Родченко В.В. — Концептуальні підходи до проблеми побудови системного антикризового управління підприємством

УДК 338.242.656.2(045)

к.е.н., професор Родченко В.В.

Національний авіаційний університет, м.Київ

Концептуальні підходи до проблеми побудови системного антикризового управління підприємством.

В науковій статті розглянуті сучасні підходи до проблеми побудови системного антикризового управління та етапи процесу антикризового управління конкретного підприємства

Висока імовірність виникнення і розвитку кризи в процесі діяльності будь-якого підприємства зумовлює необхідність здійснення спеціалізованого антикризового управління. Останнім часом цей термін набув широкого поширення в зв’язку з виникненням кризи світової економіки.

Розглядаючи сутність та завдання антикризового управління, більшість дослідників єдині в думці стосовно специфічності цього напряму управління, використання специфічних прийомів, форм і технологій менеджменту, некоректності його ототожування з управлінням в цілому або управління за умови макроекономічної кризи.

Основні відмінності, що притаманні антикризовому управлінні, на наш погляд, достатньо логічно визначені вченими Іванов Г.П., Уткін Є.А., Лігоненко Л.О., Фатхутдинов Р.А. та ін.:

1) головною метою антикризового управління є забезпечення стійкого становища на ринку та стабілізація господарсько-фінансового становища підприємства за будь-яких економічних, політичних і соціальних метаморфоз в країні (наприклад зараз в Україні);

2) головне в антикризовому управлінні – негайна та дійова реакція на істотні зміни зовнішнього середовища на підставі заздалегідь розроблених прогнозів, альтернативних варіантів розвитку ситуації;

3) у процесі антикризового управління застосовуються в основному ті управлінські інструменти, що дають змогу усунути як тимчасові ускладнення, так і розв’язати інші назрілі проблеми підприємства;

4) антикризове управління ґрунтується на постійних і послідовних інноваціях в усіх ланках та сферах діяльності підприємства;

5) антикризове управління націлене на те, аби навіть у складній ситуації (при загрозі банкрутства), ввести в дію такі управлінські і фінансові механізми, які б мали змогу подолати труднощі з найменшими втратами.

Основними змістовними проблемами, які обумовлюють кризу та відповідно повинні бути розв’язані, являються фінансово-економічні, організаційно-правові, соціально-психологічні та проблеми менеджменту.

Використовуючи системний підхід в управлінні, концепція антикризового управління підприємством включає наступні питання:

- визначення сутності та об’єкта антикризового управління;

- обґрунтування можливості та необхідності управління антикризовими процесами на рівні окремого підприємства, галузі та держави;

- ідентифікацію суб’єктів антикризового управління;

- визначення мети, функціонального змісту антикризового управління;

- формулювання методики оцінки ефективності антикризового управління.

У банкрутстві підприємств не зацікавлений жоден суб’єкт макроекономічної системи. Це, в свою чергу, обумовлює необхідність створення певної державної системи контролю, діагностики та захисту підприємств від фінансового краху (системи протидії банкрутству).

Система протидії банкрутству на рівні підприємства повинна бути спрямована на створення передумов для подолання кризових явищ у життєдіяльності окремого суб’єкта господарювання і є постійно діючою складовою залежного господарського механізму підприємства. Її елементами є: по-перше, механізм подолання кризових явищ та запобігання банкрутства; по-друге, механізм профілактики виникнення кризи, який охоплює основні напрями роботи, пов’язані зі створенням передумов недопущення виникнення та поширення кризових явищ. Головне місце посідають ефективно діючі операційний та фінансовий менеджмент на підприємстві, оскільки саме реалізація фінансово-економічних заходів підтримує належний фінансовий стан, оптимізує позиції суб’єкта господарювання на шкалі «прибутковість-ризик», що унеможливує перехід локальних кризових явищ у системну кризу.

Формування системи протидії банкрутству на рівні держави, на думку провідних вчених, має на меті створення необхідних передумов для нормальної взаємодії між окремими суб’єктами господарювання на принципах рівності та порядності, створення загальних умов їх функціонування, збереження кожного життєздатного підприємства; діяльність якого вигідна суспільству.

Складові системи протидії банкрутству на рівні держави представлено на рис.1.

Рис. 1 Складові системи протидії банкрутству на рівні держави

Доцільність їх включення до складу системи протидії банкрутству на рівні держави, на думку провідних вчених [2,3], обумовлюється наступним:

1) найвагомішим інструментом державної підтримки підприємств, що опинилися в ситуації банкрутства, але є потенційно життєздатними суб’єктами ринку, є законодавство про банкрутство та санацію неплатоспроможних підприємств, побудова якого має здійснюватися відповідно до вищевикладених цілей, завдань та принципів застосування цього інструменту;

2) протидія виникненню кризі може бути забезпечена ще на етапі «народження» підприємства за рахунок впровадження державного контролю за процесом створення підприємств та формуванням їх статутного фонду. Це дасть можливість протидіяти виникненню свідомо життєздатних суб’єктів господарювання, які неспроможні розпочати господарську діяльність;

