Авторы: Котлова Ю.В., Фищенко О.Н.
Источник: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції студентів і молодих вчених «Сучасні проблеми управління інвестиційною та інноваційною діяльністю». — Донецьк, ДонНТУ — 2011, с.109-111
В статье рассматриваются проблемы инновационного развития в Украине.
У сучасних умовах практично кожна організація будь-якої галузі національної економіки вирішує завдання зміні й поліпшень, які й створюють конкурентну перевагу однієї компанії над іншими, дозволяють зберігати й підсилювати свої позиції на ринку. Матеріальні ресурси мають властивість вичерпуватися. Інтелектуальні ресурси організації, регіону, країни - це єдине невичерпне джерело, що дозволяє залишатися на світовому рівні розвитку. Здатність нових знань заощаджувати необхідні витрати праці й ресурсів надає їм особливу споживчу вартість - можливість знижувати вартість зробленої продукції або послуг.
Сучасне управління - це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку. Кожна фірма є унікальною, тому не існує єдиної моделі управління.
Терміни «інновація» і «інноваційний процес» близькі, але не однозначні. Інноваційний процес пов'язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій.
Інновація може бути розглянута як у динамічному, так і в статичному аспекті. В останньому випадку вона представляється як кінцевий результат науково-виробничого циклу.
Інновацію як результат варто розглядати нерозривно з інноваційним процесом. Інноваціям властиві рівною мірою три властивості: науково-технічна новизна, виробнича застосовність, комерційне втілення.
Інноваційний процес визначається як комплекс послідовних робіт від одержання теоретичного знання до використання товару, створеного на основі нового знання, споживачем. Інноваційний менеджер має справу з різними фазами інноваційного процесу й з обліком цього будує свою управлінську діяльність.
Стимулювання застосування інновацій у виробництві пов'язане із проблемою їхнього правильного вибору. Складність відбору для впровадження у виробництво того або іншого пропонованого наукою й технікою рішення полягає в розмаїтості можливого впливу кожного із цих рішень на виробництво.
Державна інноваційна політика орієнтована на стимулювання створення сприятливого клімату для інноваційних процесів і є сполучною ланкою між сферою наукової й інноваційної діяльності й виробництвом.
Інтерес до дослідження управління сучасних інноваційних процесів в економіці країни, визначається значенням технологічного розвитку як чинника конкурентоспроможності підприємств зокрема, і України в цілому.
Процес формування механізму управління інноваціями ринкового типу в Україні відбувається повільно. Це пояснюється і нерозробленістю методик, і недосконалістю правової, фінансової й податкової баз інноваційної діяльності, що зумовлює необхідність вивчення і узагальнення досвіду становлення інноваційного шляху розвитку України та розробки нових підходів до активізації інноваційних процесів на підприємствах. Україна зможе зайняти належне місце в Європі і у світі лише за умови вибору інноваційного шляху розвитку. Тільки таким чином можна змінити сировинний вектор нашого економічного розвитку.