В умовах загального прискорення науково-технічного прогресу, глобалізаціі та інтернаціоналізації ринку, посилення конкуренції, спостерігається активізація інноваційної діяльності в соціальній сфері. Соціальні проблеми розвитку національних економік в останній час вийшли на перший план у всіх країнах світу. Держави, що розвиваються, стикаються переважно з проблемами недостатнього бюджетного фінансування соціальних програм, викликаного малими надходженнями до бюджетів усіх рівнів через повільне економічне зростання, що, в першу чергу, пов’язане з низьким рівнем споживання через невисокий рівень оплати праці і відповідно низьку платоспроможність населення (споживчого ринку). Високорозвинені країни мають проблеми соціального характеру, переважно екологічного змісту. Хоча й для них існує проблема глибокої диференціації доходів різних груп населення і пов’язані з цим питання соціальної нерівності. Світова економічна криза 1997-1998 років, нафтова криза 2004 року, збільшення питомої ваги непрацездатних громадян пенсійного віку та інші кризові фактори впливають на економічне зростання і вимагають кардинальних змін в економіці. Одним із провідних шляхів подолання кризових явищ визнано інноваційний розвиток економіки. Однак впровадження інновацій також може поглиблювати соціальні проблеми. Зменшення доходів працюючих викликає скорочення відрахувань до соціальних бюджетних і позабюджетних (наприклад, пенсійних, страхових) фондів. Останнє послаблює пенсійне і соціальне забезпечення, що на фоні зростання цін може призвести до погіршення становища значної частини суспільства, викликати скорочення споживання, а пізніше і скорочення виробництва. І криза, спочатку економічна, а потім соціальна, стає все глибшою [1]. Питанням взаємовпливу економічних і соціальних явищ у суспільстві приділяється достатньо уваги як зарубіжними, так і вітчизняними дослідниками. Цю проблематику останнім часом багато дослідників розглядають під кутом зору глобалізації світової економіки, коли розширюються економічні кордони, зникають будь-які перепони щодо руху товарів, капіталів, трудових ресурсів [2]. В Україні ця проблема постійно розглядається такими вченими, як А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, В.І. Голіков, М.І. Долішній, В.П. Мікловда, В.І. Захарченко, І.П. Продіус, Н.Н. Пойда-Носик, А.П. Ревенко. З позицій впливу соціуму, окремої особистості, інтелектуального потенціалу людини на економічний розвиток, на стимулювання глобалізаційних процесів досліджує вказану проблематику С.Й. Вовканич. Взаємозв’язок регіональних соціально-економічних процесів з питаннями екології вивчає С.К. Харічков, Ю.І. Стадницький, В.М. Степанов. Питанням моделювання вибору стратегій соціально-економічного розвитку підприємств присвячені праці В.Є. Юринця, М.І. Долішнього, О.О. Орлова та ін. Проте постановка проблеми у контексті виявлення і планування соціальних наслідків інноваційного розвитку підприємства ще вимагає дослідження і розв’язання.
Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних засад формування системи соціально-орієнтованого планування інноваційного розвитку в сучасних умовах української економіки. Відповідно до мети дослідження необхідно вирішити такі основні завдання:
1. Дослідити зміст інноваційного процесу та його наслідки для соціального розвитку колективу підприємства, громади, регіону. Уточнити поняття "місія" для інноваційного процесу і для окремих інновацій з урахуванням їх впливу на соціальні процеси, як чинника соціального розвитку.
2. Дослідити соціальні аспекти стратегічного планування інноваційного процесу на підприємстві.
3. Розробити модель визначення стратегій соціально-економічного розвитку.
4. З’ясувати методологічні основи організування процесу планування інноваційного розвитку підприємства за умов врахування вимог його соціальної орієнтації.
5. Сформувати методологічні підходи до оцінювання соціальної ефективності інновацій.
6. Дослідити схему інноваційного управління, зображену на рис.1 нижче.
Об'єкт дослідження — формування соціальних інновацій в сучасних умовах розвитку економіки України.
Предмет дослідження — методи створення і реалізації соціальних інновацій на підприємстві.
