ЕНЕРГЕТИЧНИЙ РИНОК УКРАЇНИ ЯК ГОЛОВНА СКЛАДОВА ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Прокопенко Ю.В., Кендюхов О.В.
Донецький національний технічний університет


Джерело: Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери- 2011 / Матеріали VІІІ Міжнароднії науково-теоретичної конференції молодих науковців і студентів . - Донецьк, ДонНТУ - 2011.


Енергетичний фактор є одним із ключових складових, які формують рівень розвитку економіки держави, рівень життя суспільства, умови побуту людей і, в остаточному підсумку, людської цивілізації.

Енергія виступає не тільки в якості найважливішого інфраструктурного фактору забезпечення життєдіяльності людини й суспільства, виправдуючи свої лінгвістичні коріння, але й істотно впливає на витрати держави й суспільства у зв’язку з витратами на їхнє енергозабезпечення, а також у великому ступені визначає їхні доходи за рахунок використання природного й виробничого енергетичного потенціалу. Тому енергетичні ресурси й енергетична незалежність, а також можливості впливу на кон’юнктуру енергетичних товарних і фондових ринків, є предметом активного інтересу держав і бізнесу, що визначає економічні й, як слідство, політичні переваги, формування міждержавних союзів, протистоянь і навіть конфліктів.

Проблеми енергетики України розглянуті в працях таких вчених як, П. Капигін, В. Макаров, В. Писарєв, В. Бурлака, М. Земляний, І. Темненко та ін.
Основним напрямком зміцнення економічної безпеки України є енергетична незалежність, якої можна досягти за наступними умовами:

1. Зменшення імпорту нафти і природного газу.

2. Удосконалення енергетичної стратегії.

3. Державного регулювання розвитку виробництва поновлюваних джерел енергії.

4. Використання енергетичних ресурсів шельфу Чорного та Азовського морів.

5. Диверсифікації видів і ринків енергоносіїв.

6. Перегляду системи енергозбереження[1, с. 41].

Україна має значні перспективи в освоєнні енергетичних ресурсів Чорного та Азовського морів. Спеціалісти вважають, що потенціальні запаси ПЕР Чорного та Азовського морів складають 1,5 трлн.м3 газу. У газовому еквіваленті це 30% усіх енергетичних запасів України. З цих ресурсів видобуто менш ніж 4%, тоді як на материковій частині відповідний показник сягає 67%. Шельфовий видобуток не перевищує 3% розвіданих запасів. Не використовуються сприятливі геологічні передумови у прикерченській зоні шельфу Чорного моря. Розробка таких родовищ може вдало поєднатися з використанням Одеського нафто терміналу і нафтопроводу Одеса-Броди. При цьому вартість облаштування залежатиме від складності проекту і варіює в діапазоні від 40 млн. до 200 млн. дол. (Доречі це перша причина не освоєності використання даного ресурсу).

З позиції нормативної економіки, при відповідному менеджменті Україна може впродовж найближчих років збільшити обсяги видобутку газу на чорноморському шельфі до 8 млрд. м3, тобто загальний видобуток складатиме близько 28 млрд. м3. На сьогоднішній день в Українській акваторії Чорного моря виявлено 109 перспективних структур, сукупні запаси яких оцінюються у 1,5 млрд.т.у.п [2, с. 70–71].

Але в Україні є низка проблем, які перешкоджають освоєнню морського шельфу:

1. Не виробляється устаткування для прискореного освоєння цього ресурсу[4, с.70].

2. Не вистачає супутньої техніки для прокладання морських трубопроводів, кораблів супроводу буріння та експлуатації свердловин, авіації.

3. Бракує структури для наукового і технічного супроводу робіт.

4. Відсутність комплексної програми освоєння вуглеводного потенціалу української частини континентального шельфу Чорного та Азовського морів.

5. Недосконалість постанови Кабінету Міністрів України «Програми освоєння вуглеводних ресурсів українського сектора Чорного та Азовського морів», яка виявилася недієздатною і залишається одним із тих нормативних документів, які не знайшли розуміння і підтримки на практиці[3, с. 45].

Кожен з напрямків зміцнення економічної безпеки має бути розглянутий на державному рівні. Початком зрушень в енергетичному комплексі може бути вирішення наступних проблем:

1. Удосконалення законодавчої бази (у тому числі внесення змін у Закон України «Про електроенергетику» і «Про альтернативні джерела енергії», прийняття закону «Про розвиток виробництва й споживання біологічних палив»).

2. Удосконалення державної програми НПДЕ.

3. Розширення діючих і створення нових науково-дослідницьких й проектних організацій й виробничих підприємств для забезпечення виробництва й використання НПДЕ.

Література

1. Перфілова О.Є. Проблеми диверсифікації видів і ринків енергоносіїв в контексті забезпечення енергетичної безпеки України// Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 2.
2. Дикарєв О. Стратегії освоєння енергетичних ресурсів шельфу світового океану // Економіка України. — 2010. — № 1.
3. Аптекар С. С. Дронова А. Ю. Сучасний стан нафтової промисловості України: проблеми і шляхи подолання кризи нафтових ресурсів // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 4.
4. Бобров Е. Неуглеродная энергетическая политика Украины в мировом контексте/ Бобров Е.// Экономика Украины. — 2008. — № 8
5. Будниченко Ю. Реформування тарифної політики України на шляху вступу до енергетичного співробітництва Європи// Економіка України. — 2010. — № 4.