Тихоновська Оксана Олександрівна

Факультет економіки

Кафедра економіки підприємства

Спеціальність: Економіка підприємства

Науковий Керівник: Фіщенко Оксана Миколаївна

          Актуальність теми. Дослідження проблем інвестування економіки завжди знаходилося в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції зачіпають найглибині основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, що склалася, структурних зрушень в народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікрорівнях і макрорівнях. Інвестування в економіку — загальна закономірність розширеного суспільного відтворення, в процесі якого здійснюється пошук раціонального варіанту структури національної економіки. З утвердженням ринкових відносин це набуває надзвичайної актуальності, оскільки вирішується комплекс проблем, що пов'язані з формуванням якісно визначеної економічної системи ринкового типу. Активізація інвестиційного процесу є одним з найбільш дієвих механізмів соціально–економічних перетворень.
          Мета дослідження. Метою магістерської роботи є розвиток теоретичних положень та розробка практичних рекомендацій по удосконаленню управління інвестиційними процесами на підприємстві.
          Задачі дослідження.Задачі магістерської роботи полягають у наступному:
         – дослідження сутності управління інвестиційними процесами на підприємстві;
         – розкриття класифікаційних ознак управління інвестиційними процесами;
         – розкриття системи управління інвестиційною діяльністю підприємства;
         – розглянути правову базу інвестиційного процесу;
         – рекомендації по підвищенню ефективності управління інвестиційними процесами на підприємстві.
          Об'єкт дослідження. Інвестиційни процеси на підприємстві.
          Предмет дослідження. Принципи та методи управління інвестиційними процесами на підприємстві.
          Основний науковий результат. Наукова цінність результатів дослідження полягає в обґрунтуванні пропозицій по удосконалюванню управління інвестиційними процесами на підприємстві.
          Методи дослідження: порівняльний аналіз, економіко–статистичний аналіз, систематизація, узагальнення, економіко–математичне моделювання.
          Практичне значення одержаних результатів. Запропоновані методичні рекомендації, що дозволять ефективно управляти інвестиційними процесами на підприємстві.

          Окремим аспектам проблеми управління інвестиційними процесами присвячені наукові праці зарубіжних учених: Алан Маркус Еві Боді, Алекс Кейн, Гордон Дж. Олександер, Джеффрі В. Бейлі, Вільям Ф. Шарп, Френк Дж. Фабоцці, якими було проаналізовано процес управління інвестиціями, розглянуті методи управління інвестиціями, проблеми глобалізації інвестування.
          Тема інвестицій та інвестиційного процесу висвітлена в роботах викладачів та магістрантів ДонНТУ: Базарова Н. С., Ментель О. Ю., Мешков А. В., Немчин М. С., Фіщенко О.М., Хобта В.М.
          Проблеми інвестицій, їхнє значення і вплив на економіку розглядають такі вітчизняні вчені, як Бланк І.А., Ванькович Д. І., Дасковський В., Коц Є.М., Кириленко В.І., Кучер В.А., Орлова В.А., Пересада А.А., Пирог О.В., Пугачова М.В., Скворцова Н.А., Удалих О.О., Харламова Г.О., Яценко А.В. Аналіз опублікованих з даної теми робіт, дозволив зробити висновок про багатоаспектність наукових досліджень, але ця тема залишається недостатнє вивченою та актуальною в наш час, що зумовило вибір теми дослідження.

