Біографія

Дитинство

Народився я холодним сніжним днем 3 лютого 1991 року. За словами батьків, зима була малосніжною, але того дня випало дуже багато снігу. Мабуть, завдяки цьому я люблю зиму, мороз і коли багато снігу.

Моя мама — інженер лінійних споруд в Укртелекомі. Батько — електромонтер в Укртелекомі.
Ріс я достатньо спокійною дитиною. Звісно, як будь-яке маля, я вередував, балувався, але мама намагалася завжди знайти зі мною спільну мову, намагалася прищепити мені розуміння і доброту, що їй, буз сумніву, вдалося.

До дитсадочку я ходити я не любив (треба у всьому слухатися виховательку, та ще й треба спати днем!), тому до школи я пішов у 6 років. Мама мені так і сказала: “Якщо не хочеш ходити до садочку — треба йти до школи”. Я не боявся йти до школи. Навіть навпаки, за словами батьків, на мене чекало багато нових дивовижних речей.

Так моє життя вийшло на новий виток.

Школа

До школи я прийшов ще влітку, щоб пройти психологічне тестування. Першого разу мене привели до ЗОШ № 29 із російською мовою навчання. Але того ж вечора батько вирішив, що я повинен вивчати українську мову. Таким чином, наступного дня я опинився в ЗОШ № 31 з російською і українською мовами навчання. Мені добре запам’ятався той день. На тестуванні одним із завдань було намалювати 3 бусини на нитці. Я ж намалював багато дрібних бісеринок. Психолог здивувалася і показала результат матері, на що мама просто відповіла: “Він ще не бачив буси, бачив лише бісер, тому і намалював його”.

Отже, 1-го вересня 1997-го року я пішов до першого класу ЗОШ № 31. Разом із іншими дітьми, я потрапив до нашої першої вчительки — Прахонтюк Лариси Іванівни. Наша вчителька окрім того, що навчила нас писати і читати, прищепила нам любов до навчання, виховала в нас чесність. Лариса Іванівна виявила у мене гарну мову і дикцію. Тому я брав учать у різних конкурсах читачів української поезії з 1-го по 3-й класи.

Після того, як нас перевели до 5-го класу (4-й ми “перескочили”), в нас з’явився новий класний керівник, Якименко Людмила Миколаївна, вчителька зарубіжної мови і літератури. Коли я перейшов до 7-го класу, наш український клас об’єднали із російським класом і в нас усіх з’явився новий класний керівник, Шкуріхіна Валентина Григорівна, вчителька алгебри і геометрії. Завдяки її зусиллям, а також завдяки Старостіной Тетяні Олександрівні, вчительці фізики, я став переможцем в олімпіадах з фізики і математики.

Ближче до завершення школи з’явилося питання про подальше моє навчання. Мені було дуже цікаво збирати різноманітні схеми і розбиратися у їх роботі, було цікаво працювати за комп’ютером, тому я одразу став розглядати ДонНТУ. Батьки звернули мою увагу на таку спеціальність як ТКС (телекомунікаційні системи та мережі). Мене зацікавила їх порада і я, довіряючи інтуїції батьків, подав документи на цю спеціальність.

Університет

В університеті почалося справжнє доросле життя. Необхідно було вчасно приходити на пари, ретельно готуватися до занять. Потурань чекати на доводилось. Звісно, викладачі давали можливості розслабитися, особливо тим із нас, хто своєчасно і грамотно усе робив, але байдикувати ніколи не доводилося: якщо зробив раніше від усіх свій варіант — візьми і зроби варіант сусіда.

Але швидко пройшли перші два курси навчання. Пройшло наше університетське “хрещення”. Ми ближче познайомилися один з одним, знайшли спільні інтереси. Згуртувався наш командний дух. Це виявлялося особливо тоді, коли приходила пора модульних контролів: більш успішні від нас не шкодували ні часу, ні сил, щоб допомогти менш успішним. Останні ж, розуміючи усю цінність витрачених на них зусиль, намагалися якомога швидше оволодіти знаннями на достатньому рівні. Звісно, результат не змушував себе чекати. Після модульних контролів, похвилювавшись, практично вся група отримувала високі відмітки.

Велику подяку хотілося би висловити Олександру Дмитровичу Петренко, який вів у нас “страшний” предмет під назвою “Вища математика”. Викладач не тільки підтягнув наші шкільні знання з математики, але й наділив нас новими. Він навчив нас різним прийомам з вирішення математичних задач. Без такої “бази” у знаннях, подальше навчання було би вельми складним.

На другому курсі, вивчаючи предмет “ТЕЗ-1” (теорія електричного зв’язку), що закінчувався заліком, ми познайомилися з Олександром Григоровичем Воронцовим. Він справив на нас усіх дуже сильні враження. Ця людина окрім того, що досконало знала предмет, що нами вивчався, і могла відповісти на будь-яке питання, мав багатющий досвід відносно електричного зв’язку і схемотехніки, чим завжди намагався із нами поділитися. Уся теорія намагалася бути підкріплена практичним прикладом. Це сприяло ще більшому нашому прониканню у дану сферу.

Закінчився другий курс, почався третій, і почався предмет “ТЕЗ-2”, який закінчувався модульними контролями. Вів його, звісно ж, Олександр Григорович. Нам треба було відвідати на собі окрім лекційного матеріалу, ще 14 лабораторних робіт. Це було справжнім випробуванням. Часу було вельми небагато, треба було здавати усе в зазначені терміни (сказано — до наступного заняття зробити лабораторну роботу, треба її зробити і захистити). Ті, хто не встигав зробити роботу, опинялися у складному становищі, бо необхідно було починати робити наступну роботу, а бажаючих здавати роботи дуже багато. Олександр Григорович разом із асистентами намагався якомога швидше прискорити прийом робіт, але, разом із тим, не допускав недбалості: кожна робота повинна бути грамотно захищена, щоб бути точно впевненим, що ми розібралися у даному питанні.

Але усе проходить із часом. Усі ми здали і дану і інші дисуипліни. Хтось — більш успішно, хтось — менш.

Настав четвертий курс і пора вибору подальшого напрямку діяльності — НДРС — науково-дослідницька робота студента. Потрібно було обрати спрямування і наукового керівника, що буде керувати даним процесом. Я після деяких роздумів (хвилинного коливання) обрав Олександра Григоровича Воронцова.

Однак, щоб бути в команді студентів, які працюють з ним, нам потрібно було підготувати невеликі доповіді, щоб проявити нашу зацікавленість у подальшій роботі. Всі, хто бажав потрапити в команду, досягли бажаного.

Детальніше довідавшись про питання, якими займається Олександр Григорович, я дуже зацікавився, так як вони стосувалися перспективного напряму розвитку телекомунікаційної техніки, розвитку SDR (Software Defined Radio, програмно-залежне радіо). І до магістратури я пішов саме до цього викладача.

Плани на майбутнє

Найближчими моїми планами, як і всіх магістрантів, є успішне написання і захист магістерської роботи. Далі планую знайти гідну роботу, в якій мені не доведеться “заіржавіти” як фахівцю і яка буде гідно оплачувана.

Обов’язково планую з’їздити на відпочинок в західну Україну, в Карпати.

У подальшому майбутньому планую обзавестися сім’єю. Але це вже тоді, коли буду в змозі її забезпечувати.