У статті розглянуто актуальні питання виявлення факторів формування показників прибутку та розрахунки їхнього впливу, збільшення резервів прибутку; розглянуто механізм формування та функціонування прибутку в ринкових умовах господарювання; вивчення напрямків і тенденцій розподілу прибутку.
Кількість бібліографічних посилань — 5, мова — українська.
Ключові слова: прибуток від реалізації, собівартість продукції, дивідендна політика.
Розвиток ринкових відносин зумовлює підвищення відповідальності і самостійності підприємства у прийнятті управлінських рішень щодо забезпечення їх ефективної діяльності. Саме через фінансові результати діяльності підприємства виражається ефективність виробничої, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.
Питання, пов’язані із формуванням та розподілом прибутку, розглянуто у працях багатьох вітчизняних науковців [1]–[5]. Так, Покропивний основними джерелами формування прибутку визначив продаж (реалізацію) продукції (робіт, послуг), продаж майна та інші позареалізаційні операції [3, С.449].
Узагальнюючим фінансовим показником господарської діяльності підприємства є його прибуток. Прибуток є грошовим вираженням частини вартості додаткового продукту, частина заново створеної вартості, виробленої та реалізованої, а також основною формою грошових накопичень суб’єктів господарювання. Одним із важливіших напрямків оздоровлення фінансового стану підприємства є удосконалення напрямків формування прибутку, а також його розподілу. З огляду на це питання формування прибутку та збільшення його резервів є актуальним.
Прибуток — це найважливіша фінансова категорія, яка відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства та характеризує ефективність виробництва. Сума отриманого прибутку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, питому вагу собівартості у виробленому продукті (наданій послузі). Прибуток виступає джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а також джерелом формування бюджетів країни різних рівнів [3, С.449].
На формування прибутку, як фінансового показника діяльності підприємства, що відображається у бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.
Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають результати, тобто ефективність його фінансово–господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.
Фактично формування прибутку залежить від реалізації продукції. Незалежно від визначення моменту реалізації формування прибутку на підприємства і відбувається за умови, що реалізація продукції фактично відбулася (кошти за проданий товар (надану послугу) надійшли на розрахунковий рахунок покупця).
Якщо моментом реалізації вважати дату відвантаження товарів і визначення податкових зобов’язань, то це призведе використання оборотних коштів підприємства на сплату податків, погіршення їх фінансового стану.
Основними показниками, що впливають на розмір прибутку, є обсяг реалізації продукції та її собівартість. Відповідно на зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції та її рентабельність [5, С.348].
Варто зауважити те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції впливають також на собівартість, оскільки змінюються умовно–постійні витрати, витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).
Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації відіграє розмір прибутку, котрий включений у ціну виробу.
Отже, можна зробити висновок, що підприємство має змогу впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяг виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність.
Розглянемо особливості впливу собівартості продукції (робіт, послуг) на формування прибутку. Собівартість продукції є комплексним показником, який характеризує ступінь використання усіх виробничих ресурсів (матеріальних, грошових, трудових). Є особливості у формування собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.
Узагальнено можна дати наступне визначення собівартості.
Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію.
Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво на реалізацію складають повну собівартість продукції.
Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Проте слід звернути увагу на наступні моменти.
По-перше, склад (перелік) витрати, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Постановами Кабінету Міністрів країни були затверджені Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості , сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт тощо.
На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).
Витрати, що включаються у собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.
По-друге, у складі витрат, що включаються у собівартість, розмір деяких із них регулюється державою встановленням нормативних відрахувань. Такими елементами витрати є:
Можливість впливу підприємства на зазначені елементи витрат є обмеженою. Однак вона можлива лише з допомогою належного управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.
У Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” і прийнятих до нього доповненнях не зустрічається категорія “собівартість”, оскільки розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і подальшому коригуванні.
Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції.
Слід зауважити, що у теперішній час підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності щодо питань формування собівартості. Однак у даному аспекті господарської діяльності вони зобов’язані дотримуватись чинного законодавства і нормативних документів, що регламентують ці питання.