          Нормальний розвиток підприємництва неможливий без залучення коштів, що мають спрямовуватися на оновлення і розширення виробництва, впровадження енергозберігаючих технологій, комп'ютерізацію, підвищення кваліфікації персоналу та на інші потреби, перелік яких, між іншим, визначається галуззю економіки, в якій функціонує підприємство, його становищем на ринку і навіть географічним розташуванням. Правильне спрямування інвестицій (а іноді — просто їх наявність) дозволяють підприємству суттєво покращувати конкурентні позиції, підвищувати конкурентоспроможність своєї продукції, збільшувати прибуток. Це твердження по праву можна назвати аксіомою ринкової економіки [1, с.41].
          Узагальнюючи погляди вітчизняних і зарубіжних учених про теоретичні положення фінансово-інвестиційного аналізу, можна дійти висновку про існування певних розбіжностей перш за все в пояснені поняття "інвестиції". В ході аналізу праць як вітчизняних, так і зарубіжних економістів можна виділити наступні найбільш поширені підходи до оцінки змісту цього економічного явища. Згідно першій точці зору інвестиції розглядаються як специфічний прийом фінансового менеджменту (фінансовий важель), за допомогою якого здійснюється вплив фінансових відносин на господарський процес.
          В рамках другого підходу передбачається розглядати інвестиції, з одного боку, як частина активу бухгалтерського балансу, необхідного підприємству для накопичення багатства (капіталу) шляхом вкладення засобів і отримання інших вигод, з іншого боку, як суму власного капіталу і довгострокових зобов'язань компанії.
          Третій підхід припускає, що у визначенні поняття «інвестиції» основний акцент необхідно ставити на характеристиці конкретного економічного процесу. Така точка зору є найбільш поширеною. У основі її лежить вказівка на предмет вкладень (що вкладати), групи об'єктів інвестиційної діяльності (куди вкладати) і мети здійснення цього процесу.
          Розкриваючи поняття, пов'язане з процесом інвестування, потрібно особливу увагу приділити використовуваним термінам, предмету (що вкладати) і об'єкту (куди вкладати) вкладень, а також узагальнювальним ознакам, в якості яких найчастіше виступають мета інвестування, місце знаходження об'єкту вкладення ( всередині або поза своїм бізнесом, в Україні або за кордоном, по різних галузях народного господарства) і терміни інвестування (до одного року — короткострокові вкладення; більше одного року — довгострокові вкладення) [2, с.79].
          Інвестиційний процес можна визначити як сукупний рух інвестицій різних форм і рівнів. Здійснення інвестиційного процесу в економіці будь–якого типу припускає наявність ряду умов, основними з яких є: достатній для інвестиційної сфери ресурсний потенціал; наявність економічних суб'єктів, здатних забезпечити інвестиційний процес у необхідних масштабах; механізм трансформації інвестиційних ресурсів в об'єкти інвестиційної діяльності [3].
          Інвестиційний процес не може здійснюватися без певних принципів, основними з яких є наступні:
         – безперервність — інвестиційний процес зав'язаний на безперервнім інвестуванні, як основі економічного росту. Припинення, або циклічне скорочення інвестування веде до гальмування економічного росту й відкиданню економічної системи від досягнутого рівня.
         – гнучкість — інвестиційні стратегії передбачають можливість зміни в процесі їх реалізації для досягнення найбільшої ефективності процесу.
         – альтернативність — інвестиційний процес має альтернативний характер по всіх елементах і має на увазі можливість оптимізації.
         – інноваційність — інвестиційний процес спрямований на вдосконалювання системи або на розширення виробництва, навіть просте відтворення на основі амортизації при своїй реалізації повинне носити інноваційний характер, що враховує зміни, що накопичуються в економічній системі.
         – спрямованість на ріст потенціалу системи — основним принципом реалізації інвестиційного процесу є його спрямованість на ріст потенціалу системи, що дає можливість добути більший ефект від капіталу [10].
          Проте, необхідно відзначити, що розмежування й уточнення трактувань терміна по рівнях економіки не має істотного практичного змісту. Це пов'язане з тим, що будь-який суб'єкт мікроекономіки діє в макросередовищі, одночасно взаємодіючи з іншими суб'єктами мікросередовища. У зв'язку із чим, розуміння сутності інвестицій на будь–якому рівні економіки повинне бути однаковим з метою створення чітких і прозорих умов взаємодії між економічними суб'єктами.
          На закінчення проведеного аналізу понятійного апарату було запропоноване наступне визначення. Довгострокові інвестиції є сукупністю фізичних, нематеріальних і фінансових активів, що прямо вкладаються на термін більше одного року в об'єкти підприємницької і (або) іншої діяльності, а також в пов'язані з цим процесом трудові ресурси з метою отримання економічної вигоди, соціального і екологічного ефекту.
          Проаналізувавши сутність інвестицій можна дійти до визначення управління інвестиційною діяльністю. Сутність полягає в дослідженні процесу, регулюванні й керуванні змінами вихідного стану проекту як системи з урахуванням розроблених правил у рамках бюджетних і тимчасових обмежень.
          Зростає інтерес к управлінню інвестиційною діяльністю. Звідси наявність багаточисельних підходів до визначення поняття управління інвестиціями. Відсутність єдиного підходу до визначення свідчать про актуальність дослідження даної проблеми й пошуку найбільш загального її рішення.
          На закінченні проведеного аналізу було запропоноване наступне визначення. Управління інвестиціями — це комплекс методів розробки й реалізації управлінських рішень, спрямованих на ефективне досягнення поставлених цілей.
          Для обліку, аналізу і підвищення ефективності інвестицій необхідна їх науково обгрунтована класифікація як на макро–, так і на мікрорівні. Продумана і в науковому плані обгрунтована класифікація інвестицій дозволяє не тільки їх грамотно враховувати, але і аналізувати рівень їх використання з усіх боків і на цій основі одержувати об'єктивну інформацію для розробки і реалізації ефективної інвестиційної політики як на макро–, так і на мікрорівні.
          При перебуванні планової економіки у вітчизняній науковій літературі і на практиці найбільшого поширення набула класифікація капітальних вкладень за наступними ознаками:
          1) за ознакою цільового призначення майбутніх об'єктів: на виробниче будівництво; на будівництво культурно-побутових установ; на будівництво адміністративних будівель; на дослідницькі і геологорозвідувальні роботи.
          2) по формах відтворення основних фондів: на нове будівництво;на розширення і реконструкцію діючих підприємств;на технічне переозброєння.
          3) за джерелами фінансування: на централізовані; на децентралізовані.
          4) по напряму використання: на виробничі; на невиробничі.
          З переходом на ринкові відносини дані класифікації не втратили свого наукового і практичного значення, але вони стали явно недостатніми з наступних причин:
         – по–перше, інвестиції — ширше поняття, ніж капітальні вкладення. Як відомо, вони включають як реальні інвестиції вкладення, так і портфельні. Дана класифікація абсолютно не враховує портфельних інвестицій;
         – по–друге, з переходом на ринкові відносини значно розширилися способи і методи фінансування як капітальних вкладень, так і в цілому інвестицій, а також сфера їх додатку. Все це не знаходить місця і не відображається у вищезазначеній класифікації.
          У науковій літературі приводяться і інші класифікації інвестицій. На наш погляд, всі ці класифікації мають право на життя як в практичному плані, але особливо в науковому, оскільки вони дозволяють детальніше представити інвестиції і більш глибоко проводити аналіз з метою підвищення ефективності їх використання. Але в сучасних умовах цих класифікацій явно недостатньо.
          Нам вважається, що на рівні підприємства украй необхідна наступна класифікація інвестицій (рис. 1). Перевага цієї класифікації перед раніше розглянутими полягає в тому, що вона дає реальне уявлення про те, на які цілі підприємства можуть витрачати свої інвестиції. По суті, ця класифікація характеризує інвестиційний портфель підприємства. Оптимізація цього портфеля по мінімуму ризику і максимуму отримання економічної вигоди є однією з найважливіших проблем на підприємстві [4, с.132].

