енциклопедія поняття "молодь" трактує, як велику суспільну групу, яка має специфічні соціальні та психологічні риси, наявність яких визначається як віковими особливостями молодих людей, так і тим, що їх соціально-економічний та суспільно-політичний стан, духовний світ знаходяться у стані формування та становлення [1]. В енциклопедії "Соціологія" розкривається поняття молодь, як сучасне соціогуманітарне знання, яке використовується для визначення сукупності індивідів, які володіють соціопсихічними якостями, що сприяють перманентній активній переоцінці ними будь-яких існуючих у суспільстві цінностей [2].

Категорію "молодь" зазвичай відносять (в статистиці, соціологогії) до людей віком 16 - 30 років. Однак соціальна неоднорідність молоді обумовлює деяких дослідників визначати вікову межу до 35 років [3 ]. Підходи ООН щодо вивчення вікової межі молоді схильні відносити до цієї категорії осіб до 35 років.

Тому можна запропонувати узагальнений варіант енциклопедичних видань, що визначає молодь загалом, як окрему соціально-демографічну групу, яка вирізняється за сукупністю вікових характеристик, особливостей соціального становища та зумовлених іншими соціально-психологічними чинниками, що визначаються суспільним ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства, у вікових межах від 14 - 16 до 25 - 30 років.

І. Ільїнський виділяє два види молодіжної політики: державну та суспільну [4].

Державна молодіжна політика, на його думку, - це діяльність держави, яка направлена на вирішення проблем молоді, залучення її в соціально-політичні процеси, які проходять у державі та суспільстві. Суб'єкт молодіжної політики у цьому випадку -держава та спеціальні органи. Суспільна політика, за І. Ільїнським, - система ідей, поглядів з приводу молоді та її ролі в суспільному розвитку, а також практичних дій різних структур громадянського суспільства, які направлені на впровадження цих поглядів та ідей у життя, з ціллю досягнення суспільних перспектив, які є схвалені більшістю народу.

Отже, молодіжна політика є напрямом діяльності держави, ціль якої - створення необхідних соціально-економічних, політико-правових, організаційних умов та гарантій для соціального становлення і розвитку молоді, реалізації творчого потенціалу молодого покоління в інтересах розвитку суспільства [5].

До молодіжної державної політики належать:

1) система ідей, теоретичних положень про місце і роль молоді, молодого покоління в суспільстві;

2) практична діяльність суб'єктів такої політики;

3) частина політики держави щодо соціалізації молодих громадян і відтворення трудових ресурсів.

Водночас молодіжна державна політика не тотожна молодіжній політиці взагалі, бо держава не має можливості і потреби поширювати свій вплив на всіх суб'єктів молодіжної політики. Суб'єктами молодіжної державної політики є держава, її органи виконавчої влади, політичні партії, громадські організації і об'єднання, профспілки, соціальні інститути, які реалізовують питання науки, освіти, культури, окремі громадяни, інші структури політичної системи суспільства. Таким чином, молодіжна державна політика - це:

а) пріоритетний і специфічний напрям у діяльності держави, її органів з метою створення певних умов та соціальних гарантій для соціального становлення і розвитку молоді, самореалізації в особистих та суспільних інтересах;

б) механізм взаємовідносин держави з молоддю стосовно реалізації її інтересів, запитів, потреб [6].

Дослідники молодіжних проблем з метою вивчення, виявлення закономірностей функціонування та перспектив розвитку намагаються класифікувати державну молодіжну політику за певними ознаками, створюють для цього її моделі. Модель, в перекладі з латинської мови, означає міру, зразок, а в науці - це формалізована теорія, на основі якої може бути зроблено низку висновків, зауважень та пропозицій [7].

Найвідомішими є три моделі державної молодіжної політики, які склалися у Швеції, СІНА, та Німеччині. Вони охоплюють практично всі відомі системи і відрізняються за ступенем державного регулювання і втручання.

Державна молодіжна політика за моделлю Швеції передбачає значне втручання держави у відносини суспільства та молоді [8]. Вона грунтується на філософсько-соціологічній і політико-правовій концепції, основою якої є соціал-демократична ідея, та містить детальну правову регламентацію у цій сфері державної діяльності, до того ж основні правоположення закріплені не відомчою нормотворчістю, а законами. Основний механізм управління цією діяльністю грунтується на соціальній роботі в комунах і спеціально створених органах, що мають координаційні повноваження та специфічні сфери прямого управління, насамперед в організації дозвілля і культурного розвитку молоді. Вплив держави на вирішення молодіжних проблем найперше здійснюється через фінансування та іншу діяльність щодо створення умов для нормального розвитку кожної молодої людини, зокрема створення мережі державних чи державно-фінансових, спеціалізованих закладів, а також через фінансову підтримку молодіжних організацій.

