Источник:: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів і молодих вчених "Сучасні проблеми управління інвестиційною та інноваційною діяльністю". - Донецьк, ДонНТУ - 2010. — Донецьк, ДонНТУ — 2007, с. 77-78.
Трансфер технологій є необхідною та достатньою умовою існування ринкових відносин в сучасній постіндустріальній державі і стрімкий перехід до такої форми роботи на ринку інтелектуальної власності надзвичайно важливий для України з нашими євроінтеграційними прагненнями. Трансфер технологій є однією з найважливіших частин інноваційного процесу і по своїй суті є реалізацією процедури передачі нових науково-технічних знань від власника (розробника) до виробника (замовника). Про необхідність збільшення частки високотехнологічної продукції і ліцензій в структурі українського експорту говорить кожний новий український уряд, але робиться в цьому напрямку об’єктивно мало. Сказане засвідчує високу актуальність дослідження питань управління трансфером технологій.
Теоретичні основи дослідження трансферу технологій закладені у роботах Дайнінга Дж., Розенберга Н., Лукаса Р., Кумара Н., Лалла С., Артем’єва І., Івашковської Н., Мухопада В., Волинця-Ресета Е., Фонштейна Н., Гохберга Л. Серед найбільш значних сучасних досліджень вітчизняних вчених, які висвітлюють ті чи інші аспекти теорії та практики трансферу технологій, варто відзначити праці Малицького Б., Александрової В., Щедріної Т., Соловйова В., Денисюка В., Карпова В., Єгорова І., Андрощука Г., Рогача О. та інших.[2]
Метою даної статті є виявлення проблем регулювання трансферу технологій і технологічних інвестицій в Україні; розробка плану заходів, які позитивно вплинуть на розвиток трансферу технологій в нашій країні.
Аналіз наявної в Україні інфраструктури інноваційної діяльності перш за все свідчить про її недорозвиненість, функціональну обмеженість, неспроможність охопити усі ланки інноваційного процесу. Сформовано лише окремі елементи інноваційної інфраструктури.
Так, за даними облдержадміністрацій станом на кінець 2008 року в усіх регіонах України діяло лише 24 інноваційних центри, 28 науково-навчальних центрів, 11 інноваційних бізнес-інкубаторів, 5 центрів інновацій та трансферу технологій, 23 центри комерціалізації інтелектуальної власності, 21 науково-впроваджувальне підприємство, 19 регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації, 10 інноваційно-технологічних кластерів, функціонують нечисленні консалтингові фірми та небанківські фінансово-кредитні установи. В регіонах України практично відсутні венчурні фонди, а створення центрів трансферу технологій знаходиться лише на початковій стадії.[1]
Низька активність суб’єктів господарювання України в сфері трансферу технологій пояснюється наступними причинами: • відсутність в Україні сучасної законодавчої бази; • незахищеність українських технологій відповідними міжнародними правовими актами, що робить на 99% неможливим міжнародний трансфер технологій; • відсутність в Україні венчурного капіталу та державної політики, що стимулює його утворення; • відсутність у МОН та Мінпромполітики будь-яких централізованих бюджетних коштів на реформування сфери промислової інтелектуальної власності та ін.
Для вирішення існуючих проблем необхідно провести ряд заходів, основними з яких можуть стати:
- формування пропозицій та ініціатив щодо зміни діючого законодавства України з питань комерціалізації інтелектуальної власності та державного регулювання ринку технологій в Україні;
- питання захисту інтелектуальної власності, що створюється українськими вченими і підприємцями, та державної підтримки міжнародних патентів з найбільш перспективних розробок;
- вирішення питань по введенню інтелектуальної власності, створеної за рахунок коштів держбюджету, в господарський обіг підприємств шляхом збільшення їх нематеріальних активів. При цьому досягається збільшення капіталізації інноваційного сектору економіки, значно зростають активи та відкриваються перспективи розвитку фондового ринку високотехнологічного сектора промисловості;
- вирішення питань експертизи та оцінки вартості інтелектуальної власності, що вводиться в господарський обіг підприємств, та вирішення питань по пільгам оподаткування для нематеріальних активів, створених за рахунок коштів держбюджету;
- державна реєстрація ліцензійних контрактів на продаж інтелектуальної власності, що створена за рахунок держбюджетних коштів;
- створення та підтримка державної структури з центрів трансферу технологій та інновацій в великих регіональних центрах України;
- удосконалення концепції технопарків в Україні в плані їх участі у формуванні ринку технологій.
Висновок. В сучасному світі створено декілька потужних національних систем трансферу технологій, що формують міжнародний ринок технологій. Україна має наздоганяти розвинені країни, які характеризуються високими показниками наукоємності, за рівнем використання сучасних технологій. Для вирішення існуючих проблем у сфері трансферу технологій необхідна скоординована діяльність всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування для розв’язання першочергових завдань.
Перелік посилань
1. http://www.mon.gov.ua/science/innovation/rozv_2008-2009.doc
2. http://www.metodolog.ru/00384/annot.htm
3. http://www.dsnews.ua/economy/art24378.html
4. Кучма І. Інтелектуальна власність, інновації і трансфер технологій: нові підходи//Інтелектуальна власність. – 2007. – №11 – С.31-35
5. http://www.rttn.ru/