- діалектичний метод і методи аналізу та синтезу, по-перше, для дослідження: взаємозв’язків між інноваційним і соціальним розвитком підприємства; по-друге, для визначення складу соціальних наслідків інноваційного розвитку підприємства; по-третє, для визначення взаємовпливів інноваційного розвитку підприємства і соціального розвитку території (громади), регіону; по-четверте, для встановлення складу соціальних завдань інноваційного розвитку підприємства; по-п’яте, для визначення складу соціальних функцій інноваційного розвитку підприємства; по-шосте, для дослідження змісту спеціальних функцій реалізації соціальних завдань інноваційного розвитку підприємства; по-сьоме, для визначення взаємозв’язку стратегічного і тактичного планування в процесі формування і реалізації соціально-орієнтованих планів інноваційного розвитку підприємства.
- статистичні методи і методи прогнозування для обґрунтування висновків щодо стану і характеру соціальних впливів інноваційного розвитку підприємств в Україні.
Наукова новизна проведеного дослідження полягає у вирішенні важливого науково-прикладного завдання щодо розроблення теоретико-методологічних засад формування системи соціального планування інноваційного розвитку підприємства, в якій підприємства поряд із здійсненням заходів інноваційного процесу планово реалізують соціальні завдання щодо розвитку підприємств і регіонів.
У першому розділі "Розвиток теоретичних основ інновацій у соціальну сферу" розглянуті питання розвитку теоретичних основ інноваційної діяльночті, соціальних інновацій, а також досліджена законодавча база забезпечення ефективності реалізації соціальних інновацій. Одним із питань, яке постає в роботі є питання впливу соціальних чинників інноваційного розвитку, реалізації соціального розвитку як для колективу підприємства, так і суспільства. Важливо відзначити, що реалізація інноваційних проектів та програм на підприємствах стає передумовою зміни соціального становища не тільки працівників окремого підприємства, але й цілого регіону, а при значних масштабах і країни. Інноваційний розвиток надає підприємству можливість отримання значних прибутків, які в процесі розподілу виступають джерелом формування ВВП та бюджетів усіх рівнів, а також позабюджетних фондів. Наслідки інноваційного розвитку підприємства мають розглядатися як об’єкт планування та подальшого управління і на рівні самого підприємства, і на рівні державних органів. Важливим аспектом дослідження є орієнтація на розв’язання соціальних проблем суспільства, окремих територіальних громад. Інноваційний розвиток підприємства слід розуміти не лише як деякий позитивний науково-технічний та організаційно-виробничий процес, що характеризує потенційну можливість виробляти певні види найсучаснішої продукції чи послуг, але й як комплексний фактор створення чи збереження робочих місць, в тому числі для висококваліфікованих кадрів. Саме за рахунок збільшення чи збереження певної кількості робочих місць з’являється можливість вирішення низки соціальних проблем. Адже зростання чисельності зайнятих працездатних громадян є практично збільшенням числа громадян, які самі забезпечують свої потреби за рахунок продуктивної праці, а відтак зменшують тиск на відповідні видаткові статті державного та місцевих бюджетних і позабюджетних фондів. Також через сплату більших сум податків (податку на доходи фізичних осіб, податку на прибуток підприємств, ПДВ та інших) і платежів до пенсійних фондів зростають доходи бюджетних та позабюджетних фондів, що служать джерелом фінансування багатьох соціальних та економічних програм уряду та органів місцевого самоврядування.
Одним з важливих аспектів управління процесом соціального розвитку, планування соціальної орієнтації інноваційних програм, проектів та заходів є правильне оцінювання соціальних чинників інноваційного розвитку підприємства, для чого розроблено класифікацію соціальних наслідків інноваційного розвитку підприємства (рис.2).
*Примітки: 1) напрями оцінювання: А – для підприємства-виробника; Б – для споживачів, користувачів або зацікавлених юридичних чи фізичних осіб; 2) методи оцінювання: П – прямий; О — опосередкований.