У певному розумінні протилежністю шведській моделі державної молодіжної політики є модель, що реалізується в СІНА. Різниця найперше полягає у тій ролі, яку відіграє держава в управлінні й організації соціальної роботи з молоддю, а також у правовій відповідальності державних органів щодо вирішення молодіжних проблем. Фактично держава бере на себе обов'язки, але обмежені, вживати заходів стосовно соціально незахищених і уразливих категорій молоді, але й у цьому випадку державою регулюються лише окремі аспекти становища окреслених іншими соціальними групами. Тобто модель державної молодіжної політики СІНА передбачає державне регулювання процесу вирішення молодіжних проблем на мінімальному рівні [9].

Державна молодіжна політика в Німеччині побудована на забезпеченні необхідного балансу держаних і громадських засад. Вона грунтується як на соціал-демократичних засадах, так і на ліберальних. Соціал-демократичні засади проявляються у тому, що держава, здійснюючи політику, зберігає у своїй основі соціальний вимір, а не індивідуальні інтереси; проводить активну політику щодо забезпечення основних прав, тобто не лише запобігає їхньому порушенню, а й створює відповідні умови для їхнього дотримання; захищає та розвиває соціальні здобутки.

Ліберальні засади проявляються, зокрема, у заходах превентивного, компенсаційного, а також субсидіарного спрямування.

Існують також інші типології моделей молодіжної політики. Так, наприклад, напрями молодіжної політики у країнах Європи дещо відрізняються від вітчизняного хоча б у тому, що в кожній країні склалися національні традиції роботи з молоддю, що має або динамічне, або статичне спрямування. Зокрема, у країнах Північної Європи переважає статична модель, а у Великобританії, Данії, країнах Середземномор'я -динамічна модель, яка надає великого значення постійним змінам у роботі з молоддю, забезпеченню взаємодії між учасниками процесу розроблення й упровадження молодіжної політики. У низці країн Європи молодіжна політика, молодіжна робота і молодіжне законодавство є елементами добре структурованого та визначеного молодіжного сектора, інші країни не виокремлюють молодіжний сектор як напрямок діяльності держави, тут молодіжна політика та молодіжне законодавство є складовими традиційних напрямків - соціального, освітнього, культурного, охорони здоров'я тощо. Тобто, можна констатувати те, що країни Європи розподіляються за наявністю чи відсутністю добре розвинутого молодіжного сектора.

Але типологія молодіжної політики повинна обов'язково бути орієнтовною і може лише будуватися на гіпотезах, тобто передбачати певне абстрагування, у якому низка відмінностей між країнами та схожих рис можуть бути розглянуті щодо цих характеристик. Вона випливає з типології соціального забезпечення, яка запропонована Д. Галлі та С. Паугамом у 2000 р. і основою якої є аналіз роботи з молоддю в Європі, її чітко викладено в "Освіті та навчання в галузі роботи з молоддю в Європі". Згідно з цим, систему соціального забезпечення в Європі можна класифікувати таким чином:

- соціал-демократична модель соціального забезпечення (скандинавські країни);

- ліберальна модель соціального забезпечення (мінімальний режим соціального забезпечення як у Великобританії);

- консервативна модель (орієнтована на зайнятість, центральноєвропейські країни);

- субінституціональна модель (країни Середземномор'я) [10].

Детальний аналіз окреслених моделей свідчить, що державну молодіжну політику в Україні складно віднести до якоїсь конкретної моделі, їй притаманні деякі риси, але загалом вона має свою унікальну структуру, хоча далеко не досконалу, яка потребує доповнень та змін. Так, можна визначити, що координуючу роль у впровадженні державної політики у сфері соціального становлення та розвитку молоді здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, який забезпечує окреслення та реалізацію.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади утворюють у своєму складі теж відповідні структури з реалізації державної молодіжної політики.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади разом розробляє, а Кабінет Міністрів України затверджує пропозиції та нормативи щодо вирішення соціально-молодіжних проблем на основі чинної політико-правової бази. Ці рішення є обов'язковими для органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, а також підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності фізичних осіб, які використовують найману працю [11].

