підприємства, підвищення конкурентноздатності виробленої їм продукції й надаваних послуг. При цьому поняття «зріст» й «розвиток» хоча й взаємозалежні, але по своєму змісту можуть багато в чому не збігатися. У виробничій сфері, як й у живій природі, розвиток підприємства можливо не тільки при одночасному його росту, але й при незмінному масштабі діяльності, тобто зріст сам по собі не перешкоджає розвитку.
Зріст – це в основному збільшення розмірів підприємства й розширення обсягів виробництва (випуск продукції, величина продажів, чисельність робітників).
Розвиток може бути, як позитивним так і негативним. Тому розвиток може означати якісну зміну й відновлення господарської системи, підвищення ефективності її функціонування на основі вдосконалювання техніки, технології й організації праці у всіх структурних підрозділах і поліпшення якості випускаємої продукції, так і погіршення показників роботи підприємства.
У теорії й практиці виділяють наступні основні концепції розвитку економічних систем:
- ідеальна – в об'єкт підприємництва в міру науково-технічного прогресу вносять необхідні інновації - зміни, що забезпечують його стійкість і підвищення ефективності роботи;
- реальна – часткове реформування підприємства після появи перших негативних ознак у його фінансово-економічному стані;
- радикальна – кардинальні зміни функціонування організацій, спрямовані на їхню реструктуризацію, що сприяє поліпшенню керування, підвищенню ефективності виробництва й конкурентноздатності випускаємої продукції, продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшенню фінансово-економічних результатів діяльності.
Поняття «стратегія» грецького походження. Спочатку воно мало військове значення й означало «мистецтво генерала» знаходити правильні шляхи до досягнення перемоги.
Стратегія розвитку підприємства – це сукупність його головних цілей й основних способів досягнення даних цілей.
Стратегією не може бути просте визначення бажаних цілей і зручних способів їхнього перетворення. Прийняти бажане за дійсне - це ще не значить розробити стратегію. Стратегія повинна виходити не із приємних мріянь, а з реальних можливостей розвитку підприємства. Тому стратегія – це насамперед реакція організації на об'єктивні зовнішні й внутрішні обставини її діяльності.
У стратегічному плануванні під стратегією розуміють комплекс цілей й основних завдань по їхньому досягненню. У більше вузькому змісті стратегія являє собою план найбільш ефективного розподілу ресурсів для досягнення цілей.
Єдиної стратегії для всіх підприємств не існує. Кожне підприємство навіть однієї галузі унікально, тому й визначення його стратегії також оригінально, тому що залежить від позиції підприємства на ринку, його потенціалу, динаміки розвитку, поводження конкурентів, особливостей випуску продукції або надаваних послуг, стану економіки, соціальної сфери й багатьох інших факторів.
Примітка: При написанні даного автореферату кваліфікаційна робота магістра ще не завершена. Дата остаточного завершення роботи: грудень 2011р. Повний текст роботи та матеріали з теми роботи можуть бути отримані у автора або його наукового керівника після зазначеного терміна.