Источник: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pz/2010_108/108_30.pdf

У становленні України як демократичної, правової й економічно розвиненої європейської держави практично неможливо обійтися без урахування досвіду окремих країн. Особливої уваги заслуговують здобутки держав пострадянського табору, які вміло реформують свої правові системи в умовах ринкових відносин. Саме до таких, з нашого погляду, належить Російська Федерація. Співробітництво з нею – важливий напрям зовнішньої політики України. На становлення нових взаємозв’язків вагомий вплив справляють стрімкі процеси глобалізації, відкритість кордонів, економічні контакти й міграційні процеси, що, безумовно, вимагає підвищених знань до правових систем стратегічних партнерів. Знання ж механізму розв’язання юридичних конфліктів, зокрема, порядку вирішення земельних спорів, займає одне з основних місць у цій стратегії. Звичайно, загальний аналіз земельних юрисдикційних правовідносин за сучасним законодавством здійснювали представники вітчизняної науки земельного права: В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, А.П. Гетьман, І.І. Каракаш, Т.Г. Ковальчук, М.В. Краснова, П.Ф. Кулинич, Л.В.Лейба, В.Л.Мунтян , А.М. Мірошниченко, В.В. Носік, В.І. Семчик, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.З. Янчук та ін. Питань вирішення земельних спорів за чинним законодавством РФ у своїх дослідженнях торкалися представники російської науки земельного права, зокрема, С.А. Боголюбов, Р.К. Гусєв, В.М. Дікусар, Б.В. Єрофєєв, І.О. Іконицька, О.І. Крассов, В.В. Петров, В.І. Романов, Ю.М. Федорова. Проте, незважаючи на досить велику кількість робіт із цієї проблематики, на даний час не існує порівняльно-правового аналізу земельних юрисдикційних правовідносин за чинним законодавством України й РФ, що і є метою даної статті. На нашу думку, такий аналіз необхідно здійснювати шляхом порівняння елементів, що складають земельні юрисдикційні правовідносини, – підстав їх виникнення, зміни й припинення, об’єктів, суб’єктів і змісту. Під підставами виникнення, зміни й припинення правовідносин прийнято розуміти комплекс явищ: передумови нормативні, правосуб’єктні і фактичні. Нормативними передумовами виникнення, зміни й припинення земельних юрисдикційних правовідносин у РФ є: Конституція РФ від 12.12.1993 р. [9], Земельний кодекс РФ від 25.10.2001 р. [10; 2001. – № 44.– Ст. 4147], Арбітражний процесуальний кодекс РФ від 4.07.2002 р. [10; 2002. – № 30.– Ст. 3012], Цивільний процесуальний кодекс РФ від 14.11.2002 р. [10; 2002. – № 46. – Ст. 4532], Федеральні конституційні закони: від 21.07.1994 р. «Про Конституційний Суд РФ» [10; 1994. – № 13. – Ст.1447], від 31.12.1996 р. «Про судову систему РФ» [10; 1997. –№ 1. – Ст.1], від 28.04.1995 р. «Про арбітражні суди РФ» [10; 1995. – № 18. – Ст.1589], від 26.06.1992 р. «Про статус суддів у РФ» [10; 2001. – № 29. – Ст. 2288], від 30.05.2001 р. «Про арбітражних засідателів арбітражних судів суб’єктів РФ» [10; 2002. – № 30. – Ст. 3019], від 24.06.2002 р. «Про третейські суди в РФ» [10], від 27.04.1993 р. «Про оскарження в суді дій та рішень, що порушують права і свободи громадян» [10; 1993. – Вип. VIII. – Ст. 499]. На відміну від Земельного кодексу України (далі – ЗКУ), Земельний кодекс Російської Федерації (далі – ЗК РФ) не містить процесуальних норм щодо вирішення земельних спорів. Що ж стосується правосуб’єктних і фактичних передумов виникнення, зміни й припинення земельних юрисдикційних правовідносин, їх об’єктів, то відмінностей між ними за законодавством українським і РФ не виявлено. Основні відмінності земельних юрисдикційних правовідносин цих двох держав виявляються в їх суб’єктному складі, зокрема, в суб’єктах, наділених повноваженнями розглядати земельні спори. Так, за чинним законодавством України такими уповноваженими органами є суди, органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органи місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 64 ЗК РФ [6] земельні спори розглядаються в судовому порядку. До прийняття справи в провадження судом вони можуть бути передані сторонами на вирішення третейському суду. Отже, за чинним законодавством РФ суб’єктами, наділеними компетенцією розглядати земельні спори, є суди і третейські суди. ЗК РФ 1991 р. (статті 120 і 122) передбачав, що земельні спори розглядаються в судах і в арбітражних судах як другій інстанції. Відповідно до тих загальних правил, що діяли раніше, вони розглядались у так званому адміністративному порядку (тобто шляхом звернення із заявою або скаргою в орган чи до посадовця, що є вищестоящими щодо суб’єкта, який порушив право). Звернення до суду про вирішення земельного спору до введення в дію ЗК РФ 2001 р. було можливе лише після ухвалення рішення у справі місцевою адміністрацією або її уповноваженим органом. Норма, сформульована в п. 1 ст. 64 ЗК РФ, є імперативною і не припускає розширеного тлумачення. Вона встановлює обов’язковість розгляду земельного спору тільки в судовому порядку, виключаючи дану категорію спорів з юрисдикції органів управління. Проте в російській земельно-правовій доктрині існує думка, що чинне законодавство РФ не виключає можливості розгляду земельних спорів в адміністративному порядку. Правове підґрунтя адміністративного порядку розгляду земельних спорів становить конституційне положення, згідно з яким громадяни РФ мають право звертатися особисто, а також направляти індивідуальні й колективні звернення в державні органи й органи місцевого самоврядування (ст. 33 Конституції). У деяких випадках (наприклад, у сільській місцевості) для громадян доступніший адміністративний порядок розгляду спору. За наявності спільного бажання сторін, які сперечаються, і їх довіри до місцевої адміністрації