Науменко А.П, Іщенко Р. І. Оцінка виробничої діяльності підприємства на основі комплексного підходу

    Постановка проблеми. Фактори, що мають вплив на економіку виробництва є різноманітними, але головною метою для виробничих підприємств є отримання прибутку. Переорієнтація підприємств на роботу в умовах ринкової економіки – болючий, складний, але вкрай необхідний процес, тому що ринкова економіка є більш вибагливою та жорсткою ніж планова, тобто при зміні типу економічної системи у якій працює підприємство виникають нові фактори, що впливають на діяльність підприємства та ефективність виробництва. У статті розглянуто основні фактори що впливають на кінцевий результат діяльності підприємства та є визначними на кожному етапі виробництва. Їх актуальність і зумовила вибір об’єкту дослідження.
    Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання оцінки ефективності виробничої діяльності підприємств широко розглядалося багатьма авторами, такими як Попов С.Г. [1], Долгов С.І., Кретов І.І.[2], Бочарніков В.П., Репецький С.М. [3]. Були розглянуті питання що стосуються загальної економіки виробництва та подані основні фактори, що впливають на ефективність діяльності підприємства. Однак потрібно проведення подальших досліджень з урахуванням особливостей української економіки та національного законодавства, щодо найбільших машинобудівних підприємств країни з метою виводу їх з кризового стану.
    Метою статті є дослідження причин та факторів що є визначальними при здійсненні діяльності підприємства, а також узагальнення досліджень та розробка рекомендацій щодо вдосконалення виробничої політики підприємства.
    Виклад основного матеріалу. Підприємство - самостійний господарюючий суб'єкт, який виробляє продукцію, виконує роботи і надає послуги з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку. Виробниче підприємство характеризується виробничо-технічною, організаційною, економічною і соціальною єдністю. Виробничо-технічна єдність визначається комплексом засобів виробництва, що володіють технологічною єдністю і взаємозв'язком окремих стадій виробничих процесів, в результаті яких використовувана на підприємстві сировина і матеріали перетворюються в готову продукцію. Також вони дозволяють надавати послуги та виконувати певні роботи на стороні з метою отримання прибутку. Організаційна єдність визначається наявністю єдиного колективу і єдиного керівництва, що знаходить своє відображення у загальній та організаційній структурі підприємства. Економічна єдність визначається спільністю економічних результатів роботи - обсягом реалізованої продукції, рівнем рентабельності, масою прибутку, фондами підприємства і т.д., і головне, отримання прибутку виступає в якості основної мети діяльності. Однак підприємство перш за все не виробнича, не економічна, а соціальна одиниця. Підприємство - це колектив людей різної кваліфікації, пов'язаних певними соціально-економічними відносинами та інтересами, а отримання прибутку є основою для задоволення потреб (як матеріальних, так і духовних) всього колективу. Тому найважливішими завданнями підприємства є: виплата персоналу соціально справедливої заробітної платою, яка забезпечувала б відтворення робочої сили, створення нормальних умов праці та відпочинку, можливостей для професійного зростання і т.д. У загальному випадку під назвою «підприємство», в практиці виробничо-господарської діяльності, мається на увазі виробнича організація, головною метою діяльності якої, в умовах ринку, є отримання прибутку на вкладені працю і капітал. Підприємства відрізняються один від одного за рядом ознак: галузевої приналежності; розмірами; ступенями спеціалізації і масштабами виробництва однотипної продукції; методами організації виробництва і ступеня його механізації та автоматизації; організаційно-правовими формами і т.д. Ознаками галузевої приналежності підприємства служать:
- за характером споживаної сировини промислові підприємства діляться на підприємства видобувної та обробної промисловості;
- за призначенням готової продукції всі підприємства діляться на ті що виробляють засоби виробництва і виробляють предмети споживання;