В Україні державна молодіжна політика реалізується за умови використання певного механізму управління, який залежить, насамперед, від стану державного управління як такого в комплексі. Такий механізм утворюють державні, суспільні та громадські органи й інституції (міністерства, комітети, відомства, організації, асоціації, служби соціальної роботи, соціального розвитку тощо). Головну роль в управлінні реалізації молодіжної політики виконує уряд, урядові установи - міністерства, відомства, їх підрозділи.

Управління державною молодіжною політикою - це різновид державного управління, систематичний та спеціально організований вплив суб'єктів державного управління на об'єкт, насамперед молодь, з метою організації ефективного цілеспрямованого функціонування і розвитку усіх рівнів роботи з молоддю та системи загалом, з надання соціальних послуг молодим громадянам відповідно до мети і завдань державної молодіжної політики конкретного суспільства з урахуванням тенденцій розвитку молодіжної політики у світі.

Суб'єкти державного управління - спеціалізовані державні і недержавні органи й служби, зокрема молодіжної і соціальної сфер, які виробляють та ухвалюють рішення, здійснюють керуючий вплив на об'єкти управління.

Об'єкти державного управління - молодь, організації, утворення, рухи, колективи (елементи громадського суспільства), на які спрямовано направляючі, організуючі та контролюючі дії відповідних суб'єктів.

Основними функціями державного управління молодіжною політикою є розробка і здійснення, а саме планування, координація, стимулювання і контроль за реалізацією молодіжної політики в Україні [12].

За роки незалежності в Україні сформовано структуру органів державного управління, які забезпечують формування та реалізацію державної молодіжної політики законодавчими та виконавчими гілками влади та органами місцевого самоврядування. Основна відповідальність за реалізацію державної молодіжної політики покладена на центральні й місцеві органи державної влади й управління. Діюча структура, яка відповідає за реалізацію молодіжної політики, є багаторівневою, що є наслідком діяльності суб'єктів державної молодіжної політики, які належать до різного рівня управління в адміністративній системі країни.

Перший рівень - державний. Тут провідну роль відіграє держава, розробляючи стратегію та основні напрями молодіжної політики, вона визначає і забезпечує відповідні ресурси, без яких здійснювати молодіжну політику фактично неможливо. Окрім того, держава розробляє певні соціальні нормативи і стандарти. На рівні центральних органів державної влади механізм координації молодіжної політики включає: Комітет Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму, Національну раду з питань молодіжної політики при Президентові України, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту.

Другий рівень - регіональний - здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі молодіжної політики Автономної Республіки Крим, відповідними органами управління обласних Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Київ та Севастополь державних адміністрацій, а також органами місцевого самоврядування. На другому рівні переліченими структурами делегуються відповідні повноваження, виділяються ресурси з державних джерел (на доповнення до місцевих), надається організаційна допомога для здійснення державної молодіжної політики.

Третій рівень - місцевий, який включає систему молодіжної політики, до якої належать відповідні підрозділи в органах місцевої влади (управління, комітети, відділи, сектори), система соціальних служб для молоді, заклади соціальної роботи, місцеві громадські організації, об'єднання. їх діяльність спрямована на мобілізацію зусиль державних службовців, громадських активістів, громадян на реалізацію державної молодіжної політики через окремі програми, проекти, заходи тощо [13].

Висновки

Отже, державна молодіжна політика - важливий компонент життєдіяльності суспільства, що формує відповідну систему та механізми соціально орієнтованого державного управління.

Оцінюючи досвід управлінських процесів в Україні, можна стверджувати, що державне регулювання і вирішення молодіжних проблем, а особливо, що стосується випускників професійно-технічних училищ та вищих навчальних закладів, загалом є недосконалим. З огляду на це, є необхідність удосконалення сучасної моделі розвитку суспільства, яке потребує вироблення ефективної державної молодіжної політики в Україні.

З метою вивчення, виявлення закономірностей функціонування та перспектив розвитку державної молодіжної політики доцільно розширити вивчення моделювання в світовій практиці.

