Источник: Економіка та маркетинг - 2011/ Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Донецьк, ДонНТУ - 2011, с. 182-184.
У сучасних умовах розвитку світового ринку енергетичного ринку енергетика України завжди була базовою галуззю та нині залишається основою національної економіки й важливим фактором її розвитку.
В Україні пріоритет вугілля як первинного енергоносія зростає завдяки його головній перевазі перед газом, нафтою, ядерним паливом – наявність великих запасів у надрах землі. А також через його потенційну спроможність забезпечити економічну стабільність України, енергетичну безпеку та незалежність від інших країн-постачальників енергоресурсів.
Великий внесок у розв’язання проблем, пов’язаних із функціонуванням вугільного ринку та забезпечення економічної стабільності України, зробили такі вчені, як: О.І. Амоша, Ю.В. Макогон, Ю.П. Ященко, А.І. Чилікін та інші.
Підвищення ролі вугілля у паливно-енергетичному комплексі України можливе за умови підвищення ефективності роботи галузі та, перш за все, подолання кризи вугільної промисловості. Це одна з найбільш складових проблем економіки України, яка обумовлена високою інерційністю галузі та надзвичайно обмеженими можливостями держави. [1]
Метою даної статті є оцінка стану вугільної промисловості та розгляд можливих шляхів подолання кризи у цій галузі.
Актуальність дослідження обумовлена надзвичайно важливою роллю вугілля яв вагомого чинника забезпечення економічної стабільності України.
Економічна стабільність України неодмінно пов’язана з пошуком нових шляхів розвитку вугільної галузі у нових політичних та економічних умовах.
В умовах трансформації європейського енергетичного ринку найважливішою проблемою стала забезпечення людства енергетичними ресурсами.
Протягом декількох століть головним, майже єдиним, енергоносієм у світі є викопне вугілля. Лише у другій половині XX ст. воно поступилося нафті та газу.
Вугільна промисловість – базова галузь, цим визначається її місце та значення в економіці України, с також необхідністю певної державної підтримки у вигляді дотацій. Протягом декількох десятиліть така підтримка призвела до того, що галузь втратила стимули до пошуку та використання внутрішніх резервів.
Значна частка коштів держпідтримки в основному спрямовується економічно слабким підприємствам, що не дозволяє вирішувати стратегічно важливі завдання галузі, а перспективні підприємства, які певним чином розраховують на держпідтримку, слабшають, із часом деякі переходять до розряду збиткових. [2]
Шахти мають значні резерви підвищення ефективності функціонування. Першочерговими повинні стати заходи з їх використання. Вони не потребують значних строків та коштів і можуть суттєво поліпшити економічний стан шахт. До таких заходів відносяться наступні:
1. Зменшення до повного викорінення тіньових і посередницьких операцій. Зараз у матеріально-технічному забезпеченні державних видобувних підприємств, збагаченні та реалізації продукції бере участь багато комерційних фірм і посередницьких організацій. Пропонується на шахтах, в об’єднаннях створити власні маркетингові служби, налагодити постійні прямі взаємозв’язки з постачальниками матеріалів і обладнання, зі споживачами вугілля. Результатами таких заходів може стати зниження собівартості вугілля щонайменше на 16-20% і підвищити рентабельність підприємства.
2. Збільшення обсягів видобутку вугілля за рахунок підвищення рівня використання виробничих потужностей шляхом забезпечення вчасних розрахунків за вугільну продукцію та виплат заробітної плати; здійснення організаційних заходів, спрямованих на налагодження матеріально-технічного постачання, підвищення виробничої дисципліни, додержання вимог безпеки праці.
3. Поліпшення якості вугільної продукції. Цей захід дозволяє при відносно невеликих витратах суттєво підняти ціну реалізації вугілля та підвищення його конкурентоспроможності. Досягти цього можна за рахунок запобігання надмірного засмічення вугілля в шахтах при видобуванні та транспортуванні й збільшення обсягів переробки рядового вугілля (на сам перед на збагачувальних фабриках із високим технологічним рівнем.
4. Усунення цінових диспропорцій. На сьогодні ціни на вітчизняне вугілля не покривають витрат на його виробництво. В той же час вони є значно нижчими за ціни на імпортне вугілля та енергоносії і не відображають реальну вартість палива на реальному ринку за можливими варіантами його постачання в країну. Цінові диспропорції разом із зазначеними факторами призвели до штучного створеного поглиблення збитковості вугледобувних підприємств, до формування хибного уявлення про не конкурентоздатності більшості шахт.
5. Диверсифікація діяльності вугледобувних підприємств, перехід з одно продуктового на багато продуктове виробництво. Диверсифікація передбачає налагодження випуску побічної продукції з природних ресурсів, що видобуваються разом з вугіллям і вважаються відходами виробництва – метану, шахтних вод, відвалів порід шахт та збагачувальних фабрик. Багатопродуктове виробництво є значним резервом підвищення ефективності функціонування шахт. Завдяки його впровадженню можна очікувати на зниження собівартості вугілля щонайменше на 20% и додатково отримати позитивні екологічні результати. [3]
Отже, слід зазначити, маючи достатні запаси вугілля як за якістю, так і за кількістю Україна може й повинна бути енергетично незалежною та економічно стабільною державою, упевнено створювати свою соціально спрямовану економіку. Але, на жаль, нині до цього питання в Україні необґрунтовано послаблено увагу.
Ефективний розвиток вугільної промисловості України визначається за такими напрямами:
• підвищення ролі вугільної промисловості у забезпеченні енергетичної безпеки держави;
• створення надійної сировинної бази для розвитку вугільної промисловості та підвищення ефективності її використання;
• ефективне використання виробничих потужностей галузі та їх нарощування, бо саме це визначає обсяги видобутку вугілля;
• поліпшення якості вугільної продукції, що має дуже важливе значення у ринкових умовах;
• диверсифікація діяльності вугледобувного підприємства;
• реформування відносин власності підприємств вугільної промисловості та створення ефективної системи управління галуззю;
• удосконалення ціноутворення та ринку вугільної продукції;
• фінансове оздоровлення підприємств вугільної промисловості;
• розв’язання соціальних та екологічних проблем, підвищення рівня охорони та безпеки праці. [4]
Україна має достатньо можливостей для подальшого розвитку вугільної промисловості та функціонування галузі протягом терміну, який набагато перевищує можливості газової та нафтової промисловостей. Зважаючи на запаси, у перспективі вугілля займатиме провідне місце у виробництві паливно-енергетичних ресурсів країни.