- за ознакою технологічної спільності розрізняють підприємства з безперервним і дискретним процесами виробництва, з переважанням механічних і хімічних процесів виробництва;
- за розміром підприємства діляться на великі, середні і малі. Головними критеріями віднесення підприємства до однієї з цих груп є чисельність працівників з диференціацією по галузях економіки, вартісний обсяг випуску продукції, особливості формування статутного капіталу;
- за спеціалізацією і масштабами виробництва однотипної продукції - спеціалізовані, диверсифіковані (багатопрофільні) і комбіновані.
    Наприклад, щодо галузі машинобудування при комплексному підході до оцінки виробництва необхідно врахувати наступні фактори:
- структуру машинобудівної галузі;
- галузеву структуру народного господарства;
- комерційну діяльність підприємства в умовах ринку;
- загальний економічний рівень розвитку регіону.
    Виробнича політика підприємства машинобудівної галузі повинна включати в себе наступні елементи:
- якісне виконання робот з дотриманням технологій;
- приєднання до стандартів якості ISO;
- дотримання соціальних та екологічних стандартів.
  Головною метою діяльності підприємства є перевищення результатів над витратами, тобто досягнення можливе більшого прибутку або можливо високої рентабельності. Найбільш ідеальним є такий стан, коли отримання максимального прибутку забезпечує і більш високу рентабельність. Досягнення поставленої мети можливе при реалізації наступних заходів:
1) випуск високоякісної продукції, систематичне її оновлення у відповідності з попитом споживачів, на основі прогресивної техніки і технології;
2) ведення політики ресурсозбереження на основі раціонального використання виробничих ресурсів з урахуванням їх взаємозамінності;
3) розробка стратегії і тактики підприємства відповідно до мінливих умов ринку і дії конкурентів;
4) забезпечення конкурентоспроможності продукції та підприємства, підтримання стабільної позиції на ринку;
5) систематичне впровадження передової техніки, прогресивної технології виробництва продукції, що дозволяє значно скорочувати витрати виробництва, підвищувати якість продукції, що випускається;
6) підвищення продуктивності праці і в цілому зростання ефективності виробництва;
7) ведення гнучкої цінової політики та здійснення інших функцій.
    Сучасна наука вважає, що кожне підприємство представляє собою визначену складну соціально-економічну систему. Дане положення підтверджується такими фактами. По-перше, підприємство складається з певного комплексу елементів, взаємопов'язаних між собою численними внутрішніми і зовнішніми зв'язками. Елемент являє собою первинну ланку системи. Це об'єкт, який не піддається подальшому поділу на частини, тобто єдиний компонент системи. Елементи можна розглядати як прості системи, тобто системи, які в цьому зв'язку і на даному певному рівні не розділяються на окремі підсистеми. Так, при використанні системного підходу до вивчення виробничо-господарської діяльності підприємства, його первинним елементом може бути цех. Окремими елементами можуть виступати не тільки матеріальні об'єкти, але і процеси, функції і т.д. По-друге, функціонування підприємства ґрунтується на взаємодії його структурних елементів один з одним, направленому на досягнення спільної мети. Сутність функціонування підприємства, як системи, в даному випадку полягає в забезпеченні взаємозв'язку між складовими елементами (сировина, матеріали, інструменти, обладнання фінансові кошти) для отримання бажаних виходять елементів (готові продукти, різні види послуг, інформація, прибуток).   Такий взаємозв'язок заснований на русі інформації, енергії, матеріалів, ресурсів. У цілому, окремі елементи підприємства, у вигляді його складових частин на основі існуючої взаємодії один з одним, утворюють виробничу систему. У свою чергу, виробнича система підприємства складається з кількох підсистем, взаємозв'язаних і взаємодіючих один з одним. Для цілей дослідження та вивчення виробничої системи здійснимо класифікацію елементів, а також відносин між ними. В основі класифікації елементів лежать такі ознаки:
- за змістом - до них належать такі елементи: колективи людей, машини і обладнання, енергія, інформація;
- за ознаками управління і виконання - керована і керуюча підсистема.