3) сприятиме недопущенню виникненню кризових явищ та підвищенню ефективності діяльності суб’єктів господарювання сприятиме впровадження державного контролю за функціонуванням підприємств та проведення окремих господарських операцій;

4) вагомим антикризовим заходом держави слід вважати створення рівних умов для ведення бізнесу, захист справедливих вимог та майнових інтересів підприємств, протидія монополістичним тенденціям та недобросовісної конкуренції;

5) державний контроль за функціонуванням банківсько-кредитної сфери та фінансових посередників є необхідним для протидії платіжній кризі, недопущенню втрат коштів підприємств під час проведення розрахунків по господарських операціях;

6) швидкому переборенню кризових явищ сприятиме створення спеціалізованого державного органу для розробки методичних засад антикризового управління, надання консалтингової методичної допомоги неплатоспроможним підприємствам, проведення підготовки та перепідготовки кадрів.

Таким чином, головним завданням системи протидії банкрутству на рівні держави є антикризове регулювання економічних процесів на мікрорівні шляхом реалізації відповідних організаційно-економічних та нормативно-правових заходів впливу державних органів на діяльність підприємства.

У сучасній літературі відсутня єдність поглядів на процес антикризового управління, тобто послідовність дій, які повинні бути здійснені з метою виведення його зі стану кризи.

На наш погляд, найбільш ґрунтовно концептуальна модель процесу антикризового управління підприємством представлена в монографії Лігоненко Л.О.[3,с.83]. На думку автора, антикризове управління підприємством має здійснюватись поетапно та передбачати послідовність дій, які ілюструє рис.2.

1 етап – діагностика кризових явищ і загрози банкрутства підприємств. На цьому етапі роботи шляхом використання спеціальних прийомів і методів дослідження необхідно:

- здійснити комплексний аналіз результатів господарсько-фінансової діяльності та фінансово-майнового становища підприємства, вивчити динаміку найважливіших обсягових та якісних показників діяльності;

- оцінити ритмічність і синхронність грошових потоків, розміри та періодичність виникнення дефіциту грошових коштів;

- визначити обсяг, структуру і час погашення зовнішніх фінансових зобов’язань;

- визначити основні причини виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства;

- оцінити масштаб і можливі наслідки подальшого поглиблення кризових явищ, ймовірність і терміни виникнення ситуації банкрутства;

- здійснити аналіз і прогнозування розвитку ринкової ситуації для визначення сприятливості зовнішнього середовища для подолення кризи;

- оцінити внутрішні можливості підприємства щодо локалізації та переборення кризових явищ.

Проведення такого комплексу досліджень надає можливість сформувати необхідне аналітичне підґрунтя для подальшої роботи.

2 етап – визначення мети і завдань антикризового управління.

Результати проведеної діагностики дають можливість визначити глибину кризи, яка охопила підприємство, а отже, дозволяють визначити мету та завдання антикризового управління. Залежно від глибини кризи такими завданнями можуть бути: виведення підприємства зі стану юридичного банкрутства; локалізація кризових явищ; фінансова стабілізація; запобігання повторенню кризи.

3 етап – визначення суб’єкта антикризової діяльності. На цьому етапі роботи необхідно визначити суб’єкт, який бере не себе відповідальність за розробку і реалізацію антикризових процедур, встановити його повноваження стосовно розробки та впровадження антикризової програми.

У країнах з розвинутою економікою для виконання цієї роботи використовують позаштатних професіоналів – фахівців з питань неспроможності або антикризових керуючих.

Антикризовий керуючий повинен володіти такими рідкісними особистими властивостями:

- високий професіоналізм у таких галузях, як фінансовий менеджмент, економіка, маркетинг, менеджмент, господарське право;

- досвід практичної діяльності;

- творчий підхід, спроможність до побудови нестандартних бізнес – схем і програм;

- ініціативність, спроможність до активних дій, щодо виведення підприємства з кризи, незважаючи на окремі невдачі, промахи або неефективні рішення;

- бізнес – інтуїція, спроможність до передчуття одержання прибутку і досягнення поставленої мети;

- висока відповідність за доручену справу;

- вміння працювати в команді, прислухатися до думки фахівців підприємства і бути їх лідером;

- високі морально – етичні якості, відповідають за використання конфіденційної інформації тощо.

Крім особистих якостей ефективності діяльність і антикризового керуючого визначається певними передумовами, які мають бути створені для нього:

- повна передач повноважень і відповідальності за результати діяльності підприємства в період проведення антикризових процедур;

- доступ до всієї інформації, що стосується діяльності підприємства і його взаємовідносин із зовнішніми контрагентами;

- створення дійового механізму зацікавленості (матеріальної і моральної) в подоланні кризи і збереженні підприємства як життєздатного суб’єкта ринку.

4 етап – оцінки часових обмежень процесу антикризового управління, які визначаються часом, наявним у підприємства до порушення справи про банкрутство і адміністративного обмеження повноважень існуючого керівництва.