          Відносно об'єктів вкладення інвестиції підрозділяються на реальні інвестиції й портфельні (фінансові) інвестиції — вкладення в акції, облігації, інші цінні папери, активи інших підприємств. Реальні інвестиції безпосередньо пов'язані з виробничою діяльністю підприємств, вони направлені на створення умов для її здійснення. Реальні інвестиції — вкладення в створення нових, реконструкцію й технічне переозброєння діючих підприємств. У цьому випадку підприємство — інвестор, вкладаючи кошти, збільшує свій виробничий капітал — основні виробничі фонди й необхідні для їхнього функціонування обігові кошти. При здійсненні портфельних інвестицій інвестори збільшують свій фінансовий капітал, одержуючи дивіденди — дохід на цінні папери. Фінансові вкладення не забезпечують створення сукупного суспільного продукту. Проте фінансові вкладення на практиці обумовлюють перерозподіл національного доходу, що при існуванні різноманітних форм власності і самостійному господарюванні окремих суб'єктів має важливе значення. [9]
          В магістерській роботі був розглянут механізм управління інвестиційною діяльністю, який в сучасних умовах являє собою найважливіший елемент загальної системи управління. Економічний ріст і інвестиції взаїмозв’язанні між собою і взаїмозумовленні, інвестиції создають матеріальну основу для поступального розвитку підприємства, результати котрого, в свою чергу, є джерелом засобів для нових вкладень. Інвестування — основна форма практичного застусування економічної стратегії підприємства. Без прироста активів або обновлення їх склада комерційні організації не можуть успішно розвиватися в довгостроковому періоді.
          До структури механізму входять кілька елементів: зовнішній механізм та внутрішній механізм.
          Зовнішній механізм управління інвестиційною діяльністю — це система інструментів, що регулюють умови здійснення інвестиційної діяльності. Зовнішній механізм базується на діяльності зовнішніх суб'єктів управління інвестиційною діяльністю. До нього належить: ринковий механізм управління інвестиційною діяльністю, що є саморегулюючою й самонастроювальною системою й формується в сфері інвестиційного ринку; державний механізм управління інвестиційною діяльністю.
          Внутрішній механізм управління інвестиційною діяльністю — це система інструментів управління, які розробляються й використовуються безпосередньо на підприємстві. До них належать: методи управління інвестиційною діяльністю; нормативні документи підприємства [5, с.34].
          Управління інвестиціями являє собою не автономний процес, воно є складовою частиною системи управління економікою. Державне і ринкове регулювання інвестиційної діяльності є суспільним механізмом, що формує умови реалізації інвестиційної діяльності. Державна та ринкова складові регулювання і сила їх впливу на результати інвестування визначає можливості ефективної реалізації інвестиційної діяльності підприємств[6, с.29].
          В роботі також була розглянута правова база інвестиційного процесу. Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється в кожній державі, і необхідність його активізації залежить від стану інвестиційних процесів в країні й рівня розвитку економіки в цілому. Розвиток інвестиційної діяльності держави неможливий за відсутності сприятливої правової бази. Держава за допомогою фінансової і грошово–кредитної політики може впливати на зміну співвідношень між інвестиційним попитом і пропозицією, а отже, на величину норми доходу, що одержується від різних капітальних і фінансових активів.
          Держава визначає стратегію поведінки інвесторів на ринку інвестиційних товарів, а також структуру інвестицій. Виходячи із стану економіки (рівня інфляції, дефіциту бюджетної системи, структури виробництва, платоспроможного попиту населення на товари і послуги і інших чинників) застосовуються ті або інші концепції регулювання ринку інвестиційних товарів [5, с.150].
          Інвестиційна політика держави потребує певного механізму її реалізації, що визначає форми й методи управління інвестиційною діяльністю. Реальний стан і напрями розвитку даного механізму відображаються в законодавчій базі, що регулює інвестиційні процеси. Окремі елементи механізму зафіксовані в 1991 р. в Законі України "Про інвестиційну діяльність". Загальні принципи, порядок і умови здійснення іноземного інвестування на території України регулюються законами України "Про інвестиційну діяльность", "Про захист іноземних інвестицій на Україні", "Про режим іноземного інвестування", "О зовнішньоекономічної діяльності".
          Іноземні інвестори практично не обмежені у формах і об'єктах інвестування. Інвестиції можуть здійснюватися у формах участі в підприємствах (їх створення), придбання частки вже діючих підприємств, створення філіалів або інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб, придбання нерухомого або рухомого майна, цінних паперів, придбання прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України, придбання інших майнових прав, здійснення господарської діяльності на основі угод про розподіл продукції, в інших формах, які не заборонені законами України [7, с.9].
          На рис. 2 представлені переваги та недоліки залучення й функціонування іноземного капіталу.

