 |
RUS
ENG
ДонНТУ
Портал магистрiв ДонНТУ |
|||||||||||||||||||||||||||
 Полій Данило Васильович
|
||||||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||||||
 |
|
|||||||||||||||||||||||||||
|
Реферат по темі випускної роботи2 Мета роботи і завдання дослідження 3 Огляд історичних етапів розвитку земельних відносин в Україні. 4 Судові проблеми розгляду земельних спорів і підсудність розгляду справ судами. |
|||||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||||||
|
Актуальність дослідження проблем судового розгляду земельних спорів обумовлена щорічним зростанням справ, що виникають при вирішенні спорів у сфері земельних відносин. Мета роботи. Розгляд та аналіз судових помилок земельних спорів. Завдання. 1. Проаналізувати структуру і виділити помилки розглянутих земельних спорів. 2. Розглянути історичні етапи розвитку земельних відносин в Україні. 3. Виявити прогалини і недоліки в законодавстві України, яке регламентує судовий вирішення земельних спорів. 4. Виконати класифікацію земельних спорів. 5. Створити базу даних, що дозволяє структурувати судові проблеми і помилки, допущені при розгляді певних видів спорів. Дослідження судових помилок земельних спорів неможливо без уявлення про етапи розвитку земельних правовідносин в Україні, зокрема, земельних спорів. З найдавніших часів і аж до IX століття суперечок відносно землі не існувало. Це обумовлювалося наявністю величезної кількості неосвоєних земель і відсутністю права приватної власності на землю. [1] Першоджерелом становлення права власності на землю можна вважати Руську Правду - звід законів Київської Русі. Незважаючи на те, що гарантій приватного землеволодіння встановлено не було, при регулюванні майнових спорів, земля стала виступати одним з головних об'єктів права власності. [2] Основними спорами в той час були суперечки про порушення, що стосуються порушень права власності на землю. З другої половини XIV століття до 1991 року правовий статус українських земель визначався законодавством країн, які панували на території сучасної України. З середини XIV століття до середини 50-х років XVII століття бòльшая частина України була під владою Польсько-Литовського князівства. Відповідно до Польсько-Литовського законодавства в Україні діяло кілька видів судів, підсудність справ яких визначалася власником землі. Після створення Речі Посполитої структура землеволодіння в Україні змінилася на користь великих землевласників. Дрібні і середні землевласники були практично витіснені. З огляду на те, що великі землевласники були на державній службі - всі земельні спори даного періоду вирішувалися на їх користь. Процес входження України під протекторат Росії ознаменувався активним перерозподілом землі. Права власності, межування земель, захист прав користування землею встановлювалися «Генеральним слідством про маєтності» (1729-1730 рр.), а також кодексом «Права, за якими судиться малоросійський народ». Зокрема, «Генеральним слідством про маєтності» встановлювалися шість категорій земель, серед яких були виділені в окрему категорію спірні землі. [3] Генеральне межування, ініційоване в 1754 році спричинило зростання земельних спорів, зокрема - спорів про розмежування земель. Вирішувалися вони спеціальними межовими судами, які були створені з подкоморний судів. [4] Спроба реформування системи вирішення земельних спорів була зроблена після реформи 1861 року. Першою інстанцією для вирішення спорів були мирові посередники. «Положенням про губернські і повітові по селянських справах установах» регламентувалося: порядок призначення мирових посередників на посаду, компетенція, процедура вирішення спору та її оскарження. Світові посередники призначалися з числа дворян, що не сприяло довірі селян до першої інстанції і переконання, що посередники захищають інтереси поміщиків. Оскаржити рішення мирового посередника можна було в другій інстанції - повітових з'їздах, у чиїй компетенції також було затвердження статутних грамот на землю. Третьою і останньою інстанцією оскарження було губернська в селянських справах присутність. [5] Етап становлення державності 1917-1920 рр. характеризувався нестабільністю влади в Україні, а земельні суперечки вирішувалися за законодавством Центральної Ради, Директорії. Перемога радянської влади ознаменувала принципово новий етап землеволодіння. У період НЕПу правове регулювання вирішення земельних спорів провадилось радянським законодавством. Радянська політика щодо землі закріплювалася Земельним кодексом УРСР, прийнятим в 1922 році, положення якого деталізувалися зокрема Законом «Про порядок розгляду земельних спорів» від 24 травня 1922 року. Відповідно до цього закону створювалися земельні суди - земельні комісії. Вирішення земельних спорів проводилося у відповідних волосних, повітових, губернських земельних комісіях. Втручання в ці суперечки, або їх вирішення іншими органами виключалося. Контроль земельних комісій здійснювала Особлива Колегія Вищого Контролю щодо земельних спорів. Фактично, земельні комісії виконували функції спеціалізованих судових органів з елементами адміністративних положень. Ці органи розглядали всі без винятку земельні справи незалежно від їх характеру та суб'єктного складу. [6] Курс на загальну колективізацію і прийняті в 1928 році «Загальні положення про землекористування та землеустрій» сприяв розвитку нових суспільних відносин в селі. Це вплинуло на те, що