Розглянуто політику управління прибутком, вимоги до його ефективного забезпечення, як основного фактора прибуткової діяльності. Наведено літературний огляд наукових праць,присвячених цій темі.
Кінцевим результатом, який формує фінансові ресурси торговельного підприємства, забезпечує його стабільність і конкурентоспроможність на ринку товарів і послуг, є прибуток. Саме на основі одержаного прибутку будь-яке підприємство незалежно від форми власності та виду діяльності виконує свої функції, спрямовуючи кошти на власний розвиток, на соціальні потреби, у фонд матеріального заохочування та на ін. Тому у сучасних умовах прибуток стає не тільки важливим показником, а й метою роботи комерційних підприємств, об’єднань та інших ринкових структур.
Огляд останніх досліджень і публікацій. В економічній літературі управління прибутком підприємства широко розглянуте як у теоретичному, так і у практичному аспектах у працях таких зарубіжних вчених, як А. Бабо, А. Томпсон і Д. Формбі, М. Фрідман, Д. Соломон та ін. Серед українських дослідників варто назвати І. Бланка, В. Іващенка, О. Орлова та ін. Однак у сучасних умовах необхідний інший підхід до дослідження теми, який грунтується на освоєнні керівниками підприємств і фінансових менеджерів системи сучасних методів ефективного управління формуванням і розподілом прибутку.
Постановка завдання. Метою статті є виявлення основних вимог до забезпечення ефективного управління прибутком на підприємстві. Це питання є надзвичайно актуальним для підприємств України на сучасному етапі розвитку, але воно недостатньо обґрунтоване в науковій думці.
А.М. Поддєрьогін вважає, що процес управління формуванням прибутку містить етапи його аналізу в передплановий період і прогнозування обсягів та оптимального складу його формування у плановому періоді. Основними типовими елементами аналізу прибутку підприємства в передплановий період є: аналіз загальної суми прибутку і показників рентабельності в динаміці; визначення складу загальної суми прибутку за основними його видами; аналіз основних напрямів використання прибутку з метою оцінки достатності прибутку звітного періоду у фінансовому забезпеченні розвитку підприємства та ін. Прогнозування прибутку підприємства проводиться лише в межах його звичайної діяльності в аспекті визначення сум прибутку від операційної діяльності, фінансових операцій та іншої звичайної діяльності [1,c.376].
До методів формування прибутку підприємства від основної діяльності необхідно віднести прямий поасортиментний розрахунок, аналітичний метод планування прибутку та систему аналізу "взаємозв'язок затрат, обсягу реалізації і прибутку".Поширеними у фінансовому менеджменті способами максимізації і темпів зростання прибутку є:
Метод операційного лівериджу побудовано на зіставленні виручки від реалізації із загальними витратами, а також змінними та постійними витратами. Використовуючи механізм операційного лівериджу, підприємства можуть цілеспрямовано управляти постійними та змінними витратами з метою визначення такої їх комбінації, за якої б отримувався найбільший прибуток.
Г. Г. Кірейцев розрізняє три види лівериджу: виробничий, фінансовий і виробничо- фінансовий. В прямому розумінні ліверидж – це важіль, за незначної зміни якого можна істотно змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства. Дія виробничого (господарського) важеля є аналогічною дії операційного лівериджу, як вважає А.М. Поддєрьогін. Дія фінансового важеля полягає в тому, що підприємство, використовуючи позикові кошти, змінює чисту рентабельність власних коштів та свої дивідендні можливості. Таким чином, взаємозв'язок між прибутком і співвідношенням власного і позикового капіталу - це і є фінансовий ліверидж. З погляду В. В. Ковальова, фінансовий ліверидж - потенційна можливість впливати на прибуток через зміну обсягу і структури власного і позикового капіталу.
На думку Г. Г. Кірейцева, політика управління прибутком на підприємстві повинна охоплювати розроблення цінової політики та її оптимізації. Одержання максимального прибутку можливе за оптимального поєднання обсягу реалізації та ціни на продукцію, що випускається. Існують прості і ефективні визначення оптимального співвідношення цін і обсягів реалізації, основною умовою застосування яких є попередній поділ витрат на постійні та змінні. Для підприємства, яке прагне досягти стійкого становища на ринку, встановлення ціни має ключове значення для успіху обраної стратегії. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно головним фактором довгострокової рентабельності.
Вплив на прибуток звітного періоду збиткових результатів діяльності попереднього періоду господарювання підприємства зумовлений сальдовим методом його визначення, що і призводить до часткової втрати отриманого прибутку внаслідок раніше допущених збитків. Приймаючи управлінське рішення, щодо використання одержаного прибутку, власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрями першорядних вкладень, фінансових ресурсів, з огляду на фінансовий стан підприємства, рівень його матеріально-технічної бази, соціальний розвиток колективу, можливості прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо.
Політика управління прибутком – це процес напрацювання і прийняття управлінських рішень з усіх основних аспектів його формування, розподілу та використання на підприємстві. Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якості управлінських рішень, що стосуються формування і використання прибутку підприємства. Забезпечення ефективного управління прибутком підприємства визначає низку вимог до цього процесу, основними з яких є:
Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростання добробуту підприємства, підвищення його ринкової вартості. У процесі діяльності підприємство повинно проводити політику максимізації прибутку ,що охоплює управління формуванням прибутком ; управління розподілом прибутку [3 c.412].
Метою управління прибутком є забезпечення максимізації благополуччя власників підприємства в поточному і перспективному періодах. Вона покликана забезпечувати одночасно гармонізацію інтересів власників з інтересами держави і персоналу підприємства.
Головними напрямами політики максимізації прибутку в процесі фінансової діяльності є забезпечення підприємства необхідними обсягами капіталу на найбільш вигідних умовах із зовнішніх джерел і обґрунтування оптимального співвідношення власних і залучених коштів.
Управління використанням прибутку охоплює формування дивідендної політики, яка відіграє значну роль у реалізації фінансової стратегії підприємства. Вона впливає на рівень добробуту інвесторів (вкладників капіталу) у поточному періоді; визначає розміри формування власних фінансових ресурсів, а відповідно і темпи виробничого розвитку підприємства на основі самофінансування; впливає на фінансову стійкість підприємства, на вартість використовуваного капіталу і ринкову вартість підприємства [2 c.452].
Отже, ефективне управління усіма можливими ресурсами, а також раціональне використання витрат дозволить підприємству одержати бажаний рівень прибутковості. Удосконалення управління прибутком на підприємстві вимагає подальшого вивчення, що і буде предметом наших досліджень у перспективі.
Список використаних джерел