Дитинство...

Я народився 30 червня 1990 року в місті Донецьку. Мати, Коваленко Катерина Григорівна, вчилася в Донецькому національному університеті та працювала бухгалтером, намагаючись полегшити мені перші роки життя і зробити їх щасливими у той, нібито, суровий час. Батько, Коваленко Андрій Віталійович, на той час начальник колони в таксопарку, закінчив Новочеркаський політехнічний інститут (нині ЮРГТУ) з відзнакою. Я не дуже добре пам’ятаю своє дитинство. Батьки кажуть, що я був досить активною дитиною ну і, звичайно ж, неслухняною. До семи років я відвідував дитячий садок, вечорами та вихідними грав з друзями на дворі. Вдома улюбленими іграшками були різного роду конструктори, кубики, іграшкові солдатики або ж звичайні складові частини всякого непотребу, в тому числі речі, розібрані мною раніше на деталі. Таким чином з самого дитинства у мене розвивалися навички проектування, конструювання, реалізації моїх власних дитячих ідей та задумів.

Шкільні роки...

У 1997 році я пішов до школи № 70. Не можна сказати, що в мене проявилися будь-які риси генія чи навчання складалося дуже вдало. Однак у ранні роки моєю освітою займалися бабуся та дідусь. Разом із класним керівником вони прищепили мені бажання працювати, здатність організовувати свій час. Бабуся з дідусем дали мені багато знань, що стали мені в нагоді в наступні роки. Я добре пам’ятаю, як дідусь постійно буквально вбивав у мене знання, брав із собою на завод, показував і пояснював, що й як працює.

Приблизно в цей же час проявляється моє захоплення спортом. В районі 2000‑го року я почав відвідувати басейн. Тренер з плавання приділяв кожному в своїй групі досить уваги. Він часто повторював, що лінь губить людей, навіть найталановитіших. Так він змушував нас працювати, боротися, самих того не підозрюючи. Групу з плавання відвідували хлопці різного віку, що впливало на хід мислення, на подальший спосіб життя, на постановку майбутніх, а нині минулих цілей і завдань. Спортивні тренування, допомога дідусеві, відвідування змагань, а також заняття у школі віднімали майже весь вільний час. Також досить значну долю часу займали уроки англійської мови, яку я почав вивчати одночасно з плаванням.

У наступні роки значну частину часу я проводив із батьком, який займався моїм вихованням і, фактично, направив мої погляди в бік технічної галузі знань. Хоча у мене і раніше було дуже мало часу на заняття чимось крім навчання і тренувань, він все ж зміг навчити мене працювати руками, доводити справу до кінця, а також показати, що й невдачі не смертельні. У підсумку я закінчив школу із золотою медаллю.

Альма‑матер...

З вибором ВНЗ визначався не довго. Спочатку півроку був впевнений, що поступлю на спеціальність Фінанси та кредит в Донецький національний університет та піду по стопах матері. Так мене направили. Проте врешті-решт мені у руки потрапила брошура Донецького національного технічного університету. З трьох попередньо обраних напрямків першою в списку розташувалася Комп’ютерна інженерія з її системами та мережами. Бажання вивчати комп’ютерні мережі посилювалося недавнім підключенням до місцевої локальної мережі — провайдера інтернет послуг. Так і була обрана спеціальність Комп’ютерні системи та мережі (КС). Досить успішне написання рейтингових попередніх іспитів дозволило не розглядати інші варіанти вступу до університету і суттєво полегшило останній рік у школі, спрямувавши до нуля зайві думки та переживання.

Красиві відгуки батьків та знайомих про навчання в університеті за радянських часів, а також розмови міністрів про рівень освіти, схожий з європейським, змусили мене відразу взятися за роботу. Через деякий час я також увійшов до складу збірної університету з плавання, але часу на тренування у зв’язку з навчанням залишалося мало. Загалом, перший курс закінчився для мене досить успішно, а вивчені предмети ще більше схилили мене на користь технічних наук.

Новий етап розпочався при утворенні першої німецької групи КС. Коротко цей етап можна охарактеризувати словосполученням розрив шаблону. Кожен день з’являлась велика кількість питань, що потребували рішення. Значний вплив на мене справили мої одногрупники, люди з також критичними поглядами, що формуються і дорослішають. Серед них були та залишаються як більш працьовиті та спрямовані до знань безпосередньо в рамках спеціальності, так і особистості з широким колом інтересів. Я вважаю, одногрупники вплинули на моє мислення, допомогли оцінити сучасним поглядом нового покоління, що саме мені потрібно, а є менш важливим, чого прагнути та куди спрямовувати сили. Сподіваюся, що і я в свою чергу надав будь‑який позитивний вплив хоч на когось з них. Маю сказати, що роки в університеті є найважливішими й визначальними в моєму житті, може бути в силу віку або ж в силу подій, що відбувалися в світі та навколишній дійсності. Швидше за все, в цьому замішано багато чинників.

Протягом шкільних та університетських років мене підтримували друзі, з деякими з яких я проводив більшість часу протягом навчання й тренувань. Разом з ними я переживав важкі та не дуже будні. Я вдячний їм за це і намагаюсь по можливості приділити їм свій часу і увагу.

Після здачі державного іспиту в 2011‑му році вступив до магістратури на спеціальність Комп’ютерні системи та мережі. Моїм науковим керівником став доцент кафедри Комп’ютерна інженерія, кандидат технічних наук Зінченко Юрій Євгенійович. В якості теми роботи магістра була обрана Ідентифікація параметрів аналогових пристроїв на базі нейронних мереж. Причинами такого вибору є моє зацікавленість в області FPGA‑технологій, перспективність даних технологій у сфері розвитку апаратури й техніки, а також бажання попрацювати з різноманітними залізяками з метою набуття досвіду та навичок проектування і налагодження.

Плани на майбутнє...

В найближчі плани входить захист випускної роботи магістра, а також доблесний пошук місця роботи. У найближчому майбутньому хотілося б закріпитися на певній перспективній фірмі, отримуючи задоволення від роботи та тренувань.