ІННОВАЦІЇ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

Прокопенко Ю.В.
Донецький національний технічний університет


Джерело: Економіка і маркетинг в умовах всесвітньої інтеграції: проблеми, досвід, передова думка- 2010 / Матеріали Х науково-практичної конференціїстудентів та молодих учених. - Донецьк, ДонНТУ - 2010, с. 60-63.


На даний момент не викликає сумніву той факт, що саме інноваційна діяльність є головним джерелом суспільного прогресу. Конкурентоспроможність конкретної фірми і економіки в цілому визначається не лише обсягами виробництва та експорту, а, насамперед наявністю інноваційної складової у виробництві. Від того, наскільки значною буде інноваційна складова виробництва на підприємстві, залежить його стабільність і рівень розвитку на даному етапі і в майбутньому.

Україна стала на інноваційний шлях розвитку, що свідчить велика кількість заходів, прийнятих на державному рівні, зокрема, прийняття Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», Закон України «Про інноваційну діяльність» та ін. Але прийняття певних законів не стали повною мірою стимулом до активізації інноваційної діяльності промислових підприємств. Головними причинами цього є: брак коштів у господарюючих суб’єктів, так і в держави; відрив фінансового ринку та інвестиційних потоків від реального сектора економіки; відсутність чітко визначених та законодавчо закріплених державних пріоритетів в інноваційній політиці, що призводить до верховенства лобізму, а не державницького підходу при визначені напрямків державної підтримки інноваційної діяльності в промисловості.

Таким чином, актуальністю дослідження є забезпечення інноваційної активності промислових підприємств України за рахунок вдосконалення методики пільгового оподаткування промислових підприємств України і використання світового досвіду підтримки інноваційних процесів.

Метою статті є дослідження світового досвіду державного стимулювання інноваційного процесу, що дозволить виділити ті методи і форми втручання держави в інноваційний процес, які були б ефективними в українських реаліях, а також вдосконалення методики пільгового оподаткування промислових підприємств У країни.

В останнє десятиріччя українська економіка знаходиться у якісно нових економічних, соціальних і політичних умовах, які багато в чому визначили її нинішній стан. Наукові організації і самі вчені, зіткнувшись з незвичними для них реаліями, намагалися тими чи іншими методами адаптуватися до нових умов. Але така адаптація відбулася за відсутності своєчасної реакції з боку держави, обґрунтованих стратегічних рішень, націлених на адекватну трансформацію науки і підвищення її ролі в забезпеченні інноваційного зростання економіки України. Зараз є необхідним використання світового досвіду державної підтримки інноваційних процесів.

Розглянемо основні моделі державної політики підтримки інноваційної діяльності. Аналізуючи державну політику розвинених країн у сфері підтримки інновацій за ступенем державного регулювання можна виділити два полюси. На одному виступають США та Велика Британія, де держава найменше втручається в економіку, в тому числі в інноваційну діяльність, на іншому — Франція та Японія, в яких держава найбільш активно підтримує інноваційний процес всіма можливими методами[1].

В англо-американській моделі інноваційної політики головний акцент робиться на створення сприятливих умов для ведення бізнесу взагалі, що зумовлює рівні умови для впровадження інноваційних продуктів у всі галузі народного господарства. Але при цьому компанії, які здійснюють інноваційну діяльність, отримують певні податкові преференції. Так, основні пільги для суб’єктів, які здійснюють інноваційну діяльність у США[3]:

1.Виключення витрат на НДДКР, пов’язаних з основною виробничою і торговою діяльністю, із суми доходу, який оподатковується (до 20% витрат).

2.Пільгове оподаткування венчурних фірм та фірм, що здійснюють НДДКР (до 20% приросту витрат на НДДКР порівняно з середньорічним рівнем цих витрат за попередні три роки; до 20% витрат компаній на програми фундаментальних наукових досліджень, що виконуються університетами за контрактами з ними. Вирахування з доходу, що оподатковується, вартості наукової апаратури та обладнання, яке безкоштовно передається компаніям університетами).

3.Не підлягає оподаткуванню юридична форма ризикового капіталу

4.Інвестиційний податковий кредит (зменшення податку на прибуток в розмірі від 6 до 10% загальної вартості інвестицій в устаткування).

5.Зменшення податку на прибуток для організацій з цінними паперами венчурних структур (зменшення податку на прибуток в розмірі від 6 до 10% загальної вартості інвестицій в устаткування; 60% доходу не оподатковується взагалі, а 40% оподатковується звичайними податками).

За франко-японської моделі інноваційної політики уряди визначають пріоритетні напрямки інноваційно-технологічного розвитку, яким надається суттєва урядова підтримка. Так, в Японії акцент робиться на конкретні технології, на державному рівні визначаються технологічні переваги, які повинні бути досягнуті, і надалі стимулюється їхній розвиток для того, щоб потім переводити на нові технології все народне господарство. Аналогічна ситуація і з урядовою підтримкою інноваційної діяльності у Франції[4].