    До числа основних підсистем виробничої системи, належать такі:
1) соціальна - комплекс відносин між людьми як організаційний прояв системи;
2) виробничо-технічна - матеріальні засоби, комплекс машин і обладнання, матеріалів, інструментів, енергії;
3) інформаційна - інформаційні елементи та їх взаємозв'язок.

    Керована підсистема - це сукупність виробничих процесів, реалізація яких забезпечує виготовлення та виконання послуг. Керована підсистема, у свою чергу, ділиться на декілька підсистем, відповідно до характеру протікаючих на підприємстві процесів: підготовки виробництва і освоєння нової продукції, забезпечення якості продукції; матеріально-технічного постачання; збуту і реалізації продукції і т.і. Керуюча підсистема - це сукупність взаємопов'язаних методів управління, що реалізуються людьми за допомогою технічних засобів, для забезпечення ефективного функціонування виробництва.
    Підрозділ - це елементи (підсистеми) підприємства, в яких здійснюється виробництво і управління, що відповідають за виконання конкретного набору задач на підприємстві в цілому. До складу підприємства входять виробничі підрозділи: філії, виробництва, цеху, бригади; підрозділи інфраструктури: ремонтне, транспортне, складське господарство, інструментальне виробництво, відділи та служби заводоуправління, науково-технічні підрозділи і т.і.
    Основними елементами виробничо-господарської діяльності підприємства є процеси, наприклад, виробничі, науково-технічного розвитку. Підприємство володіє основними ознаками, які характеризують його як систему. До їх числа належать:
- комплексність, яка визначається комплексністю його цілей і завдань, а також високим розмаїттям що відбуваються на підприємстві процесів виробництва та управління;
- динамізм. Підприємство являє собою динамічну систему, володіючи здатністю змінюватися, розвиватися, переходити з одного якісного стану в інше, залишаючись системою;
- саморегулювання. Підприємство - це саморегулююча система, яка може пристосуватися, в певних межах, як до внутрішніх, так і до зовнішніх трансформаційних змін;
- цілісність. Підприємство складається з безлічі взаємозалежних, а не поодиноких один від одного елементів. Розрізнене існування елементів системи один від одного не може характеризувати її в цілому. У найбільш загальному вигляді це означає наявність у підприємства таких властивостей, які не зводяться до простої суми її елементів, а припускають їх комплексну взаємодію. Отже, елементи підприємства, як системи, якісно характеризуються через ставлення одне до одного, забезпечуючи його цілісність. Щоб усі елементи системи возз'єдналися в єдине ціле, в комплексну систему, її необхідно організувати, тобто спроектувати, побудувати і забезпечити функціонування підприємства;
- взаємодія із зовнішнім середовищем. Підприємство слід розглядати як відкриту систему, яка тісно взаємодіє з зовнішнім середовищем. Середовищем для підприємства є інші підприємства та організації, зарубіжні фірми і компанії. Тобто, фактично зовнішнім середовищем для підприємства стає зовнішній світ, що складається з безлічі частин, які з ним взаємодіють і пов'язані з ним договірними відносинами або обміном інформацією. Взаємодія підприємства із зовнішнім середовищем ґрунтується, перш за все, на сукупності його основних цілей, функцій і його структури. У свою чергу, вплив зовнішнього середовища на підприємство здійснюється за допомогою таких факторів: ресурси, продукція, способи використання ресурсів, форми організації виробництва і управління.

    Виділимо дві найбільш важливих   групи факторів, об'єднавши їх за характером походження і за способом дії умови на об'єкт дослідження - підприємство. За характером походження, тобто, місцем формування даного чинника відокремлюються:
1) макроекономічні - пов'язані з діяльністю галузей, ринків, великих груп підприємств, регіонів;
2) мікроекономічні - визначаються поведінкою окремих груп підприємств;
3) наноекономічні - фактори, зумовлені поведінкою окремих індивідуумів.

    За способом впливу фактори поділяються:
1) мережні - впливають на підприємство через партнерські зв'язки різноманітного характеру з точно відомими координатами;
2) соціальні - діючі на підприємство через психологічні особливості індивідуальної та групової поведінки та інтересів, пов'язаних з підприємством громадян і груп.
3) середовищні - визначаються соціально-економічним становищем у країні, що діють не вибірково і не мають конкретних і постійних адресатів.

