Источник: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/20_4/239_Mandryk_20_4.pdf
Проаналізовано стан та основні проблеми приватизації вугільної промисловості України. Акцентовано увагу на енергетичній безпеці країни. Розглянуто екологічний складник приватизації, а також можливість використання вугілля як сировини для виробництва синтетичного рідкого пального. Зроблено висновки щодо перспективи подальшої приватизації вугільних підприємств на основі концесійних угод. Ключові слова: вугільна промисловість, приватизація, енергетична безпека країни, концесійна угода. Вугільна промисловість України зазнала значного спаду видобування у 1990-х роках ХХ ст. Однак, на відміну від країн Німеччини чи Великої Британії, в яких до спаду вуглевидобування спричинилися висока вартість робочої сили та енергії, а також дешевший імпорт, в Україні спад вуглевидобутку відбувався паралельно із загальним економічним спадом того часу. Надання державної допомоги вугільним шахтам, яке здійснюють всі уряди, обґрунто вувалось важливістю енергетичної безпеки. Щодо забезпечення енергетичної безпеки країни, то ситуація буде зрозумілою, якщо розглянути виробництво електроенергії в Україні. А саме, понад 1/2 всієї електроенергії виробляють теплові електростанції (ТЕС). Вони працюють на вугіллі, газі, мазуті, тому розміщуються поблизу джерел палива і споживача. Запаси вугілля в Україні здатні забезпечити потреби країни більш, ніж на 450 років. Його ціна у 2,5 раза нижча від еквівалентної ціни нафти та в 1,3 – природного газу. Тому в майбутньому передбачено збільшення обсягів використання вугілля в теплоенергетиці . На атомних електростанціях (АЕС) виробляється майже 2/5 електроенергії країни. Гідроелектростанції дають майже 5 % електроенергії. Вугілля залишиться технологічною сировиною для забезпечення роз- витку металургійного комплексу (49,7 %) (металургійних та коксохімічних заводів). Сучасний стан вуглевидобутку умовно стабільний, проте перспектива його зростання на сьогодні є малоймовірною. Здебільшого це пов'язано з високою зношеністю основних фондів та недостатністю бюджетного фінансування для їх оновлення. Така ситуація тривала впродовж 1990-х років ХХ ст., тому було прийнято рішення про приватизацію підприємств вугільної промисловості. Метою дослідження є проаналізувати доцільність проведення прива- тизації вугільних шахт України та запропонувати варіант вирішення цього питання – концесійну угоду. Сучасний стан приватизації підприємств вугільної промисловості Ук- раїни є складним і потребує комплексного вирішення. Україна пережила низку неоднозначних спроб приватизації підприємств галузі. В управлінні вугільною промисловістю за попередні роки можна відзначити певні прорахунки та помилки, які, на жаль, зумовлені необґрунтованими організаційними діями за умови вирішення складних комплексних економічних проблем, тоді,коли намагання отримати бажаний результат у якомога стисліші терміни обернулися новими, не менш загрозливими проблемами екологічного та соціального характеру. Особливістю приватизації підприємств галузі є також непрозорі рішення щодо приватизації певних підприємств. У вугільній промисловості України функціонує 167 шахт і 3 розрізи різних форм власності. З них 10 шахт перебувають частково у державній та приватній власності, 10 – повністю у приватній власності, 4 – підприємства є в оренді, 20 – державні акціонерні компанії і 123 – державні підприємства. Державна власність підприємств вугільної галузі становить 93 %, а частка приватних підприємств у видобуванні вугілля в Україні – понад 35 % . Позитивним результатом на приватизованих і орендованих шахтах стало значне збільшення видобування вугілля порівняно з державними підприємствами. Так, темпи росту видобування вугілля на приватних шахтах на 5 % вищі ніж на державних, темпи росту зарплати вищі на 7 %, а капітальних вкладень – на 50 %. При цьому темпи росту собівартості вугілля залишались приблизно однаковими. З моменту приватизації "Павлоградвугілля" видобуток збільшився на 1 млн 5 тис. т вугілля, або на 9,7 % порівняно з аналогічним попереднім періодом. На шахті "Комсомолець Донбасу" видобуток вугілля збільшився на 530 тис. т, що на 28 % більше, ніж на момент приватизації. У шахту "Комсомолець Донбасу" протягом перших чотирьох років роботи нового власника залучено 227,7 млн грн інвестицій, а у ВАТ "Павлоградвугілля" за перших дев'ять місяців з моменту приватизації – 154 млн грн. Зрушення є також і в соціальній сфері підприємств, а саме – вводяться нові соціальні пільги. У цьому випадку мова йде про відносно нові шахти, в які держава вклала достатньо коштів і котрі мають достатньо високий промисловий потенціал. Однак потрібно взяти до уваги, що більшість шахт побудовано в 50х – 60-х роках ХХ ст. і раніше. Тому їхній шахтний фонд значно застарів і приватизація не дасть таких позитивних результатів.Поряд з цим, деякі приватизовані підприємства продовжують отримувати державну підтримку переважно завдяки тому, що їхні власники занижують прибутковість своїх підприємств шляхом ціноутворення. Найцікавіше,що приватизовані сьогодні вугільні підприємства є здебільшого фінансово привабливими, а непривабливі та безперспективні надалі продовжують залишатись у власності держави. Іншим, проте також важливим моментом приватизації, є екологічні небезпеки, які можуть виникати під час приватизації підприємств вугільної промисловості (шахт, розрізів), їх подальшої експлуатації та закриття новим власником. Зобов'язання ВАТ, які прописані у Типовому договорі приватизації _вугільних підприємств, передбачають:
- відповідно до пункту 12.1.7 Типового договору, ВАТ має забезпечити приведення земельних ділянок, які вивільняються (у разі їх консервації або завершення на них видобутку), у стан, придатний для використання за призначенням, відповідно до Земельного кодексу України;
- відповідно до пункту 12.1.10 Типового договору, забезпечити виконання ВАТ екологічних вимог у сфері проведення гірничих робіт та інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного сере- довища, та вирішувати еколого-гідрологічні проблеми, які виникають у про- цесі експлуатації та закриття шахти (розрізу);
- відповідно до пункту 12.1.11 Типового договору, забезпечувати на ВАТ постійне проведення моніторингу екологічного стану довкілля в межах гірничого відводу шахти (розрізу).