Як свідчить зарубіжний досвід, головна роль в стимулюванні інноваційного розвитку промислових підприємств України полягає в створенні державою сприятливих умов для здійснення промисловими компаніями науково-дослідницької діяльності, введення у дію різних видів податкових і амортизаційних пільг.

Українське законодавство також передбачає певних амортизаційних пільг, зокрема, Закон України «Про інноваційну діяльність»[2], інноваційним підприємствам передбачено дозвіл на прискорену амортизацію основних фондів і встановлено щорічну двадцятивідсоткову норму прискореної амортизації основних фондів групи 3. Прискорена амортизація дає підприємствам можливість швидкого накопичення коштів для заміни застарілого обладнання і технологій[5].

Законом України «Про інноваційну діяльність» передбачаються і інші пільги стосовно оподаткування інноваційних підприємств. Зокрема, статтею 21 передбачено пільгу в розмірі «50% податків на додану вартість по операціях з продажу товарів, пов’язаних з виконанням інноваційних проектів, і 50% податку на прибуток, одержаний від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз»[2]. Цією статтею передбачена і пільга для інноваційних підприємств на земельний податок «за ставкою у розмірі 50% діючої ставки оподаткування».

На основі проведеного дослідження, задля забезпечення інноваційного розвитку промислових підприємств України необхідно:

1.Зробити зміни в той частині чинного законодавства, де йдеться про звільнення від оподаткування прибутку, отриманого підприємствами: від продажу інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, а також від виконання інноваційних проектів (замість 50% ставки, що існує нині) на досить тривалий термін (років 10) з урахуванням їх стратегічного значення для розвитку промисловості і економіки в цілому. Що надасть можливість підприємствам отримані таким чином кошти направляти на технологічне оновлення виробництва і створення сприятливих умов праці для працівників, що забезпечить інноваційне зростання промисловості.

2.Прийняти радикальні мири стосовно до організацій, що втратили зв’язок з наукою, не мають кадрових, матеріально-технічних ресурсів. І за рахунок зменшення бюджетоотримувачів збільшити державні видатки в науку, що безпосередньо пов’язана з реальною економікою, а також встановити зазначені вище пільги. Задля забезпечення цього необхідно враховувати світовий досвід Китаю, Індії, країн Близького Сходу та Латинської Америки[6].

3.Налагодити відносини на макро- і мікрорівнях у сфері міжнародного науково-технічного кооперування. Державні інтереси та права власника науково-технічної продукції можуть бути захищені за наступних умов: співробітництво має відбуватися на паритетних умовах на основі міждержавних угод або прямих двосторонніх договорів між іноземними та українськими юридичними особами, укладеними з дотриманням норм міжнародного права у цій сфері.

4.Зроби реальними наступні заходи: забезпечення фінансування ресурсами пріоритетних напрямків наукових розробок, розширення джерел фінансування на основі спеціальних цільових, венчурних фондів, створення механізмів державного стимулювання ефективного використання приватних та іноземних інвестицій у наукомісткі галузі, а також розширення форм інфраструктури інноваційного ринку.

Тож, можна зробити висновок, що інноваційна діяльність на промислових підприємствах є головною засадою ефективності і у сучасних умовах потребує значної підтримки зі сторони держави та внесення змін в чинне законодавство. Як свідчить світовий досвід, основним шляхом стимулювання інноваційної активності промислових підприємств України є встановлення пільг щодо оподаткуванні підприємств з урахуванням їх галузевої диференціації, чіткої цільової спрямованості та гнучкості залежно від цілей та завдань державної інноваційної політики. Таким чином, Україні необхідно обов’язково враховувати світовий досвід у цій сфері.

Література

1.Михайловська О. В. Світовий досвід державної підтримки інноваційних процесів//Актуальні проблеми економіки, 2005, № 11.- с. 101–109.
2.Про інноваційну діяльність: Закон України від 04.07.2002 № 40// Відомості Верховної Ради України, 2002, № 36.- с.882–892.
3.Бреус С. В. Аналіз інноваційної діяльності промислових підприємств України//Актуальні проблеми економіки,2004, № 5.- с.121–129.
4.Захарін С. В. Проблеми інноваційного оновлення промисловості України//Проблеми науки, 2004, № 12.- с. 20–25.
5.Чечетов М. Інноваційна складова ринкової трансформації//Економіка України, 2004,№ 11. — с. 4–14.
6.Денисюк В. інноваційна складова національної економіки: вдосконалення методології, показники промислових підприємств, державна підтримка// Економіст, 2005,№ 8. — с.45–49.