Авторы: Котлова Ю.В., Фищенко О.Н.
Источник: IV всеукраїнська наукова конференція студентів та молодих вчених «Актуальні проблеми розвитку фінансово-кредитної системи України». — Донецьк, ДонНТУ — 2011, с. 36-38.
В статье рассматриваются источники финансирования инновационных процессов и их особенности.
У сучасному світі економічне зростання стало синонімом інновацій, а саме інноваційних процесів, супроводжуваних великими витратами на НДДКР, створенням інфраструктури, впровадженням нововведень, які дозволяють отримати креативне рішення проблеми та найбільш конкурентний продукт. Незважаючи на національні відмінності, загальною рисою всіх національних інноваційних систем є лідерство в забезпеченні трьох пріоритетів розвитку: науки, освіти та наукоємного виробництва. Україна має у своєму розпорядженні значний науковий потенціал, що відповідає, а за певними позиціями й переважає потенціал провідних країн – лідерів світового економічного розвитку. Треба зазначити що ефективність використання вітчизняного потенціалу, на відміну від інших держав, вкрай низька, що негативно впливає на розвиток та впровадження інноваційних процесів.
Проведення ефективної інноваційної діяльності вимагає значних фінансових вкладень.Ось чому особливої актуальності набувають дослідження формування й використання джерел фінансування інноваційного розвитку підприємств.
Вихідними принципами, на основі яких має будуватися система фінансування інновацій, є:
- ув'язка системи із задачею швидкого та ефективного науково-технічного досягнення;
- обґрунтованість та юридична захищеність прийомів та механізмів;
- множинність джерел фінансування;
- адаптивність та гнучкість реакцій системи фінансування на змінні умови зовнішнього середовища з метою максимальної підтримки ефективності.
Визначимо види фінансування інноваційної діяльності підприємства:
- самофінансування (включає накопичений прибуток, накопичений амортизаційний фонд і поточні амортизаційні відрахування, резервний фонд, власний капітал у вигляді статутного фонду);
- позикові кошти (банківські кредити, комерційні кредити, лізинг, кошти, що отримуються підприємством від розміщення на фондових ринках облігацій підприємства);
- залучені кошти (кошти отримані від реалізації акцій серед акціонерів, кошти від додаткового другого випуску акцій);
- кошти урядових регіональних фондів і програм (кошти, що виділяються на державні та галузеві науково-технічні програми, кошти фонду фундаментальних досліджень та науково-технічних програм, кошти міжнародних фондів).
Основні джерела фінансування інноваційної діяльності в Українінаведені в таблиці №1.
| Роки | Загальна сума витрат | Власних | Державного бюджету | Іноземних інвесторів | Інші джерела |
|---|---|---|---|---|---|
| 2007 | 10850,9 | 7999,6 | 144,8 | 321,8 | 2384,7 | 2008 | 11994,2 | 7264,0 | 336,9 | 115,4 | 4277,9 | 2009 | 7949,9 | 5169,4 | 127,0 | 1512,9 | 1140,6 |
Власні кошти організацій залишаються основним джерелом фінансування інноваційної діяльності. Основним внутрішнім джерелом інноваційного фінансування інновацій є прибуток, одержуваний від всіх видів господарської діяльності. Прибуток, що залишається після сплати податків, може бути цілком використан організаціями у вигляді вкладень капіталу у власний розвиток. Для високорентабельних організацій це потужне джерело залучення інвестицій у формі самофінансування, що не приводить до виникнення боргових зобов'язань. Однак при цьому необхідно також ураховувати, що із чистого прибутку утворяться також фонди організацій: резервний, преміальний, соціальний. У результаті, використовуючи чистий прибуток практично цілком як джерело інвестицій, фірма змушена відмовлятися від інших напрямків його використання, можливо навіть від виплати дивідендів акціонерам.
Найбільш стійким і до того ж адресним джерелом інноваційного самофінансування підприємств є амортизаційні відрахування, які в обов'язковому порядку відповідно до встановлених норм амортизації нараховуються на всі види використовуваних у виробництві основних фондів і включається в собівартість готової продукції. Ці кошти по визначенню повинні використатися підприємствами на відшкодування зношування основного капіталу й тому мають інвестиційну природу. Разом з тим необхідно пам'ятати, що амортизаційні відрахування збільшують витрати фірми й, отже, ціну готової продукції, що несприятливо позначається на попиті й обсязі продажів. До того ж амортизаційні відрахування можна відносити до інвестицій з певним ступенем умовності, тому що вони, як правило, не забезпечують розширеного відтворення.