в 1930 році земельні комісії припинили свою діяльність. Ліквідація земельних комісій посприяла більш чіткому розподілу земельних спорів на ті, які вирішувалися виключно у судовому порядку, і ті, які вирішувалися в адміністративному порядку. Створення нових районних, обласних, крайових і республіканських земельних комісій було покликане забезпечити стійке землекористування та охорону земель. Також, було більш чітко прописаний регламент і строки розгляду спорів. Головна відмінність нових земельних комісій від тих, що діяли в 1921-1930 рр. було те, що нові комісії були покликані не тільки вирішувати земельні суперечки, а й виконувати контроль використання колгоспних земель. Однак, з розширенням адміністративної юрисдикції органів, що вирішували земельні спори, нові комісії були ліквідовані в 1939 році. Земельним кодексом УРСР 1970 детально закріплювалася процедура адміністративного вирішення земельних спорів. Судовий розгляд справи передбачалося лише при суперечці між співвласниками індивідуальних житлових будинків. Політичні процеси кінця 80-х років зумовили перехід до нових форм землеволодіння. Прийняті в 1990 році в новій редакції Основи законодавства СРСР і союзних республік про землю закріплювли принципово нові положення. Так, скасовувалася виняткова державна власність на землю, визнавалася приватна власність, земля могла здаватися в платну оренду. Також, встановлювалося, що майнові спори, пов'язані з землею вирішуються судом або державним арбітражем. З розпадом СРСР і здобуттям Україною незалежності земельні відносини зазнали радикальних змін. Введення земельної реформи, введення ринкових відносин у землеволодінні викликало необхідність нового підходу до побудови вертикалі органів, що розглядають земельні спори.
Таблиця 3.1 - Короткий історичний огляд етапів розвитку земельних відносин в Україні.
На сьогоднішній день, у науковій літературі існує кілька різних визначень спору, як правового конфлікту. Свою думку щодо формулювань висловлювали такі вчені і наукові діячі, як Гуревскій В.К., Решетніков В.І., Іконіцкая І.О., Єрофєєв Б.В. Найбільш точним і сучасним визначенням є наступне: земельні спори - це особливий вид правових відносин, в основі яких знаходяться розбіжності суб'єктів, які у процесі виникнення, реалізації, зміни чи припинення земельних прав, їх охорони (захисту), у зв'язку з порушенням прав і законних інтересів (або їх визнанням) власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі і орендарів земельних ділянок та інших суб'єктів земельних правовідносин. Більшість земельних спорів вирішується в судовому порядку господарським або адміністративним судами, що обумовлено нормами законодавства України. До проблем судового розгляду земельних спорів можна віднести підвідомчість справ судам. Постановою Пленуму ВСУ № 2 від 19.03.10 (яким суттєво змінено постанову «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16.04.2010) була зроблена спроба розмежувати юрисдикцію судів у питанні розгляду земельних спорів. Виходячи з постанови, можна виділити наступну підвідомчість:
Таблиця 4.1 - Підвідомчість земельних спорів
Слід зазначити, що вирішення земельних суперечок було вилучено з компетенції третейських судів. Така кардинальна міра була викликана численними зловживаннями у діяльності третейських судів при розгляді спорів. Використовуючи прогалини в законодавстві, а також те, що рішення недержавного суду не можна оскаржити в апеляційній і касаційній інстанціях, третейські суди використовувалися у рейдерських схемах, як інструмент для "легалізації" незаконних договорів про відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, об'єктів самочинного та незавершеного будівництва. Крім того, досить частими були випадки прийняття третейськими судами рішень з порушенням прав осіб, які взагалі не брали участі в третейському розгляді. Також, до проблем судових правовідносин можна віднести проблеми, з якими зіткнулися судді при розгляді земельних спорів, а саме: відсутність практики вирішення земельних спорів, недостатня компетенція в області земельного права, неповнота та неврегульованість земельного законодавства, а також низька правова культура українського суспільства. 5 Структура судових справ, розглянутих у 2006-2008 рр Актуальність даного дослідження обумовлена щорічним зростанням кількості розглянутих судами справ, що виникають при вирішенні спорів у сфері земельних правовідносин. Так, протягом 2008 року розглянуто 5237 справ, що на 14% більше, ніж у 2007 році (4482 справи); їх кількість, порівняно з 2006 роком (4063 справи), також збільшилася на 10%.
Рисунок 5.1 - Кількість розглянутих судами земельних спорів Gif-анімація створена в програмі Adobe Photoshop. Містить 4 кадри. Розмір анімації - 28 kb
Структура розглянутих справ виглядає наступним чином: • про надання земельних ділянок у користування, в тому числі в оренду, -4440;; • про самовільне зайняття земельних ділянок - 3469; • щодо придбання та реалізації права власності на земельні ділянки - 867; • про припинення прав і вилучення земельних ділянок - 990; • про встановлення земельного сервітуту - 125; • про забудову земельної ділянки державної власності - 66; • про використання земель охоронних зон - 54; • про захист прав іноземного інвестора - 7; • про розпорядження земельними ділянками, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації - 21.
|
||||||||||||||||||||||||||||
|
|