Джерело: http://www.nbuv.gov.ua
Стале соціально-економічне зростання в Україні неможливе без активізації інвестиційної діяльності окремих суб’єктів господарювання, оскільки розвиток економіки можливий лише тоді, коли підприємства за рахунок втілення інвестиційних проектів істотно підвищують рівень одержуваних прибутків. У процесі інвестування перед підприємствами виникає ряд завдань, які пов’язані з управлінням ресурсним забезпеченням інвестиційної діяльності, а саме: раціональне використання наявних джерел формування інвестиційних ресурсів та залучення додаткових джерел.
На сучасному етапі розвитку економіки України на підприємствах гостро відчувається нестача фінансових ресурсів. Реалізація ж інвестиційної діяльності потребує належного фінансового забезпечення. В таких умовах дуже важливим питанням є формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств за допомогою якомога більшої кількості джерел, ефективне використання цих джерел та оптимізація їх структури.
Термін «джерела формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств» не згадується в економічній літературі. Але багато уваги вченими-економістами приділяється такому поняттю, як «джерела формування інвестиційних ресурсів». Цьому питанню присвячені роботи багатьох вчених-економістів, серед яких Т.В. Майорова [1], А.А. Пересада [2], Ю. Брігхем [3], В.В. Ковальов [4], І.А. Бланк [5], Н.Д. Буб’як [6], Т.В. Дорошенко [7], В.М. Просяник [8], Д.А. Синельников [9], М.М. Турянська [10], О.О. Удалих [11] та ін. Проте на сьогодні ще недостатньо досліджені переваги та недоліки використання тих чи інших джерел, не сформовано загального підходу до класифікації цих джерел та оптимізації їх структури, а рівень теоретичної й методологічної розробки не дає змоги задовольнити потреби підприємств. Варто зазначити, що інвестиційні ресурси є основним елементом фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств. Таким чином можна стверджувати, що джерела формування інвестиційних ресурсів підприємств і є джерелами формування фінансового потенціалу їх інвестиційної діяльності.
У світлі вищесказаного метою нашої статті є дослідження різних джерел формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств та переваг використання окремих із них, розробка класифікації цих джерел за різними ознаками та визначення різних підходів до оптимізації їх структури.
За рахунок інвестиційних ресурсів, які формуються підприємствами, здійснюються всі види інвестиційної діяльності. Джерела формування інвестиційних ресурсів підприємств дуже різноманітні. Дослідження цих джерел показує, що їх можна групувати по різних ознаках. Більшість вчених-економістів виділяють таку ознаку, як відношення суб’єкта господарювання до ресурсів, котрі формуються за рахунок цих джерел. При класифікації за цією ознакою джерела формування підрозділяються на три групи: власні, позичкові та залучені. Також в економічній літературі виділяють внутрішні та зовнішні джерела формування інвестиційних ресурсів. При класифікації за належністю до певної країни їх поділяють на вітчизняні та іноземні. За видами власності джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на державні, суб’єктів господарювання та фізичних осіб. При класифікації за рівнями власників розрізняють джерела формування інвестиційних ресурсів на рівні держави (кошти бюджетів та позабюджетних фондів, залучені кошти страхової та кредитно-банківської системи; міжнародні запозичення, емісія державних облігацій, товарні та інші позики), підприємства (власні, залучені та позичкові джерела) та інвестиційного проекту (кошти бюджетів та позабюджетних фондів, джерела суб’єктів господарювання, іноземні інвестиції). Також джерела формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств можна розділити за ступенем їхньої мобільності.
При класифікації за ступенем мобільності такі джерела формування інвестиційних ресурсів, як прибуток, амортизаційні відрахування, кредит, можна віднести до більш мобільних, а емісію цінних паперів до менш мобільних. Це пов’язано з тим, що інвестиційні папери повинні пройти шлях емісії, перш ніж вони будуть використанні для формування інвестиційних ресурсів. Також варто враховувати те, що фондовий ринок України є менш розвинутим, ніж кредитний ринок. Мобільність кредиту також залежить від його виду. Так, наприклад, револьверне кредитування дозволяє підприємству швидко запозичувати додаткові кошти в період зменшення фінансових надходжень.
Як ми вже наголошували, джерела формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств можна розділити на три групи: власні, позичкові та залучені.