До внутрішніх інвестиційних джерел організацій правомірно також віднести пайові, засновницькі й інші внески, грошові й майнові вкладення, внески засновників і працівників підприємств у вигляді, наприклад, акцій компанії, товарів, використовуваних як інвестиційні ресурси. Такі вкладення можуть бути відшкодовані і вимагати виплати відсотків, але від цього їхня інвестиційна сутність не змінюється.
Одним з основних зовнішніх джерел одержання інвестиційного капіталу в грошовій формі є середньо- і довгострокові кредити банків. Банківський інвестиційний кредит звичайно надається організаціям на фіксований строк, під певний відсоток і під певне забезпечення, гарантії повернення. Однак в умовах нестабільної економіки України комерційні банки й фінансові компанії неохоче йдуть на надання довгострокових кредитів, побоюючись їхнього неповернення. Крім того, банківські кредити видаються під досить високий відсоток, у зв'язку із чим позичальники зазнають значних втрат, обумовлені тривалістю періоду інвестування.
Інвестиційні кредити, які надаються організаціям з боку фінансово-кредитних організацій, представляють у світовій практиці одне з основних джерел залучення капіталу. Це джерело особливо зручне, якщо банк-інвестор надає організації-позичальникові поновлюваний кредит у вигляді так званої "кредитної лінії".
Як зазначено раніше, в Україні інвестиційне кредитування організацій з боку комерційних банків не одержало поширення. Провиною тому, на наш погляд, два основних зобов'язання:
* основна умова повернення інвестиційного кредиту - перевищення прибутку, одержуваною організацією в підсумку інвестування, над кредитним банківським відсотком. Однак, через високі процентні ставки по гривневих і валютних банківських кредитах, необхідний рівень одержуваного прибутку нереальний для більшості підприємств;
* комерційні банки в Україні, що володіють досить обмеженими капіталами, воліють вкладати їх не в реальний сектор економіки, а в спекулятивні цінні папери й валюту.
* Що ж стосується Ощадбанку України, то, незважаючи на досить високий обсяг притягнутих грошових ресурсів, його кредитна політика аж ніяк не відрізняється інвестиційною спрямованістю.
Серед нових інструментів інноваційного фінансування необхідно виділити:
* Лізинг, тобто довгострокова оренда обладнення на строк до двадцяти років. Лізингодавець за свій рахунок здобуває необхідне обладнення й здає його в оренду лізингоотримувачу. При цьому права власності на обладнення залишаються у лизингодавача. По закінченні лізингового договору лізингоотримувач може повернути лизингодавцю орендоване їм майно, або викупити його по залишковій вартості. Протягом усього строку експлуатації лізингоотримувач перераховує плату за використання орендованого майна, що включає амортизацію й дохід лизингоотримувача.
* Форфейтинг - фінансова операція, що перетворює комерційний кредит у банківський. Інвестор при відсутності достатніх коштів для інновацій виписує комплект векселів, строки погашення яких розподілені в часі. Таким чином, інвестор одержує відстрочку в платежах і гарантії банків по забезпеченню платежів.
* Франчайзинг передбачає тиражування інновацій із залученням великого капіталу.
Таким чином, фінансування інноваційної діяльності може відбуватися за рахунок як власних, так і позикових коштів. При цьому необхідно враховувати, що на етапі розробки й реалізації інновацій ринок капіталу виступає як один з головних факторів суспільного визнання інновації. Без достатнього фінансового забезпечення життєвий цикл інновації обмежується стадією "ідея".
Вітчизняні підприємства не мають достатнього досвіду в інноваційній сфері. Тому сьогодні вкрай важливо, вивчаючи та використовуючи досвід країн з розвинутою ринковою економікою, розробляти власні науково-практичні рекомендації для менеджменту інноваційної діяльності в окремій організації та економіці країни в цілому.
Існує об’єктивна потреба розроблення та реалізації широкомасштабних інноваційних та інвестиційних програм. Однак фінансовий потенціал більшості фінансово-кредитних установ України є недостатнім для їх впровадження, через недостатність власних і залучених коштів, які перебувають у їх розпорядженні. Фінансово-кредитна система України не може повною мірою відповідати вимогам активної взаємодії з реальним сектором економіки, якщо не буде створене відповідне економічне середовище. У свою чергу, це потребує створення на державному рівні дієвої і цілеспрямованої стратегії фінансування нових технологій, реалізації можливостей банків та інших фінансово-кредитних установ у їх фінансовому забезпеченні.