Н.А. Смакоуз, В.Н. Артамонов - Методологія визначення відновлених територій як додаткових елементів екомережі Донецької області

Існуючий стан біорізноманітності, способи та обсяги використання її ресурсів в Україні і зокрема в Донецькій області не відповідають сучасним вимогам збалансованого природокористування. Сучасна система використання фіторесурсів орієнтована частіше за все на споживчу вартість біорізноманітності і не враховує її екологічної і соціальної цінності. На жаль, науково обгрунтовані норми використання природних ресурсів, які гарантували б попередження учинення шкоди і забезпечили б повне відновлення фітобіоти, на практиці рідко реалізуються. Найбільше заважає переходу на шлях збалансованого природокористування недосконалість ринкових відносин. В Україні, як і в усьому світі, ресурси біорізноманітності оцінюються за нормативно-рентними принципами. Цінність підміняється вартістю, за якою визначаються ринкова ціна ресурсу, плата за використання природних ресурсів (в т.ч. рослин і тварин), економічні збитки від їх втрати чи зниження якості тощо. Заміна економічних пріоритетів на екологічні дозволить поліпшити стан навколишнього середовища, уповільнити денудацію природних екосистем, попередити експансію бур'янів у природні утрупування, зберегти місця існування рідкісних видів рослин і тварин, підвищити естетичну цінність місць відпочинку населення, мінімізувати забруднення води, повітря і грунтів тощо [1].

Збереження природних багатств у всій їх різноманітності, а також і культурних багатств залогом фізичного та духовного здоров'я нації, всебічного і стійкого її розвитку, а також авторитету держави у міжнародному суспільстві. Положення з формування екомережі в Україні закріплені у Законах України Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки та Про екологічну мережу України.

Поняття екомережі є ширшим, ніж поняття існуючої, звичної для України мережі природно-заповідних територій, яка невзмозі зараз забезпечити поліфункціональну концепцію збереження природи [2]. Це єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні: території та об'єкти ПЗФ, курортні й лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів екомережі – природних ядер, природних коридорів, буферних зон. Взаємозв'язок цих елементів створює передумови для формування екологічної рівноваги і забезпечує здатність протидіяти антропогенним впливам.

Геологічна будова на території Донецької області доволі складна, Виявлено декілька геоструктурних районів: Донецька складчаста споруда (Донецький кряж) з висотами 160-360 м н.р.м.й Приазовський блок Українського кристалічного щита, південно-східна окраїна Дніцровсько-Донецької западини, Причорноморська западина. За матеріалами великомасштабного ґрунтового обслідування, ґрунтовий покрив Донецької області характеризується різноманітністю й великою строкатістю, що обумовлено особливостями рельєфу і клімату, ґрунтоутворюючими породами. Разом зі зміною характеру грунту змінюється й характер рослинного покриву.

Із загальної площі території області 77,2 % (2046,7 тис. га) займають сільськогосподарські землі; друге місце за площею займають лісові землі – 7,7% (203,8 тис. га); 7,4% площі займають забудовані території (міста, села та інші об'єкти); інші земельні угіддя займають незначні площі, але серед них виділяються землі без рослинного покрову (3,8%), до яких відносяться відвали шахт, кар'єрів, які в даний час закриті і не експлуатуються. За даними літературних джерел, на території області сконцентрована п'ята частина промислового потенціалу України. Основною з проблем створення екомережі Донецької області є мізерна площа природних ділянок в регіоні, які збереглися. В якості відновлених територій рекомендується використовувати недіючі не палаючі породні відвали. Для цього їх необхідно рекультивувати, тобто переформувати, засипати землею відповідної якості і властивостей, і засадити багаторічними рослинами. При найсприятливішому результаті рекультивації, ці території повинні репрезентувати ландшафти і біорізноманіття даної зони з метою їх використання як природних ядер.

У свою чергу, рекультивація (без переформування) не палаючих породних відвалів дозволить збільшити площу зелених насаджень і враховуючи розміри санітарно-захисної зони в розмірі 300м по периметру кожного відвалу, то і того більше.

Для визначення масштабів робіт по рекультивації в першу чергу необхідно оцінити ступінь озеленення породних відвалів на даний момент. Для цього пропонується застосовувати коефіцієнт озеленення відвалів (використовуючи, як допоміжну, програму Google Earth), який характеризує відношення площі зелених насаджень до площі породного відвалу, вільної від озеленення (%). На підставі отриманих для кожного відвалу коефіцієнтів, можна визначити порядок озеленення і ступінь необхідного додаткового озеленення, прийнявши за еталонний відвал, який найбільш достовірно репрезентує ландшафти і біорізноманіття даної зони. Порядок робіт може бути визначений як від самого не озелененого до найбільш озеленення або ж навпаки (в залежності від кількості залучених ресурсів).

Створення екомережі Донецької області – це тривалий і трудомісткий процес, в результаті якого дана екомережа повинна гармонійно вписатися в національну та Загальноєвропейську екомережі.

Таким чином, існуючий в області достатньо показний і різноманітний комплекс природних, напівприродних та окультурених територій і акваторій цілком дозволяє створити повноцінну екологічну мережу в рамках окремої адміністративної області і забезпечити оптимальний показник заповідності усієї території Донецької області.

Список использованной литературы

1. Шеляг-Сосонко Ю.Р.. Дубина Д.В., Мінарченко В.М. Методологія дослідження видової та ценотичної різноманітності екомережі Уіфаїни. // Укр. ботан. журн – 2003. – 60. №4 – С. 374-380.
2. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Попович С.Ю. Науковий та методичний контекст концепції стратегії розвитку природно-заповідної справи. // Заповідна справа в Україні. – 2004. – Вип. 1, №8. – С.1-14.