До власних джерел формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств можна віднести:
Серед власних джерел формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств головна роль належить чистому прибутку. Прибуток є вираженням результату фінансово-господарської діяльності підприємств, важливим джерелом формування фінансових ресурсів як підприємства, так і держави в цілому. Значна його частина використовується підприємствами для розширення виробництва, удосконалення технологій, соціального розвитку колективів підприємств тощо. Інвестиційні ресурси, які формуються за рахунок прибутку, можуть бути використані для задоволення будь-яких видів інвестиційних потреб підприємства. Варто відзначити, що у формуванні інвестиційних ресурсів, які залучаються за рахунок цього джерела, велику роль відіграє дивідендна політика підприємства, оскільки обсяг цих ресурсів визначається в процесі розподілу прибутку.
Прибуток як джерело фінансування найчастіше використовується для таких інвестицій, як банківські депозити, придбання цінних паперів, вкладання в інтелектуальний капітал тощо. Також прибуток часто використовують як джерело фінансування інвестицій, для яких важко визначити строк окупності та рівень дохідності, таких як високо ризикові інноваційні інвестиції або заходи соціального характеру.
Слід зазначити, що у сучасних умовах розвитку економіки України в цілому прибуток не відіграє належної ролі у формуванні фінансового потенціалу інвестиційної діяльності, бо багато підприємств мають занадто низький рівень рентабельності або працюють взагалі збитково. Низькі показники прибутку здебільшого пов’язані з погіршенням фінансового стану підприємств, що обумовлено загальним станом економіки України.
Другою важливою складовою джерел формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності є амортизаційні відрахування. Вони є більш сталим джерелом, ніж прибуток. Особливо це стосується підприємств із великою кількістю основних засобів та нематеріальних активів, оскільки розмір амортизаційних відрахувань залежить від обсягу цих активів. Формування амортизаційних потоків підприємство може регулювати за рахунок використання різних методів амортизації. Слід зазначити, що застосування методу прискореної амортизації є однією з найважливіших складових механізму стимулювання інвестицій.
Інвестиційні ресурси, які формуються за рахунок амортизаційних відрахувань, спрямовуються на реновацію основних засобів та нематеріальних активів. Таким чином, слід наголосити на вузькому характері цільової спрямованості цього джерела.
На сьогодні в Україні спостерігається значний відрив амортизації від реального зношування об’єктів. У основному діюча система амортизації є лише формою податкового регулювання. Головним недоліком цієї системи є недостатнє використання амортизаційних відрахувань саме як джерела інвестиційних ресурсів.
Варто зазначити, що на формування інвестиційних ресурсів із власних джерел особливо відчутно впливають податкова та амортизаційна політика держави. Інші власні джерела формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств використовуються лише на окремих стадіях фінансування цієї діяльності. Тому їх формування має нерегулярний характер. Роль цих джерел у забезпеченні інвестиційної діяльності значно менша від прибутку та амортизаційних відрахувань.
Власні джерела формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств у порівнянні з позичковими й залученими характеризуються простотою і швидкістю залучення та високою віддачею за критерієм норми прибутковості інвестованого капіталу, оскільки при їх використанні не потрібно сплачувати позичкового відсотка та дивідендів. Використання власних джерел значно знижує ризик неплатоспроможності й банкрутства підприємства. При цьому треба зазначити: управління повністю зберігається в руках засновників підприємства.
Разом з тим, власні джерела обмежені та характеризуються недостатністю зовнішнього контролю за ефективністю їх використання. Це не дозволяє значно розширити інвестиційну діяльність та при некваліфікованому керуванні може привести до негативних фінансових наслідків для підприємства.
Поряд із власними джерелами формування інвестиційних ресурсів використаються залучені джерела:
Серед залучених джерел найголовнішу роль відіграє можливість залучення акціонерного капіталу (для акціонерних товариств) чи залучення додаткового пайового капіталу (для товариств, які не є акціонерними). При акціонуванні капітал залучається шляхом емісії простих та привілейованих акцій. Також залучення коштів відбувається через випуск варантів. Інвестиційні ресурси, які формуються з цих джерел, використовуються переважно для фінансування великих інвестиційних проектів із значними строками окупності витрат. Слід відзначити, що розповсюдження акцій призводить до перерозподілу між підприємствами інвестиційного попиту. Придбання ж акцій населенням сприяє трансформації споживчого попиту в інвестиційний. Таким чином, випуск акцій призводить до перепливу капіталу як між окремими підприємствами, так і між цілими галузями. Також дуже важливе значення має реалізація цих цінних паперів на міжнародному ринку, оскільки це сприяє залученню додаткових фінансових ресурсів, які можуть спрямовуватися на здійснення інвестиційної діяльності. Слід наголосити на тому, що формування інвестиційних ресурсів за допомогою емісії акцій не зобов’язує підприємство повертати капітал. До переваг такого джерела формування інвестиційних ресурсів, як емісія простих акцій, можна віднести відсутність твердої необхідності постійних обов’язкових виплат із прибутку. Негативні моменти використання наведених вище джерел полягають у тому, що витрати при випуску акцій вищі, ніж при випуску облігацій, та є потенційна можливість втрати контролю над акціонерним товариством із боку його засновників.