вирішення останнього може бути з здійснено швидше й результативніше. У законах деяких суб’єктів РФ розгляд земельних спорів віднесено до відання органів місцевого самоврядування. Так, за ст. 27 закону Володимирської області від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування у Володимирській області» до повноважень адміністрації з питань використання земель у межах муніципального утворення й охорони довкілля віднесено вирішення таких спорів. Розгляд земельного спору в адміністративному порядку не перешкоджає зверненню до суду, приміром, якщо хтось не задоволений рішенням органу управління. А узгоджені сторонами питання в результаті цього розгляду можуть бути прийняті до уваги при слуханні земельного спору судом [6, с. 219, 220]. Що ж стосується підвідомчості спорів тим чи іншим судовим органам, то вона визначена ЦПК РФ (ст. 22) і АПК РФ (ст. 27, 29). Стисло розмежувавши підвідомчість спорів між судом і арбітражним судом, можемо констатувати, що суди розглядають, як правило, спори за участю громадян, а арбітражні суди – спори організацій, підприємств, установ і громадян (якщо останні виступають у ролі підприємців, зокрема, спори селянських, фермерських господарств). Як бачимо, в РФ не створено спеціалізованих адміністративних судів, що значно перевантажує й ускладнює роботу судів та арбітражних судів. А справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, що становлять неабияк у питому ваг у земельних спорів, підвідомчі як судам, так і арбітражним судам. Детальніше питання підвідомчості земельних спорів урегульовані ухвалою Пленуму Верховного Суду РФ «О некоторых вопросах, возникающих у судов при применении законодательства о земельной реформе» від 22 квітня 1992 р. [2]. Нею підвідомчість спорів судам визначена в такій спосіб: суд вправі прийняти до провадження й розгляду по суті справи по спорах, пов’язаних із земельними відносинами, однією зі сторін у яких є громадяни, за винятком тих, які займаються підприємницькою діяльністю, зокрема, веду ть селянське (фермерське) господарство. Якщо спір у громадян виник у зв’язку зі здійсненням ними підприємницької діяльності, а також за їх скаргами на рішення місцевої адміністрації, справа підвідомча арбітражному суду. Чинне законодавство РФ, як і українське, не містить дефініції поняття «земельний спір». Єдиним актом, що дає перелік основних категорій земельних справ (конфліктних ситуацій) є зазначена ухвала Пленуму Верховного Суду РФ. Це справи, що містять: – вимоги про визнання неправомірною відмову місцевої адміністрації в наданні земельної ділянки, зокрема, для створення селянського (фермерського) господарства, будівництва індивідуального житлового будинку, ведення особистого підсобного господарства, індивідуального садівництва й городництва, сінокосіння, випасу худоби. Суд може розглядати спір тільки на стадії надання фермерському (селянському) господарству земельної ділянки. Коли ж фермер уже розпочав свою підприємницьку діяльність й у нього виник спір, справа підвідомча вже арбітражному суду; – скарги на відмову в реєстрації й видачі державних актів (свідоцтв), що засвідчують право власності на землю, довічного спадкового володіння, а також на відмову в реєстрації укладеного договору оренди землі; – вимоги про визнання неправомірним припинення місцевою адміністрацією права власності на землю, довічного спадкового володіння, користування земельними ділянками та їх оренди; – скарги власників землі, землевласників, орендарів про визнання недійсними актів, виданих державними або іншими органами з перевищенням їх компетенції або з порушенням вимог законодавства. Судам підвідомчі й інші спори, що охоплюють: – вимоги про визнання переважного права спадкування земельної ділянки після смерті голови селянського (фермерського) господарства, а також для ведення особистого підсобного господарства, житлового, дачного, гаражного будівництва, підприємницької діяльності, садівництва і тваринництва, а також про спадкування права оренди; – вимоги про відшкодування збитків, заподіяних неправомірним вилученням, викупом або тимчасовим зайняттям земельних ділянок для державних і суспільних потреб, обмеженням прав власників земельних ділянок, землевласників, землекористувачів або погіршенням якості земель в результаті впливу, викликаного діяльністю підприємств, установ, організацій і громадян; – спори між власниками індивідуальних житлових будов, розташованих на суміжних (сусідніх) земельних ділянках, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в тому числі й коли оскаржуються її межі й розміри; – спори між садівничим товариством, дачним кооперативом і його членами; – спори членів цих товариств і кооперативів між собою, а також спори між подружжям, у тому числі й колишніми, з приводу поділу земельної ділянки або визначення порядку користування нею; – спори, пов’язані з неправомірною відмовою громадянам чи юридичним особам приватного земельного сервітуту для цілей проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, проведення на ній дренажних робіт, прокладки трубопроводу, газопроводу, ремонту комунальних, інженерних, електричних та інших ліній і мереж. Судові органи можуть виносити ухвалу про примусове укладення договору про надання приватного земельного сервітуту; – спори, що виникають з приводу повернення реквізованої у власника земельної ділянки, що тимчасово вилучалася в цілях захисту життєво важливих інтересів громадян, суспільства й держави від загроз, що виникають у зв’язку з тими чи іншими надзвичайними обставинами; – спори, пов’язані з оцінкою (вартістю) реквізованої ділянки, розташованих на ній об’єктів нерухомого майна, у випадках неможливості його подальшого повернення й використання за основним цільовим призначенням.