Головними завданнями, що стоять перед підприємством з метою управління формуванням і використанням прибутку, є [2, С.17]:
Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує такі функції: оцінювальну, стимулюючу і госпрозрахункову. Але і не виключена можливість наділення прибутку й іншими функціями. Абсолютна величина прибутку важлива у тому випадку, коли йдеться про фінансові ресурси, які можуть бути використані підприємством, суспільством. Але для характеристики ефективності господарювання абсолютної величини прибутку недостатньо [2, С.19].
Отже, щоб оцінити результати та ефективність господарювання, ефективність використання складових процесу виробництва, за допомогою яких отримано прибуток, його суму потрібно віднести до відповідних показників. У результаті буде одержано показник ефективності, або рентабельність.
Отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.
Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об’єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.
Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат (рис.1).
Рис. 1. — Схема використання прибутку підприємства
Головна вимога, яка пред’являється сьогодні до системи розподілу прибутку, що залишається на підприємстві, полягає в тім, що вона повинна забезпечити фінансовими ресурсами потреби розширеного відтворення на основі встановлення оптимального співвідношення між засобами, що направляються на споживання і накопичення.
Із загального прибутку сплачується податок; решта коштів поступає у повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.
Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини:
Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов’язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів [3, С.452].
Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.
При розподілі прибутку, визначенні основних напрямків його використання насамперед враховується стан конкурентного середовища, що може диктувати необхідність істотного розширення і відновлення виробничого потенціалу підприємства. Відповідно до цього визначаються масштаби відрахувань від прибутку у фонди виробничого розвитку, ресурси яких призначаються для фінансування капітальних вкладень, збільшення оборотних коштів, забезпечення науково–дослідної діяльності, упровадження нових технологій, переходу на прогресивні методи праці і т.п.
Для кожної організаційно–правової форми підприємства законодавчо установлений відповідний механізм розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, заснований на особливостях внутрішнього пристрою і регулювання діяльності підприємств відповідних форм власності.
Характер розподілу визначає багато важливих аспектів діяльності підприємства. Розподіл прибутку здійснюється відповідно до розробленої політики (дивідендної політики), формування якої є однією із найскладніших завдань загальної політики управління прибутком підприємства.
Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямовання достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції і підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв’язання завдань перспективного розвитку підприємства.
Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибрати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.
Дивідендною політикою є набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики — це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників [4, С.210].
Основними варіантами дивідендної політики можуть бути:
Кожний із цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон’юнктури та фінансового стану підприємства.
Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики.
Держава не встановлює яких-небудь нормативів розподілу прибутку, але через порядок надання податкових пільг стимулює напрямок прибутку на капітальні вкладення виробничого і невиробничого характеру, на благодійні цілі, фінансування природоохоронних заходів, витрат по змісту об’єктів і установ невиробничої сфери тощо.
Основною метою політики розподілу прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, є оптимізація пропорцій між тією частиною, що капіталізується, і споживчою частиною з урахуванням забезпечення реалізації стратегій його розвитку і зростання його ринкової вартості.
Головна вимога, яка пред’являється сьогодні до системи розподілу прибутку, що залишається на підприємстві, полягає в тому, що вона повинна забезпечити фінансовими ресурсами потреби розширеного відтворення на основі встановлення оптимального співвідношення між засобами, що направляються на споживання і накопичення.
Сучасна методика розподілу прибутку підприємств передбачає розподіл прибутку між підприємством і державою та використання чистого прибутку на власні цілі підприємства, що виступає стимулом для господарської діяльності підприємства. З метою забезпечення ефективного розподілу прибутку між підприємством та державою доцільним є запровадження регресивної системи оподаткування прибутку, що обумовить потребу удосконалення обліку і аналізу для управління формуванням фінансовими результатами.
Отже, викладена точка зору на механізм формування та розподілу прибутку підприємства дозволить більш об’єктивно й обґрунтовано проводити політику управління прибутком підприємства, що в свою чергу призведе до ефективної діяльності підприємства. У подальших дослідженнях необхідно детальніше розглянути питання виявлення резервів, вивчення напрямків та тенденцій розподілу прибутку.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