Источник: Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери/ матеріали межународної науково-теоретичної конференції "Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери" - м.Донецьк - 2010, с. 57-58.
Розглядаючи конкурентоспроможність людини на ринку праці як економічну категорію, можна зіштовхнутись зі складністю і неоднозначністю даного поняття. Тому, конкурентоспроможність людини необхідно розглядати з різних точок зору: як джерело максимального задоволення працівником ринкової потреби в товарах і послугах, як властивість здатності до праці, як властивість людського капіталу, як здатність суб'єкта управляти своїми конкурентними перевагами. Конкурентоспроможність характеризує якісну сторону трудового потенціалу працівника, отже, від рівня конкурентоспроможності залежить специфіка трудової поведінки, ступінь розвитку особистого трудового потенціалу.
Так, конкурентоспроможність працівника, за словами Грішнової О.А. – це відповідність якості робочої сили потребам ринку, можливість перемагати в конкуренції на ринку праці, тобто повніше порівняно з іншими кандидатами задовольняти вимоги роботодавців за рівнем знань, умінь, навичок, особистих рис [1, с. 99]. Отже, конкурентоспроможність працівника э досить комплексною та багатоаспектною економічною категорією.
Конкурентоспроможність персоналу являє собою відповідність робочої сили вимогам ринку, що відкриває працівникам можливість конкурувати на ринку праці; сукупність характеристик, що визначає порівняльні позиції конкретного працівника або окремих груп на ринку праці, що й дозволяє претендувати на заняття певних вакансій. Конкурентоспроможний працівник не випробовує, як правило, тривалих ускладнень на ринку праці. Найважливіший фактор конкурентоспроможності - якісні параметри його робочої сили, сукупність властивостей, що обумовлюють його здатність виконувати певні види праці. Провідну роль відіграють при цьому й вимоги, пропоновані їм до умов праці і його оплаті. Конкурентоспроможність працівника виступає як соціально-економічна категорія, що характеризує потенційні спроможності людини до праці.
Основну роль у розвитку конкурентоспроможності персоналу споконвічно відіграє навчання персоналу, тому що воно є джерелом підвищення рівня професійної компетентності працівника, способом прискорення адаптації співробітників до роботи в організації й методом забезпечення більш глибокого розуміння ними стратегічних цілей і організаційної культури компанії. Все це безпосередньо впливає на підвищення їх індивідуального рівня конкурентоспроможності. Високий рівень компетентності, висока мотивація до навчання й прагнення працівників до самонавчання формують високий рівень конкурентоспроможності персоналу.
Освіта та професійна підготовка є фундаментом людського розвитку і прогресу суспільства. Вони також виступають гарантом індивідуального розвитку, виховують інтелектуальний, духовний та виробничий потенціал суспільства. Якщо брати до уваги, що ринок вимагає людей високої кваліфікації, професійних, мобільних та конкурентоспроможних, то необхідно кожній людині замислюватися про якість своєї робочої сили, які вони пропонують.
У сприянні підвищенню рівня конкурентоспроможності робітників важливе місце займає управління їх розвитком. Високий рівень кваліфікації працівників супроводжується зростанням продуктивності праці, сприяє підвищенню якості роботи. Кваліфікований працівник характеризується більшою мобільністю на ринку праці і є більш конкурентоспроможний.
Працівники, підвищуючи свій рівень кваліфікації чи опановуючи нову професію або спеціальність через засвоєння нових знань, умінь і навичок, одержують додаткові можливості для планування трудової кар'єри як в організації, так і за її межами. Навіть у випадку безробіття внаслідок вивільнення з підприємства навчена особистість швидше знайде собі нову роботу, легше зможе організувати власну справу, а отже, й забезпечити працевлаштування інших громадян.
Професійний розвиток особистості та підвищення конкурентоспроможності, розвиток працівників належать до основних показників прогресивності суспільства, вирішальних важелів науково-технічного прогресу. Тому в країнах з розвинутою ринковою економікою дедалі більше компаній перебирають на себе ініціативу щодо подальшого розвитку персоналу своїх організацій. Планування та організація розвитку персоналу стають важливими функціями служби управління персоналом. Наслідування Україною цього прикладу є обов'язковою умовою забезпечення в державі сталого економічного зростання. Саме тому, питанням підвищення конкурентоспроможності персоналу потрібно приділяти велику увагу, тому що це безпосередньо впливає на кінцеві результати діяльності підприємства в цілому.