Таким чином, новий власник гірничодобувного підприємства, відпо- відно до укладеного ним договору, має здійснити ліквідацію гірничого підприємства та рекультивацію земель за свої кошти. Зважаючи на те, що ліквідація гірничого підприємства та рекультивація порушених земель буде здійснюватись лише після відпрацювання шахтою родовища, то реалізація цих заходів є сумнівною, оскільки сума коштів на їх реалізацію перебувають у межах 60-100 млн грн. Відповідно до пункту 26 Типового договору купівлі-продажу пакету акцій відкритого акціонерного товариства шахти (розрізу), у разі невиконання однією із сторін умов цього договору його може бути розірвано або визнаний недійсним на вимогу іншої сторони за рішенням суду з поверненням майна продавцю за актом приймання-передавання протягом трьох робочих днів з моменту набуття чинності рішення суду та повернення коштів покупцю, відповідно до чинного законодавства України. У такій ситуації держава залишається з відпрацьованою шахтою та її обов'язком є запровадження заходів щодо фізичної ліквідації та рекультивації порушених земель.Крім цього, у договорі невирішеним залишається питання напрямку рекультивації земель, адже за різних напрямів рекультивації сума коштів на її здійснення значно змінюється. Іншим, проте також важливим моментом енергетичної безпеки Укра- їни, є напрямок використання вугілля для виробництва синтетичного рідкого палива та газів. Зважаючи на складну ситуацію забезпеченням нафтопро дуктами і газом на світовому ринку України, зокрема її економічний та політичний складники, цей напрямок може набути нового розвитку. Перші заводи з отримання вуглеводнів було побудовано в Німеччині у 1936 р. Протее протягом 50-60 років минулого століття вони припинили свою діяльність, що пов'язано з відкриттям та розробленням великих та гігантських родовищ нафти й газу. Сьогодні виробництво синтетичного рідкого палива із вугілля у промислових масштабах існує тільки у Південно-Африканській Республіці. Але останніми роками виробництво синтетичного рідкого палива і горючих газів відроджується. У багатьох країнах триває робота з удосконалення і створення нових технологій одержання синтетичного рідкого палива. Політика більшості країн із розвиненою вугільною промисловістю спрямована на те, щоб безупинно забезпечувати стан технічної готовності до того часу, коли заміна нафти вугіллям стане об'єктивно вигідною з економічних причин або через стратегічну потребу. Найпридатнішим для одержання рідкого палива у великих обсягах є буре вугілля. Якщо нафта дорожчатиме надалі такими ж темпами як і зараз, то вже через 5-6 років виробництво синтетичного рідкого палива може стати рентабельним . З огляду на викладене, варто погодитись з думкою Д.Ю. Череватсько- го, що державі і приватним підприємствам корисно було б використовувати інститут концесій, що законодавчо встановлений на Україні, але не поши рюється на вугільну галузь. Суть концесійної моделі полягає в тому, що держава виставляє на тендер ділянку шахтного поля, придатну для експлуатації. На основі концесійної угоди інвестор здійснює розроблення визначеного відводу і розпоряджається добутим вугіллям, оплачуючи державі концесійний збір, величину якого встановлюють залежно від гірничо-геологічних умов і ринкової кон'юнктури. При цьому власник ділянки може встановлювати нульову ставку для концесіонера і навіть доплачувати йому за участь. Підбиваючи підсумок, можна сказати, що найближчим часом ми прак- тично не зможемо відмовитись від скорочення видобування вугілля з огляду на специфіку вітчизняного енергетичного виробництва, металургійного комплексу та інших галузей економіки. Щодо вже приватизованих підприємств та їхніх екологічних зобов'язань, то виникають сумніви щодо дотримання ними вимог Типового договору через високу вартість виконання цих робіт. Перспективним напрямком можна відзначити виготовлення з вугілля синтетичного рідкого палива, газу та інших продуктів. Складна економічна ситуація в Україні не дає змоги профінансувати з держбюджету технічне переозброєння вугільних підприємств у повному обсязі. За умови подальшої приватизації вугільних підприємств, держава ризикує втратити інвестиційно привабливі підприємства з позицій їх перспективних запасів або відносно невеликого зносу основних фондів. З метою недопущення приватизації кращих підприємств галузі та виведення галузі з кризового стану доцільно використовувати у перспективі концесійні угоди. Принциповим моментом приватизаційної політики у такій специфіч- ній для держави галузі, якою є вугільна промисловість, є прояв підприємницьких інтересів та їх узгодження з інтересами держави та суспільства.