Поділяючи соціальні наслідки інноваційного розвитку на вісім груп, ми передбачаємо відповідні їм результати, а також оцінювання їх за напрямами і методами (прямими та опосередкованими). По-перше, підприємство може бути причетним до надання деяких соціальних послуг, які може підвищувати у якості, а може докорінно змінювати їх склад. По-друге, підприємство має вплив на соціальне забезпечення, зробивши відрахування у відповідні бюджетні та позабюджетні фонди. У цьому випадку, як і в першому, ефект можна визначати прямо, але лише для споживачів. По-третє, підприємства можуть ініціювати випуском нових товарів чи наданням нових видів послуг задоволення нових соціальних потреб, збільшуючи їх число та задоволення кола запитів, що розширюється. По-четверте, запроваджуючи інноваційні проекти чи програми, підприємство впливає на умови життя, насамперед своїх працівників. По-п’яте, інноваційні заходи можуть впливати на умови праці, а ефект від зміни умов праці можна рахувати прямо, оскільки напряму від них залежить продуктивність праці. По-шосте, інновації можуть безпосередньо впливати на інфраструктуру підприємства, викликати зміни складу та якості послуг для підприємства з боку підрозділів інфраструктури. По-сьоме, інноваційні проекти підприємств впливають на інфраструктуру території, оскільки дозволяють змінити склад та якість послуг для території з боку підрозділів інфраструктури. По-восьме, інноваційні заходи часто мають вплив на екологічний стан довкілля. Провідні дослідження та узагальнення досвіду вітчизняних і зарубіжних підприємств розглядають показники соціального розвитку, пов’язані із впровадженням інновацій для оцінювання соціальних наслідків на різних етапах:
1) прогнозування можливих соціальних наслідків при проектуванні та розробленні інновацій;
2) планування показників соціальних наслідків безпосередньо в процесі впровадження інновацій, коли вже цілком зрозумілими стають ті економічні результати, які отримуються від конкретного набору інновацій технічного й організаційного змісту;
3) фактичне оцінювання соціальних результатів, отриманих від використання інновацій на підприємстві, в тому числі їх вплив на довкілля.
У другому розділі "Аналіз інноваційних процесів в соціальній сфері в українській економіці" досліджуються, визначаються і уточнюються такі категорії, як завдання і функції інноваційних процесів, розвитку підприємства. Пропонується розглядати поняття “місії” щодо процесу, зокрема інноваційного, і навіть вужче – щодо окремого інноваційного заходу – “інновації”. Метою інноваційного процесу – чітко вираженою сутністю його здійснення – є досягнення кращих споживчих характеристик продукту, що виробляється, за рахунок впровадження нових технічних засобів, нових видів сировини і матеріалів, комплектуючих виробів, інструментів, а також способів організації роботи. Метою інновації – вираженою сутністю її реалізації – є досягнення кращих споживчих характеристик продукту, що виробляється, за рахунок: або впровадження нових технічних засобів, або нових видів сировини і матеріалів, або комплектуючих виробів, або інструментів, або способів організації роботи. Інновації впливають на соціальні сторони життя як споживачів, так і виробників продукції, їх наслідками є: покращання надання соціальних послуг (наприклад, вироблення більшої кількості продуктів дитячого харчування, інвалідних візків тощо) [8]; покращання соціального забезпечення (зокрема, внаслідок зростання прибутку можливе збільшення податкових платежів підприємства, зростання сум платежів до пенсійних фондів, до фондів соціального страхування на випадок безробіття, від нещасних випадків і професійних захворювань тощо); задоволення нових соціальних потреб (наприклад, такі товари або їх елементи, що поступово переходять із сфери космонавтики чи військової до цивільних виробів: діагностично-лікувальні прилади, фотоапаратура, відеоапаратура, засоби спостереження і захисту від небажаних викидів газів і рідини в атмосферу, одяг і спеціальні матеріали для нього тощо); покращання екологічного стану довкілля (наприклад, товари, які можуть від початку свого створення відповідати вимогам щодо екологічної чистоти, або незабруднення довкілля); покращання умов життя для споживачів товарів чи послуг (наприклад, кондиціонери, побутові вентилятори тощо); покращання умов праці для працівників, які виробляють товари чи послуги. Розроблення програм соціального розвитку в сучасних умовах неможливо відірвати від генерального напряму розвитку економіки, яким є інноваційний розвиток. Таке становище у суспільстві, коли розвиток економіки має передувати соціальному розвитку, визначає і підпорядкованість останнього першому на всіх етапах управління. Тому важливо використовувати для забезпечення соціального розвитку інші плани, інші програми. Інноваційний розвиток є досить складним процесом, який вимагає перспективного і комплексного підходу, забезпечити який можливо лише за умов застосування методології стратегічного планування. При оцінці стратегічних альтернатив відбувається їхня перевірка на оптимальність за основними критеріями, серед яких є соціальні наслідки інноваційного розвитку [6].