          Держава має різні важелі для сприяння залученню іноземного капіталу. Найбільш важливі з них подано на рис. 3.

          Система податкових і митних пільг передбачає податкові канікули, зниженя ставок оподаткування в разі реінвестування отриманого прибутку чи інвестування у певні регіони й галузі, захист від подвійного оподаткування, а також звільнення від митних зборів на імпорт новітніх машин та обладнення, технологій, ноу–хау, експорту продукції власного виробництва для покриття валютних витрат або зменшення цих зборів. Інформаційне забезпечення й центри допомоги іноземним бізнесменам мають інформувати інвесторів про різні проекти й умови їх здійснення за кордоном, систему оподаткування, адміністративно-правові процедури господарської діяльності тощо [12, с.66].
          Слідством залучення інвестицій в економіку будь–якої державі є створення нових виробничих потужностей, зростання кількості рабочих місць, інтенсифікація виробництва, яке, нарешті, найчастіше збільшує надходження до бюджету держави у вигляді податків [8, с.33].
          Криза внутрішнього інвестування актуалізує проблему залучення іноземних інвестицій. Отже, вони мають велике значення для економіки приймаючої країни, оскільки забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій та науково–технічній кооперації, служать джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарського досвіду, сприяють поширенню інновацій, стимулюванню імітації та запозичення найкращої ділової практики розвинених країн, збільшенню продуктивності праці та підвищенню добробуту населення [11].