Найвідомішими є три моделі державної молодіжної політики світу, які склалися у Швеції, СІНА, та Німеччині. Вони охоплюють практично всі відомі системи і відрізняються за ступенем державного регулювання і втручання. Загалом у країнах Європи нагромаджено багатий досвід формування й реалізації молодіжної політики та роботи з молоддю взагалі. Характерною особливістю молодіжної політики є те, що така політика, реалізується передусім у трьох напрямках, а саме: держава, її органи та інститути громадянського суспільства. Вони займаються вирішенням актуальних проблем молоді у соціально-економічній, культурно-освітній сферах та у підтримці молодіжного руху. Більшість розвинених країн Західної Європи мають специфічне законодавство щодо роботи з молоддю. Окрім того, молодіжна політика реалізується завдяки державним та регіональним молодіжним програмам. Такі програми переважно є превентивними, профілактичними, застережними і запобігають девіантним, тобто тим, які відхиляються від норм, кроків та вчинків молодих людей.

В Україні державна молодіжна політика реалізується за умови використання певного механізму управління, який залежить, насамперед, від стану державного управління як такого в комплексі. Такий механізм утворюють державні, суспільні та громадські органи й інституції: міністерства, комітети, відомства, організації, асоціації, служби соціальної роботи, соціального розвитку тощо. Головну роль в управлінні реалізації молодіжної політики відіграє уряд, урядові установи - міністерства, відомства, їх підрозділи.

Визначено, що суб'єкти державного управління - спеціалізовані державні і недержавні органи й служби, зокрема молодіжної та соціальної сфери, які виробляють і ухвалюють рішення, чинять керуючий вплив на об'єкти управління. Об'єкти державного управління - молодь, організації, утворення, рухи, колективи, на які спрямовано направляючі, організуючі та контролюючі дії відповідних суб'єктів.

Діюча структура, яка відповідає за реалізацію молодіжної політики, є багаторівневою, що є наслідком діяльності суб'єктів державної молодіжної політики, що належать до різного рівня управління в адміністративній системі країни. Перший рівень -державний, другий рівень - регіональний, третій - місцевий.

Враховуючи досвід країн Західної Європи щодо реалізації молодіжної політики, необхідною умовою її ефективності є збільшення видатків із державного бюджету та вдосконалення механізмів надання фінансової підтримки в тих сферах, що стосуються роботи з молоддю.

Література

1. Российская социологическая энциклопедия [Текст] / [под ред. Г. В. Осипова]. — M. : НОРМА-ИНФО, 1998. — C. 297.

2. Социология [Текст] : энциклопедия / сост. А. А. Грицанов. — Минск : Книжный дом, 2003. — С. 585.

3. Энциклопедический словарь [Текст] / [общ. ред. акад. РАН Г. В. Осипова]. — М. : РАН. Ин-тсоц.-политисслед., 1995. — С. 421.

4. Ильинский И. М. Молодежь и молодежная политика / И. М. Ильинский // Философия. История. Теория [Текст]. — М. : [б. и.], 2001. — С. 347.

5. Социологическая энциклопедия [Текст] / [под ред. А. Н. Данилова]. — Минск : [б. и.], 2003. — С. 209.

6. Політологічний енциклопедичний словник [Текст] / [за ред. Ю. С. Шевчука, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка]. — К. : Генеза, 2004. — С. 365.

7. Социология... — С. 420.

8. Перепелиця М. П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект) [Текст] / М. П. Перепелиця. — К. : [б. в.], 2001. — С. 57.

9. Там само. — С. 58.

10.Study on the State of Young People and Youth Policy in Europe 9 (Final report) [Text]. — UN : [s. n.], 2001. — 147 p.

11.Роїна О. M. Законодавство України. Про соціальний захист населення [Текст] / О. М. Роїна. — [6-те вид.]. — К. : [б. в.], 2008. — С. 438.

12.Головатий М. Ф. Організаційно-управлінські засади практичної реалізації соціальної політики. Управлінські аспекти соціальної роботи [Текст] : [курс лекц.] / М. Ф. Головатий. — К. : МАУП, 2002. — С. 172.

13.Савченко Б. Особливості державного управління молодіжною політикою в Україні / Б. Савченко, Н. Метьолкіна // Актуальні проблеми державного управління [Текст] : зб. наук. пр. — Вип. 1(29). — Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2007. — С. 100.

T. Donchenko

MAIN MODELS OF YOUTH STATE POLICY:

FOREIGN AND NATIVE EXPERIENCE

The definition of youth is considered, content of state youth policy is revealed. Special attention is paid to the youth policy models, their classifications and typology. It is stressed that state policy that concerns youth employment and unemployment problems especially postgraduate students is imperfect.

Key words: youth, youth policy, state youth policy, models of youth public policy.