У третьому розділі "Рекомендації з розвитку соціальних інновацій в сучасних умовах української економіки" розглядаються проблеми реалізації соціальних завдань інноваційного розвитку підприємства як комплексного завдання, що повинно охоплювати увесь набір управлінських засобів, починаючи від планування соціальних наслідків інновацій до втілення заходів щодо ефективного використання таких наслідків. З точки зору завдань підприємства та його менеджменту щодо виявлення та використання позитивних соціальних наслідків інновацій, або запобігання негативним соціальним наслідкам, то варто наголосити на вивченні тих аспектів, на які менеджмент підприємства може реально вплинути і розробити відповідні організаційні засоби для такого впливу, та вивчати зовнішні збурення, що позначаються на ефективності управлінських дій і сформувати комплекс засобів для врахування зовнішніх чинників в управлінні виконанням планів. Організаційні основи реалізації соціальних планів інноваційного розвитку підприємства мають передбачати формування необхідного комплексу процедур та регламентів здійснення інновацій з відповідним соціальним результатом, а також створення організаційних структур, які будуть реалізовувати названий комплекс дій. Слід також зауважити на необхідності впровадження процедур щодо визначення соціально-економічної ефективності соціальних наслідків інноваційного розвитку та закріпленні цих процедур за конкретним виконавцем або підрозділом, що має бути пов’язаним із плануванням інноваційного розвитку підприємства [6]. Саме необхідність врахування впливу інноваційних проектів на соціальний розвиток колективу підприємства є особливістю нашого підходу до оцінювання соціальної та економічної ефективності інноваційних заходів. Виходячи з досягнень попередників, можна сказати про те, що є потреба конкретизувати зміст корисних результатів [8] (екологічних, соціальних, економічних) для можливих подальших їх вартісних оцінок. Також розглянемо соціальні наслідки, що можуть бути оцінені вартісними показниками [5]. Зокрема, сюди мають бути включені:
а) збільшення податкових відрахувань до бюджетів усіх рівнів;
б) збільшення доброчинних внесків підприємства до спеціальних соціальних фондів на реалізацію соціальних програм загальнодержавного та місцевого значення;
в) збільшення податкових надходжень за рахунок відрахувань від заробітної плати тих працівників, яких було прийнято на нові робочі місця, створені за рахунок інноваційних заходів та інші.
Таким чином, якщо підприємство має змогу випускати різні типи продукції і забезпечувати різні соціальні заходи, то у нього з’являється частка коштів, які потрібно витрачати на соціальні заходи у разі правильної його виробничої, маркетингової і соціальної політики.