Часові обмеження антикризових процедур визначаються інтенсивністю поширення кризових явищ. Розуміння цього обумовлює недопущення подальшого поглиблення кризи, оскільки подолання більш глибокої кризи пов’язане з більш значними витратами і труднощами.

У разі реальної загрози ініціювання банкрутства, фактор часу стає жорсткою лімітованим обмеженням, набуває центрального значення. Це визначає необхідність прогнозування ймовірного терміну банкрутства.

5 етап – оцінка ресурсного потенціалу антикризового управління. У сучасній економічній літературі підприємство розглядається як система ресурсів, що взаємодіють між собою і забезпечують досягнення певних результатів, мети діяльності. Основними видами використовуваних ресурсів є: технічні, технологічні, кадрові, просторові, інформаційні, фінансові, ресурси організаційної структури системи управління. Існуючі потенційні можливості у підприємства при найбільш ефективному використанні наявних у його розпорядженні ресурсів являють собою ресурсний потенціал підприємства.

Оцінюючи ресурсний потенціал підприємства в процесі антикризового управління, необхідно звернути увагу на такі його характеристики, як:

- достатність ресурсів для вирішення поставлених завдань;комплексність ресурсного потенціалу, тобто наявність усіх видів необхідних ресурсів;

- гнучкість і адаптованість ресурсного потенціалу, що визначає спроможність підприємства до інновації;

- перспективність ресурсного потенціалу або наявність життєздатного ядра.

Таким чином, ресурсний потенціал також є лімітровчим обмеженням антикризового процесу.

6 етап – розробка антикризової програми підприємства, яка являє детальний план заходів, що мають бути вжиті, послідовність, ресурси і відповідальність за їх виконання. Її зміст обумовлюється результатами проведеної діагностики, метою антикризового управління, його часовими і ресурсними обмеженнями.

У складі програми зазвичай виділяють окремі антикризові політики, тобто сукупність дій, засобів та інструментів досягнення певних завдань. У сучасній економічній літературі антикризові заходи і політику прийнято класифікувати по-різному. Так, виокремлюють тактичні і стратегічні рішення, оборонні і наступальні дії, механізми оперативної, тактичної і стратегічної фінансової стабілізації, вжиття негативних заходів та корпоративні відповідальні стратегії тощо.

7 етап - впровадження антикризової програми і контроль за її виконанням.

Найважливішою управлінською функцією на етапі безпосереднього проведення запланованих заходів є організація контролю за перебігом виконання розробленої антикризової програми для своєчасного вжиття заходів щодо модернізації або коригування раніше розробленої політики(процедур, заходів) у зв’язку з непрогнозованими збуреннями у внутрішньому і зовнішньому середовищі, поведінці окремих кредиторів.

Система контролю має забезпечувати, по-перше, відстеження динаміки зовнішніх проявів кризових явищ, причин і факторів розвитку кризи, інтегральних показників кризового стану; по-друге, оцінку результатів вжитих антикризових заходів.

Залежно від ступеня досягнення поставлених цілей можливі такі управлінські дії:

1) продовження реалізації антикризової програми при досягненні поставлених цілей і завдань, необхідній результативності вжитих заходів;

2) модернізація і коригування антикризової програми при недотриманні її окремих параметрів(терміни реалізації, досягнутий ефект, необхідні ресурси тощо) або несподіваних збуреннях у зовнішньому середовищі підприємства;

3) кардинальний перегляд розробленої програми та внесення коректив.

На цьому етапі роботи особливе значення має популяризація позитивних змін серед працівників підприємства, його власників, господарських партнерів для створення позитивного іміджу підприємства, підтримання впевненості в досягненні поставленої мети.

8 етап – розробка і реалізація профілактичних заходів щодо запобігання повторенню кризи. Метою цього стану процесу антикризового управління є створення або модернізація основних елементів системи протидії банкрутству на рівні підприємства, розробка та реалізація профілактичних заходів щодо запобігання повторення кризи в майбутньому.

З цією метою мають бути внесені відповідні зміни в основні функціональні стратегії та політики підприємства. Зміни, що вносяться, мають враховувати передові технології, засоби та інструменти економічними процесами, забезпечити високоефективну і сталу роботу підприємства в майбутньому.

Висновки. Концептуальна модель процесу антикризового управління спрямоване на розробку практичного інструментарію окремих етапів процесу антикризового управління конкретного підприємства. Важливою управлінською функцією є організація контролю за перебігом виконання розробленої антикризової програми для своєчасного вжиття заходів щодо модернізації розробленої програми у зв’язку зі змінами у внутрішньому та зовнішньому середовищі.

Список літератури

1. Антикризисное управление /Под ред. Г.П. Иванова.- М., ЮНИТИ,1995.- 320с.

2. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. К, 1999- 592с.

3. Л.О. Лігоненко. Антикризове управління підприємством. Монографія, Київ, 2001.-574с.

4. Крыжановский и др. Антикризисное управление. М, 1998-442с.