    Визначимо, які з них грають чільну роль у конкретній ситуації, які можливості управління цими факторами без нанесення великої економіці країни. Регулювання впливу факторів на діяльність підприємств повинно бути спрямоване на створення сприятливого "клімату" на підприємстві, як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі. У тому випадку, якщо поведінка підприємств знаходиться під впливом переважно макроекономічних факторів, то регулювання має бути спрямоване на створення сприятливого макроекономічного режиму, що досягається за допомогою загальноекономічних заходів. Якщо переважають мезоекономічні фактори, то політика діяльності підприємств повинна бути орієнтована на структурні складові економіки та врахування регіональних відмінностей. Якщо головними є мікроекономічні фактори, то для виходу промисловості з кризи необхідні досить тонкі комбінації стимулюючих заходів, спрямованих на зміну основ поведінки підприємств у сформованих умовах. І якщо домінують наноекономічні фактори, то вплив має носити комплексний соціально економічний і психологічний характер, з огляду на сформовані стереотипи індивідуального поведінки. При цьому треба мати на увазі, що чим нижче в соціально-економічній ієрархії знаходиться об'єкт бажаного впливу, тим важче змусити змінити поведінку об'єкта в потрібному напрямі за допомогою заходів державного регулювання. Відповідним чином організовані фактори виробництва (трудові ресурси, засоби виробництва, інформація і фінанси) складають внутрішнє середовище підприємства. Результатом взаємодії цілеспрямовано пов'язаних компонентів внутрішнього середовища є готова продукція (робота, послуги). Головний, основний компонент підприємства - люди (персонал). З волі людей в їх особистих і суспільних інтересах створюється підприємство і організовується виробництво від відповідного виду продукції. Персонал підприємства в особі керівників і фахівців самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускається, а також прибутком, що остається після сплати встановлених законом податків та інших платежів. Підприємство, в особі його персоналу та керівників, несе відповідальність за своєчасне перерахування податків та інших платежів. За рахунок виручки від реалізації продукції (послуг) воно здійснює оплату витрат на організацію і розвиток виробництва, а також на закупівлю сировини, матеріалів, оплату найманої робочої сили. Тому до самої відповідальної ділянці - системі організації виробництва - відносяться організація, координація і регулювання праці персоналу:
- підбір персоналу необхідної кваліфікації, відповідно до вимог виробництва, розстановка по робочих місцях, у відповідності з обсягом і характером роботи;
- координація і регулювання роботи, відповідно до конкретної робочої ситуації на підприємстві в кожен відрізок часу.
    До числа ресурсів, що враховуються при рішенні задачі, відносяться, головним чином, виробничі площі та обладнання основних цехів підприємства, окремі види дефіцитної (лімітованої) сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, наявність робочої сили.
Показником оптимальності рішення задачі може служити максимум випуску підприємством продукції, мінімум собівартості виготовлення продукції, мінімум витрат праці персоналу.
    Від того, як працює персонал, у багатьому залежить ефективність роботи підприємства. На персонал лягає обов'язок встановлення необхідних зв'язків та координація роботи з зовнішнім середовищем. Наступний фактор виробництва - засоби виробництва в свою чергу складаються із засобів праці та предметів праці. Економічний сенс засобів праці полягає у забезпеченні впливу на предмет праці з метою його трансформації (перетворенні) на товар. Засоби праці не змінюють свою натурально-речову форму і беруть участь в процесі виробництва багаторазово. Предмети праці, навпаки, беруть участь у процесі праці одноразово, змінюючи при цьому свою натурально-речову форму від вихідної сировини і матеріалів до кінцевої продукції. Загальноприйняті терміни, їх позначають, це, відповідно, основні фонди та оборотні фонди. Саме їх сукупність формує поняття «виробничий потенціал підприємства». Виробничий потенціал визначає кількість, якість продукції, що випускається, потужності і можливості підприємства. Фінанси представляють собою сукупність грошових відносин, пов'язаних з формуванням та використанням сукупних доходів і витрат підприємства. Вони є підсумковим, узагальнюючим показником діяльності підприємства. Саме за допомогою співвідношення доходів і витрат можна в кінцевому підсумку судити про діяльність підприємства в цілому.
    Висновки. Виробнича політика підприємства відповідає цілям діяльності, які підприємство повинно досягати, визначає відповідність стандартам, допомагає краще орієнтуватися в навколишньому середовищі, більш ефективно взаємодіяти з партнерами. Результатами ефективної виробничої політики будуть гнучка реакція на попит споживачів, вдосконалення методів організації та управління виробництва, відповідність державним стандартам. Щоб підвищити ефективність виробництва потрібно максимально використовувати виробничій потенціал підприємства, запроваджувати нові технології та обладнання та відповідати екологічним вимогам.

Список літератури

1. Попов С.Г. Зовнішньоекономічна діяльність фірми. Особливості менеджменту і маркетингу. - М.: Ось-89, 2007. - 176 с.
2. Підприємство на зовнішніх ринках: зовнішньоторговельна справа / Под ред. С.І. Долгова, І.І. Кретова. - М.: БЕК, 2007. - 784 с.
3. Ризики у зовнішньоекономічній діяльності підприємств / В.П. Бочарніков, С.М. Репецький та ін. - К.: ІнтерПед, 2007. - 124 с.