Варто зазначити, що таке джерело формування інвестиційних ресурсів, як безкоштовно надані державними органами кошти на інвестування, використовується для фінансування здебільшого державних підприємств. Узагалі інвестиційні ресурси, які формуються за рахунок безкоштовно наданих внесків сторонніх осіб (фізичних та юридичних), використовуються переважно у тому разі, коли інвестиційні проекти викликають суспільний інтерес та мають соціальну спрямованість.
Серед джерел формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств важливе місце займають позичкові джерела:
Одним із основних позичкових джерел формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств є банківський довгостроковий кредит. Кошти при використанні цього джерела надаються підприємствам банківськими установами у тимчасове користування та з виплатою відсотка. Основними формами банківського інвестиційного кредиту є строкові кредити, що призначаються для фінансування довго- та середньострокових інвестицій (покупка споруд, їх будівництво), та за якими підприємство звертається, як правило, виходячи з кошторису на проект, а потім зобов’язується його погасити серіями платежів; револьверні кредитні лінії, що дозволяють підприємству запозичити кошти в межах визначеного ліміту та проводити при необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії; проектні кредити, що використовуються для фінансування певного інвестиційного проекту та є найбільш ризиковими [1, с. 273–275].
Інвестиційний податковий кредит, що являє собою відстрочку від сплати податку на прибуток, який надається суб’єкту підприємницької діяльності на визначений строк із метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм із наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, має деякі переваги порівняно з банківським інвестиційним кредитом. Так, він не вимагає додаткових кредитних ресурсів та сплати відсотків, які при наданні довгострокових кредитів є досить значними та обтяжливими для підприємства. Правда, з іншого боку, підприємство не отримує додаткові кошти при формуванні інвестиційних ресурсів, а має розраховувати на власні джерела.
Державний інвестиційний кредит надається на капітальні вкладення виробничого призначення шляхом надання бюджетних позик для фінансування підприємствами, організаціями та об’єднаннями через банківські установи об’єктів, будівництво яких тільки починається на конкурсній основі, а також для фінансування раніш початих перспективних будов, технічного переоснащення та реконструкції діючих підприємств, які перебувають у державній власності [див. 1, с. 277–278]. Цей вид кредиту застосовується в Україні з 1992 р. Його головним призначенням є активізація інвестиційної діяльності в державі.
Таке джерело формування інвестиційних ресурсів, як міжнародний інвестиційний кредит, використовується переважно для фінансування масштабних проектів, що пов’язані з реорганізацією та оновленням виробництва, диверсифікацією діяльності підприємства тощо. Варто зазначити, що обсяги іноземних інвестицій в Україні зараз не можуть задовольнити потреби підприємств. Негативно впливають на залучення іноземних фінансових ресурсів, в першу чергу, несприятливий інвестиційний клімат та невисока інвестиційна привабливість багатьох вітчизняних підприємств.
Варто зазначити, що інвестиційна діяльність в рамках більшості інвестиційних проектів характеризується довгим періодом. Тому саме довгострокові кредити, як правило, є джерелами формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств. При цьому варто враховувати той факт,що їх надання підприємству на тривалий період генерує для кредитора більш високі ризики, ніж короткострокові кредити. Це в свою чергу призводить до підвищення вартості довгострокового кредиту як джерела формування інвестиційних ресурсів. Короткострокові позичкові інвестиційні ресурси використовуються в процесі інвестиційної діяльності дуже рідко.
Одним із найпоширеніших джерел фінансування інвестиційних проектів модернізації і реконструкції є лізинг. Це джерело формування інвестиційних ресурсів використовується підприємствами через недостатній обсяг власних фінансових ресурсів та через неможливість одержати банківський кредит для реального інвестування. Також лізинг використовується при реалізації інвестиційних проектів із невеликим строком експлуатації. Таким чином, лізинг є альтернативою банківському кредиту.
Лізинг як спосіб інвестування одержав широке поширення за кордоном. У США, наприклад, через лізинг проводиться близько 30% інвестицій в машини та устаткування. Такі країни, як Японія, Бразилія, Португалія, Китай, завдяки використанню лізингу переоснастили цілі галузі економіки. В Україні лізинг також може знайти широке застосування, оскільки на даному етапі розвитку вітчизняної економіки відчувається недостатність обсягів ліквідних коштів та спостерігається незначний прибуток у багатьох підприємств, що обмежує використання власних інвестиційних ресурсів. Також слід зазначити, що для розвитку лізингових операцій потрібно належне сприяння держави.