У магістерській роботі наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми формування системи соціального планування інноваційного розвитку підприємства. Результати виконаної роботи у своїй сукупності вирішують важливе науково-прикладне завдання щодо розроблення теоретико-методологічних засад розвитку соціальних інновацій в сучасних умовах економіки України, в якій підприємства поряд із здійсненням заходів інноваційного процесу планово реалізують соціальні завдання щодо розвитку підприємств і регіонів. Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки:
– важливим аспектом дослідження інноваційного розвитку, концепцію якого на сучасному етапі прийнято за основний напрям економічної трансформації в державі, є прискорення перемін у соціальній сфері. Соціальна сфера вже протягом півстоліття виступає провідним напрямом вдосконалення суспільного життя в економічно розвинених країнах. У нас тривалий час соціальні аспекти займали другорядні позиції при розгляді державних пріоритетів, у тому числі одне з останніх місць щодо забезпечення фінансовими ресурсами. Лише досвід провідних країн світу показав значення розв’язання соціальних проблем, які наприкінці 20-го століття стали сприйматися як невід’ємна складова частина економічного розвитку держави, кожного підприємства;
– правильна оцінка соціального розвитку підприємства залежить від обраних методів оцінювання. Особливо важливим є виявлення взаємозв’язку інновацій і соціальних зрушень на підприємстві. В основу доцільно покласти порівняння вартісної оцінки економічного та соціального результату інноваційного розвитку із витратами на досягнення цих результатів. Економічний результат передбачається отримувати позитивний, хоча можливі випадки, коли він буде від’ємним. Вартісна оцінка соціального результату, отримуваного внаслідок впровадження інновації (або інновацій), має являти собою деяку суму коштів, яка визначається: по-перше, як зміна у надходженнях на підприємство внаслідок збільшення (зменшення) обсягів виробництва продукції (послуг), для яких споживачами визнано підвищення (зниження) соціального значення або якості продукції (послуг); по-друге, як зміна у витратах підприємства на проведення соціальних заходів, зокрема зменшення витрат на кожного вивільненого працюючого;
– механізм державного стимулювання підприємств дозволяє зацікавлювати останніх у реалізації інновацій, що буде сприяти розв’язанню соціальних проблем. Можливі різноманітні способи фінансового забезпечення соціальних програм. Необхідно в ланцюгу “держава – фінансові ресурси (пільги) – соціальні програми” вбудувати ланку інноваційного характеру, яка фінансується або за кошти державного чи місцевого бюджету, або за кошти самого підприємства, і тоді ланцюг буде виглядати таким чином: “держава – фінансові ресурси (пільги) – інвестиції в інновації – додатковий прибуток від інновацій – соціальні програми”. Такий ланцюг утворює механізм продуктивного вкладення коштів із позитивним соціальним ефектом. Держава має розробити ефективний механізм контролю за підприємцями щодо виконання ними зобов’язань за отримані кошти (пільги) і реалізацію відповідних соціальних завдань. Реалізувати названі заходи можна лише шляхом планомірного впровадження співпраці державних бюджетних та позабюджетних фондів з фондами грошових коштів підприємств;
– у класифікації щодо соціальних наслідків інновацій на підприємстві віднесено: покращання надання соціальних послуг, покращання соціального забезпечення, задоволення нових соціальних потреб, покращання екологічного стану довкілля, що є спільними для споживачів та виробників, і покращання умов життя окремо для споживачів та покращання умов праці для виробників;
– склад завдань інноваційного розвитку підприємства щодо соціальної сфери є базою програмування соціального розвитку цілого регіону, в який входять і товаровиробники і споживачі. До названих завдань належать передбачення і планування: покращене надання соціальних послуг, соціального забезпечення, задоволення нових соціальних потреб, умов життя, умов праці. Встановлено також відповідність між соціальними завданнями і соціальними наслідками інноваційного розвитку;
– до соціальних функцій інноваційного розвитку підприємства включено: споживчу, виробничу і екологічну. Встановлено відповідність між соціальними завданнями і соціальними функціями інноваційного розвитку;
– процес реалізації соціально орієнтованих планів інноваційного розвитку підприємства має бути чітко організованим на певних засадах. Принципами такої організації є: по-перше, відповідність між соціальними функціями інноваційного розвитку підприємства і відповідними завданнями та соціальною місією. Він полягає у тому, що організація цього процесу має підпорядковуватись строгій логіці, коли у розвиток визначеній соціальній складовій місії інноваційного розвитку встановлюються певні завдання, а цим завданням ставляться у відповідність функції, виконання яких закріпляється за конкретними підрозділами, або окремими виконавцями у таких підрозділах. Другим принципом є дотримання відповідності між соціальними функціями інноваційного розвитку підприємства і організаційними структурами, які мають такі функції реалізовувати. На підставі результатів дослідження можна запропонувати:
– Міністерству економіки України використовувати результати дослідження при розробленні нормативних документів та рекомендацій щодо удосконалення соціального планування підприємствами з урахуванням інноваційного розвитку;
– Міністерству освіти і науки України для підготовки спеціалістів у сфері управління застосовувати теоретичні та методологічні положення роботи щодо впровадження та застосування соціальних планів в системі управління підприємством.
Реферат ще не завершений. Магістерська робота знаходиться у процесі доопрацювання, систематизації, доповненні інформації та удосконалення.