Ціна в умовах ринкової економіки – найважливіший економічний параметр, що характеризує діяльність підприємства. Для самостійних товаровиробників та підприємств, які надають послуги і працюють на ринку, незалежно від форм власності питання про ціни – це питання їх існування і ефективного функціонування. Правильна методика встановлення ціни, розумна цінова тактика, послідовна реалізація глибоко обґрунтованої цінової стратегії формують компоненти успішної діяльності будь-якого підприємства в тяжких умовах ринкових стосунків.
Ціноутворення для послуг набагато складніше, ніж ціноутворення вироблених товарів. Існує велика кількість факторів, які впливають на ціну послуги, один з них – це роль послуги у суспільстві. Крім того, слід зазначити, що ціноутворення для професійних послуг (наприклад, послуги адвоката) виконується професійними організаціями, в той час як ціна на інші послуги визначається ринковим попитом. Ціна послуги залежить також від наступних факторів: планова ринкова позиція послуги, стан життєвого циклу послуги, еластичність попиту, конкурентна ситуація, стратегічна роль ціни.
Можна умовно виділити два методи ціноутворення для послуг: ціноутворення, що базується на собівартості послуги – ситуація, коли ціна встановлюється окремими професійними організаціями або контролюється урядом; ціноутворення, що базується на ринкових принципах – ситуація, коли ціна визначається ринковою конкурентною рівновагою.
При продажу послуг можна використовувати засоби ціноутворення, які вживаються для фізичних товарів. Доцільно підкреслити три важливі аспекти, що стосуються ціноутворення для послуг:
1) цінові переговори – ціни багатьох послуг можуть бути обговорені перед тим, як споживач отримує послугу (наприклад, процент по позичках);
2) конкурентні торги – ситуація, коли споживач може “придивитись” до якості послуг і обрати ту, ціна та якість якої найбільше його задовольняє;
3) цінова обізнаність – ситуація, коли компанія, що надає послугу, встановлює ту цінову стратегію, яку сприймає ринок.
У ціноутворенні на послуги важливим чинником є їх сього хвилинність, обумовлена тим, що вони не піддаються накопиченню в запасах - момент створення і споживання послуги збігаються в часі, а нереалізована можливість надання послуги зникає назавжди. Звідси виникає можливість істотних коливань величин попиту в часі без можливості регулювання величин пропозиції за рахунок запасів. Ця проблема може вирішуватися шляхом регулювання тарифами інтенсивності попиту в часі. Для цього застосовуються різного роду знижки з тарифів на послуги, одержувані поза періодами пікових навантажень.
Що ж стосується товарів, які постачаються через мережі (наприклад, енергоносії, вода і т.п.), або послуг, які реалізуються через мережі (наприклад, телекомунікаційні і т.п.), чинний порядок, за яким як умови продажу товарів та послуг, так і ставки оплати або ціни, а також умови оплати визначаються у формі тарифів. Адже неможливо узгоджувати їх з сотнями, тисячами або й мільйонами покупців цих товарів. Важливо також, що видатки на утримання мережної інфраструктури сталі і не залежать від ступеню використання мережі (або кількості товарів і послуг, які розподіляються через них). Одночасно продавці послуг, реалізованих через мережі, мають перевагу над багатьма розпорошеними покупцями і можуть використовувати цю свою домінуючу позицію. З огляду на це спосіб продажу послуг за допомогою мереж окреслюють терміном природної монополії, характерною ознакою якої є те, що обидві сторони пов’язані між собою не лише угодою, а й постійним (часто капіталомістким) під’єднанням, яке нівелює свободу вибору торгового партнера.
На сьогоднішній день є два закони, які визначають, хто повинен установлювати тарифи: закон про місцеве самоврядування і закон про комунальні послуги. Функція встановлення тарифів лежить на органах місцевого самоврядування. Порядок установлення цих тарифів визначений спеціальними постановами Кабінету міністрів. На практиці це виглядає так: підприємство «Теплокомуненерго», яке поставляє цю послугу, робить розрахунок – який у нього повинен бути тариф, куди він закладає всю собівартість цього тарифу, і дає цей розрахунок в управління цін по своїй області. Управління цін розглядає цей розрахунок і дає свій висновок – позитивний або негативний. Після того даний розрахунок із цим висновком подається в органи місцевого самоврядування – це або сесія міської ради, або виконавчий комітет.
Існуюча методологія, що ґрунтується на затратному принципі, застаріла і справедливо критикується спеціалістами. Справді, формування тарифів на новий звітний період здійснюється на основі сформованих витрат, до яких включаються невиробничі витрати, і розраховані вони на основі старої нормативної бази, не враховують застосування сучасних матеріалів, машин, обладнання, техніки і технології. Застосовуються старі нормативи чисельності робітників, які розробляли під витратні принципи (штатна чисельність формувалася таким чином, щоб потім прийняти сумісників). Підприємства комунального господарства, маніпулюючи застарілою нормативною базою, дають на затвердження тарифи, які економічно не обґрунтовані.
Враховуючи розглянуті вище проблеми, постає необхідність поетапного здійснення реформи цін і тарифів на підприємствах теплопостачання в умовах економії паливно-енергетичних ресурсів. Недоліки старого механізму ціноутворення роблять завдання формування методологічних підходів до механізмів ціноутворення одним з найбільш серйозних і актуальних для галузі.