Важливим джерелом формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств є емісія облігацій. За допомогою цього джерела фінансуються переважно довгострокові інвестиційні проекти. При використанні емісії облігацій як джерела формування інвестиційних ресурсів підприємство зв’язує себе зобов’язаннями щодо виплати суми боргу та процентів у визначені строки. Окремо слід виділити надання коштів підприємствам для реалізації ними широкомасштабних інвестиційних проектів шляхом повного викупу випусків промислових облігацій, емітованих цими підприємствами. Така операція отримала назву андеррайтинг. Здебільшого операцію андеррайтингу можуть використовувати підприємства, які належать до пріоритетних галузей економіки України та продукція яких користується попитом на світовому ринку. Слід наголосити на тому, що за сучасних умов розвитку вітчизняної економіки таке джерело залучення інвестиційних ресурсів, як андеррайтинг використовується дуже рідко.
Зазначимо, що емісії облігацій в Україні використовуються недостатньо, що пов’язано з недостатньо розвинутим фондовим ринком та невеликими розмірами статутних фондів окремих підприємств. Водночас у багатьох країнах із розвинутою економікою це джерело формування інвестиційних ресурсів широко використовується та характеризується відносно низькими відсотковими ставками.
Серед джерел формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств також слід виділити такі джерела, як форфейтинг та франчайзинг, які використовується для залучення інвестиційних ресурсів, призначених для фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств. При використанні франчайзингу підприємству можуть бути передані не тільки фінансові ресурси, а й торговельні знаки, технології, ноу-хау тощо.
Позичкові джерела формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності мають у порівнянні з власними такі позитивні характеристики, як високі можливості їхнього залучення й більше твердий зовнішній контроль за ефективністю їх використання.
Разом з тим, існує складність їхнього залучення й оформлення, більш тривалий період залучення, необхідність надання відповідних гарантій (на платній основі) або застави майна. При використанні підприємством позичкових джерел підвищується ризик його банкрутства у зв’язку з несвоєчасним погашенням отриманих позичок. Також губиться частина прибутку від інвестиційної діяльності у зв’язку з необхідністю сплати позичкового відсотка. Використання позичкових джерел формування інвестиційних ресурсів веде до втрати управління діяльністю підприємства.
Слід зазначити, що різні джерела формування інвестиційних ресурсів можуть задовольнити ті ж самі інвестиційні потреби. Тому при виборі конкретних джерел формування інвестиційних ресурсів обов’язково потрібна їх оцінка за критерієм вартості капіталу. Варто наголосити на тому, що вартість власного капіталу здебільшого вища, ніж вартість капіталу, що залучається з позичкових джерел. Вартість позичкового капіталу залежить від рейтингу кредитоспроможності підприємства, кон’юнктури ринку капіталу та форми забезпечення кредиту.
Також варто наголосити на тому, що не всі джерела формування інвестиційних ресурсів однаково доступні для різних підприємств у залежності від їх організаційно-правової форми та значимості цих підприємств.
На вибір того чи іншого джерела формування інвестиційних ресурсів також впливають розмір ставок податку на прибуток, наявність у підприємства податкових пільг по прибутку, готовність керівництва підприємства прийняти високі ризики порушення фінансової рівноваги заради досягнення максимально можливого прибутку. Також при виборі цих джерел неможливо не враховувати розмір підприємства й особливості галузі, до якої належить підприємство.
Для ефективного здійснення інвестиційної діяльності важливе значення має оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів підприємств. Існує декілька підходів до формування їх оптимальної структури. Так А.А. Пересада вважає, що слід вибирати ті потенційні джерела формування інвестиційних ресурсів, які мають мінімальну вартість, а вже потім, якщо їх не вистачає, ті, вартість яких є найменшою, з джерел, що залишилися [2, с. 156]. Іншої точки зору дотримуються такі вчені-економісти, як Ю. Брігхем, В.В. Ковальов, котрі стверджують, що при оптимізації структури джерел формування інвестиційних ресурсів основним чинником є не їх вартість, а структура вже сформованого капіталу [3, с. 611; 4, с. 508].
На підприємствах, як свідчить практика, використовується як перший, так і другий підхід. При оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів також використовуються такі методи, як оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності та за критерієм мінімізації фінансових ризиків.
Формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності за рахунок різних джерел є важливою стадією формування потенціалу всього підприємства. Оптимальна структура цих джерел, їх мінімальна вартість та достатній обсяг для задоволення інвестиційних потреб є тими факторами, що визначають ефективність інвестиційної діяльності підприємства.