          Успішний розвиток господарюючого суб'єкта будь–якої організаційно–правової форми в умовах конкурентного оточення багато в чому залежить від ступеня його інвестиційної активності і саме тому треба чітка розробка теоретико–методологічних основ аналізу інвестицій. В зв'язку з цим вдосконалення понятійного апарату, формулювання чітких і обгрунтованих визначень, усунення різночитання в термінології, все це створить наукову основу для проведення подальших спеціальних поглиблених досліджень, що забезпечать подальший розвиток теорії і організації інвестиційного аналізу.
          Управління інвестиційною діяльністю на підприємстві має ряд особливостей. По–перше, ця система управління припускає тісний взаємозв'язок із загальною системою управління на підприємстві. Це зумовлено тим, що управлінські рішення в сфері інвестицій завжди прямо або побічно взаємозалежні з іншими видами діяльності підприємства (з виробничою, постачальницькою, збутовою, фінансовою діяльністю). Тому необхідна вимога до системи управління інвестиційною діяльністю — це її взаємозв'язок із загальною системою управління на підприємстві. При цьому всі управлінські рішення в сфері інвестицій повинні бути спрямовані на досягнення стратегічних цілей діяльності підприємства. По–друге, управління інвестиційною діяльністю підприємства має комплексний і динамічний характер. Управлінські рішення в цій сфері повинні бути взаємозалежні між собою, вони не повинні суперечити одне іншому. Саме цей взаємозв'язок забезпечує комплексність та ефективність управління інвестиційною діяльністю підприємства. Високий динамізм внутрішніх інвестиційних процесів на підприємстві, а також зовнішніх умов здійснення інвестиційної діяльності потребує, щоб і управлінські рішення в цій сфері були динамічними, щоб можна було вчасно й чітко реагувати на зміну тим або іншим параметрам інвестиційної діяльності. З урахуванням таких особливостей можна побудувати ефективну систему управління інвестиційною діяльністю на підприємстві.

1. Пугачова М.В. "Дослідження інвестиційної політики українських підприємств" // Статистика України. — 2009. — № 1. — с. 41–49.
2. Ванькович Д. І. "Інвестиційний клімат в Україні та шляхи його поліпшення: економіко–правовий аспект"//Економіст. — 2007. — № 4.— с. 79–81.
3. Понятие инвестиционного процесса [Электронный ресурс] / Инвестиции. Биржи. Финансы./ – Режим доступа: http://pacug.org/?p=2
4. Бланк И.А. Финансовый менеджмент, Київ, 2001. – 528 с.
5. Удалих О.О. "Управління інвестиційною діяльністю", Київ, 2006.–292 с.
6. Хобта В.М. "Управління інвестиціями", Донецьк, 2009. — 448 с.
7. Будаев А.А. «Инвестиционное законодательство Украины » // Финансовая консультация. — 2007. — №6. — с. 9 –11.
8. Фролов А.Н. «Мировой экономический рост и наша инвестиционная политика » // Финансовые рынки и ценные бумаги. 2006. — № 18. — с. 32 –34.
9. Веселов Н. «Инвестиции » [Электронный ресурс] / Бизнес и финансы./ — Режим доступа к статье:http://www.evrodol.ru/invest/index.htm
10. Информационная система «Единое окно доступа к образовательным ресурсам » [Электронный ресурс] — Режим доступа к монографии: http://window.edu.ru/window/library/pdf2txt?p_id=24101&p_page=2
11. Пирог О.В. «Иностранные инвестиции как фактор экономического роста Украины » [Электронный ресурс]/ Журнал./ — Режим доступа к статье: http://dspace.nbuv.gov.ua:8080/dspace/bitstream/handle/123456789/4291/st_27_12.pdf?sequence=1
12. Худавердиева В.А. «Стратегия привлечения иностранных инвестиций в экономику Украины » // Финансы Украины. — 2010. — № 6. — с. 62–72.

         При написанні даного реферату магістерська робота ще не завершена. Дата кінцевого завершення роботи: грудень 2011 р. Повний текст роботи та матеріали за темою можуть бути отримані у автора або у його наукового керівника після вказаної дати.