Кацарський Ю.С.,к.е.н., проф. Попова О.Ю. - Порівняльний аналіз динаміки розвитку інноваційних процессів в Україні та світі

У сучасних умовах можливість фінансування інноваційних процесів суттєво обмежені. Пов'язано це із застарілою галузевою інфраструктурою, нестабільною законодавчою базою, з жорсткими умовами надання позикових фінансових ресурсів, високим рівнем невизначеності і ризику. Всі ці чинники обумовлюють низьку мотивацію щодо фінансування і подальшого впровадження інновацій. З іншого боку, науково-господарський комплекс володіє достатніми для розвитку ресурсами: науковими і технічними.

У розвинених країнах вже сформувалась інноваційна модель економічного розвитку, яка базується на інтенсивному продукуванні та використанні нових знань, за рахунок втілення яких в освіті, технологіях, організації виробництва, товарах на сьогодні досягається від 70% до 85% приросту їх ВВП. Позитивний вплив інновацій на рівень конкурентоспроможності економіки країни проявляється у зростанні продуктивності праці та доданої вартості, структурному оновленні економіки, зростанні питомої ваги високотехнологічних, наукоємних галузей в структурі виробництва і експорту, підвищенні якості продукції, і, як наслідок, розширенні ринків збуту [1].

На сьогодні фіксується значне відставання України від Європейських країн за показниками обсягів фінансування інноваційних проектів, використання інноваційного потенціалу тощо.

Аналізом динаміки розвитку інноваційних процесів займалися як зарубіжні, так і вітчизняні науковці. Так, у роботах В.М. Хобти, О.Ю. Поповой розроблено підходи до рівні ризиків при формуванні відсоткових ставок [2]. У роботах С.І. Кравченка акцент робиться на основні напрямки удосконалення державної політики підтримки інноваційної діяльності [3].

Водночас можна констатувати розбіжності між поглядами зарубіжних і місцевих вчених. Тому метою роботи є порівняльний аналіз динаміки розвитку інноваційних процесів в Україні та світі.

На сучасному етапі розвитку економіка України характеризується проблемами в області енергозбереження, матеріаломісткості.

Впливовий журнал "Forbes" опублікував рейтинг 10 найгірших економік світу, де Україна посіла четверте місце, пропустивши вперед Мадагаскар, Вірменію та Гвінею. Щоби скласти рейтинг, його автори проаналізували статистичні дані за 3 роки зі 177 країн. Зокрема, враховували зростання валового внутрішнього продукту, рівень інфляції (беручи до уваги прогнози Міжнародного валютного фонду на 2012 р.), ВВП на душу населення, а також співвідношення експорту та імпорту [4].

За останні 20 років Україна значною мірою втратила свій інноваційний потенціал і відстала від країн Східної Європи: у 1990 р. частка підприємств, що займаються розробкою і впровадженням нової або вдосконаленої продукції, становила 60–70 %, а до 2005 р. вона скоротилася до 8,2%, порівняно з 70 % у розвинених країн і з 30 % у Польщі [5, с. 117]. Відповідно до звіту про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього Економічного Форуму, Україна займає 93 місце з технологічної готовності економіки, і 65 місце з інновацій у рейтингу зі 131 держави [6, c. 45]. Це доводить, що навіть за наявності певної інноваційної діяльності вона має обмежений практичний результат.

Україна має потужний науковий потенціал, однак кризові явища призвели до втрати попиту на наукову продукцію на внутрішньому ринку, що пояснюється падінням загального рівня інвестицій, зростанням взаємної заборгованості і переорієнтацією економічної діяльності з реального сектора в сектор швидкої віддачі інвестованого капіталу. Сьогодні понад 90 % продукції, що виробляється в Україні, не має відповідного науково-технічного забезпечення. На світовому ринку інновацій частка вітчизняної наукомісткої продукції складає лише 0,1%.

Водночас на фоні позитивних зрушень розвиток інноваційних процесів стримується рядом факторів. Зокрема, негативний вплив на активність вітчизняних підприємств здійснює відсутність науково-методологічної бази формування інноваційної системи. Ця проблема породжує ще низку, а саме відсутності системності у здійснюваних державою заходах щодо реалізації інноваційного потенціалу національної економіки і те, що державне управління інноваційною діяльністю здійснюється без чітко сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, інтегралу її реалізації, послідовної на виваженої зовнішньої та внутрішньої економічної політики. Нерозривно з цими проблемами пов’язано і те, що державне управління інноваційною діяльністю забезпечується за галузевим принципом [7].

Частка вітчизняних підприємств, що впроваджували нововведення є незначною. Питома вага реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової впродовж 2006-2010 рр. не перевищує 12 %. Частка реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої промислової продукції у 2010 році становила лише 3,8 %, обсяг імпорту високотехнологічної продукції перевищував обсяг її власного виробництва. Негативним є несистемне збільшення кількості підприємств, що займаються інноваційною діяльністю (рис. 1).

