Источник: Збірка матеріалів днів теорії та практики інвестування, с.151
Українська економіка намагається стати на шлях інноваційних перетворень. Актуальним питанням є створення діючого механізму перетворення реальних знань у технологічні нововведення, за рахунок чого прогнозується можливість значного підвищення конкурентоспроможності національної (вітчизняної) економіки. Нові ідеї і продукти, нові технології та організаційні рішення виводять підприємства з кризових ситуацій і гарантують їм фінансову стабільність. Динаміка інноваційних процесів є визначальною характеристикою економічного розвитку не лише підприємств, а й країни в цілому. Розвиток інноваційної діяльності обумовлює розв'язання питання щодо здатності підприємства забезпечити впровадження інноваційного рішення. Спектр оцінювання такої здатності до здійснення обраного інноваційного рішення є досить широким та визначає зміст інноваційного потенціалу підприємства. Однак досягти цього розвитку неможливо без попереднього оцінювання наявного інноваційного потенціалу підприємства. Світова практика свідчить про те, що досягти цього можливо на підставі впровадження інноваційної моделі розвитку [1].
Для гарантованого інноваційного піднесення економічної сфери важливо врахувати наступні ознаки:
- державна політика, спрямована на стимулювання інноваційного розвитку;
- наявність великих національних компаній, що здійснюють масштабні програми виробництва і просування на ринки конкурентоспроможної продукції;
- розвиток інноваційної інфраструктури.
Структура інноваційного потенціалу може бути представлена єдністю трьох його складових: ресурсної, внутрішньої і результативної. Ресурсна складова інноваційного потенціалу є основою для його формування [2]. Вона містить у собі наступні основні компоненти, які мають різне функціональне призначення: матеріально-технічні, інформаційні, фінансові, людські й інші види ресурсів. Результативна складова виступає відбиттям кінцевого результату реалізації наявних можливостей у вигляді нового продукту, отриманого в ході здійснення інноваційного процесу. Тобто, вона є цільовою характеристикою інноваційного потенціалу. Внутрішня складова забезпечує дієздатність і ефективність функціонування всіх попередніх елементів. У цілому внутрішня складова характеризує можливість цілеспрямованого здійснення інноваційної діяльності, тобто визначає здатність системи на принципах комерційної результативності залучати ресурси для ініціювання, створення й поширення необхідних нововведень.
Цей взаємозв'язок ресурсної, внутрішньої й результативної складових інноваційного потенціалу визначає необхідність теоретичного обґрунтування їхнього оптимального співвідношення виходячи з ролі й значимості, що вони відіграють у формуванні умов для економічного зростання.
Інноваційний потенціал підприємства - це комплексна категорія, яка характеризує частоту і ефективність впровадження інновацій на підприємстві [3]. Ризик під час фінансування, модернізації та оновлення виробництва є досить високим.
В Україні потрібно створити постійний комунікативну групу для обговорення картин майбутнього та інноваційних стратегій і програм, для визначення базових принципів інноваційної політики, підтримки дослідницьких і проектних груп для формування картини бажаного майбутнього країни і подальшого її розвитку.
Список использованной литературы:
1) Шаленко М. Концепція територіальної сегментації ринку праці України і її практичне використання//Економіка України, 1994 р., №7. – 4 с.
2) Бандур С.І. Система пріоритетів державної політики зайнятості в парадигмі формування інноваційної моделі розвитку економіки України / С.І. Бандур // Ринок праці та зайнятість населення. – 2008. – №1. – с.10 – 15.
3) Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку / В.М. Геєць . – К. : НАН України. Ін-т екон. та прогнозув. НАН України, 2009. – 864 с.