Рисунок 1 - Кількість підприємств і їх відсоток від загальної кількості, що займаються інноваційною діяльністю*

*Розраховано за даними[8; 9].

Відповідно до графіку на рис. 1 можна відстежити, що кількість підприємств, що займаються інноваційною діяльністю постійно коливається. Найбільший показник по Україні був у 2007 р., коли кількість підприємств дорівнювала 14,2%, в Донецькій області цей показник на той момент дорівнював 10,4%. І якщо, показник 2010 р. по всій Україні ще не досяг пре кризового рівня і становить 13,%, то в Донецькій області кількість підприємств, що займаються інноваційною діяльністю в відсоткову значенні зріст, порівняно з 2007 на 0,2% і становить 10,6%.

Таблиця 1 Кількість підприємств, що займалися інноваційною діяльністю в Україні у 2006-2010 роках*

Роки	2006		2007		2008		2009		2010
Кількість підприємств	1118		1472		1397		1411		1462
Кількість підприємств	Абс.	%	Абс.	%	Абс.	%	Абс.	%	Абс.	%
Добувна промисловість	26	2	33	2	36	3	35	3	38	3
Переробна промисловість	1058	95	1379	94	1305	93	1316	93	1362	93
Виробництво та розподілення газу, електроенергії та води	34	3	60	4	56	4	60	4	62	4

*Розраховано за даними [8-10].

Дані табл. 1 показують, що кількість підприємств, які займаються інноваційною діяльністю, змінюється рік у рік несуттєво. Найбільший показник був досягнутий у 2007 р. перед кризою. Показник 2010 р. наблизився до докризового рівня.

Аналіз інноваційного розвитку дав змогу побачити не лише проблемні сторони, а й відстежити позитивні тенденції, що зводяться до створення сприятливих ринкових умов для впровадження інновацій у виробничу діяльність та побут населення; поступового зростання бюджетного фінансування потреб науково-технічного розвитку; формування потенційних передумов зростання попиту на інноваційну продукцію у вітчизняній економіці; зростання споживчого попиту суб’єктів національної економіки на інноваційні продукти, технології, знання; зростання завдяки постійному збільшенню доходів населення споживчого попиту, що супроводжується приростом попиту на складну наукомістку продукцію; посилення конкурентного тиску на внутрішньому і зовнішньому ринках, що поступово підштовхує підприємства до розуміння важливості інноваційної переорієнтації виробництва; активізації участі українських виробників у конкуренції на зовнішніх ринках, які висувають додаткові жорсткі вимоги до їхньої інноваційної адекватності; збільшенню частки іноземних замовлень українським науковцям на виконання досліджень, в тому числі з боку США та країн Євросоюзу, що є свідченням збереження ще не до кінця втраченого потенціалу фундаментальної науки; підсилення ролі регіональних органів управління в забезпеченні науково-технічної діяльності.

Проведений аналіз свідчить про наявність низки позитивних зрушень в інноваційній політиці вітчизняних суб'єктів господарювання. У подальшому необхідним є розробка відповідних моделей обґрунтування інноваційних рішень та їх впровадження в умовах промислових підприємств.

Перелік літератури

1. Ніколайчук М.В. Сучасний стан та перспективи інноваційного розвитку промислових підприємств / М.В. Ніколайчук [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nikolaychuk.at.ua/news/2010-11-17-52.

2. Хобта В.М., Попова О.Ю., Мєшков А.В. Активізація і підвищення ефективності інвестиційних процесів на підприємствах // Монографія: НАН України. Інститут економіки промисловості. МОН України. ДонНТУ. – Донецьк, 2005. – 343 с.

3. Кравченко С.І. Основні напрямки удосконалення державної політики підтримки інноваційної діяльності / С.І. Кравченко // Маркетинг в Україні. – 2000. – №4 (6). – С. 58-59.

4. BBC [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/07/110706_forbes_worst_economies_dt.shtml.

5. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи / Борщ Л.М. – К.: Тов-во “Знання”, КОО, 2003 - 318 с.

6. Ансофф И. Стратегическое управление. - М.: Экономика, 2003. – 178 с.

7. Канафоцька Г. Стан і перспективи розвитку інноваційних процесів в Україні / Г. Канафоцька //Журнал інноваційної палати України від 5 вересня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tuii.org/stan-i-perspektivi-rozvitku-innovatsiinikh-protsesiv-v-ukrajini.

8. Щодо першочергових заходів з активізації інноваційної діяльності в Україні: аналітична записка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/654/#_ftn1.

9. Офіційні дані Державного комітету статистики України щодо наукової та інноваційної діяльності за 2005-2010 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua.

10. Головне управління статистики у Донецькій області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.donetskstat.gov.ua/statinform/nauka_i_in7.php.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ДИНАМІКИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

Перелік літератури