Автор: Котлова Ю.В., Фищенко О.Н.
Источник: Материалы VI Международной научно-практической конференции «Донбасс-2020: перспективы развития глазами молодых ученых». - Донецк. - ДонНТУ. - 2012
Розглянуто засади управління інноваційними процесами на підприємстві;наведені підходи до організації інноваційних процесів, типи організаційних структур. Поставлене питання про необхідність подальших досліджень в області управління інноваційними процесами.
Наростаюче відставання економіко - виробничих та соціально - економічних показників нашої держави від більшості країн світу обумовило визначення пріоритетності інноваційного шляху розвитку країни. Адже інноваційна діяльність посідає важливе місце не лише у конкурентному ринковому середовищі, але й відіграє ключову роль в економічному і соціальному прогресі всього суспільства. Саме фактор інноваційної діяльності спричинив стрімке економічне зростання більшості країн світу, а підтримання високої інноваційної активності дозволяє їм не втрачати своїх конкурентних переваг.
Процес формування механізму управління інноваціями ринкового типу в Україні відбувається повільно. Це пояснюється і нерозробленістю методик, і недосконалістю правової, фінансової й податкової баз інноваційної діяльності, що зумовлює необхідність вивчення і узагальнення досвіду становлення інноваційного шляху розвитку України та розробки нових підходів до активізації інноваційних процесів на підприємствах.
Проте ще залишається чимало невирішених питань, пов'язаних з особливостями управління інноваційним підприємством.
Проблемам управління інноваційною діяльністю в сучасній теорії приділяється достатньо багато уваги, у тому числі питанням формування ефективного механізму управління нею. Наукові аспекти інноваційних процесів розглянуті в наукових працях вітчизняних і зарубіжних вчених. Серед них праці дослідників: Афоніна І.В., Вертакової Ю.В., Дандон Е., Іл’єнкової С.Д., Кравченка С.І., Краснокутської Н.В., Попової В.Л., Скрипко Т.О., Фатхутдинова Р.А., Шумпетера Й. та ін.
Завдання управління інноваційними процесами підприємства на сучасному етапі вирішується застосуванням адаптивних підходів і адаптивної моделі управління, яка будується на основі формування програмної траєкторії керованої системи на конкретний період часу і створення системи управлінських дій, що спрямовані на усунення дестабілізуючих збурень, які відхиляють керовану систему від програмної траєкторії. [1]
Під організацією здійснення інновацій розуміємо процес упорядкування елементів інноваційної системи, що забезпечує раціональне поєднання в часі й просторі всіх елементів процесу розробки та дифузії новацій з метою ефективного виконання ухвалених планових рішень з досягнення завдання і стратегічних цілей підприємства. Організація інноваційного менеджменту передбачає створення певної ієрархічної організаційної структури, до складу якої входять спеціалізовані підрозділи управління, керівники різних рівнів, яким надають повноваження для ухвалення та реалізації певних управлінських рішень і які є відповідальними за їх результати.
Успіх управління інноваціями залежить від організаційної моделі підприємства загалом та підрозділів, які безпосередньо є відповідальними за нововведення. Оскільки важливішою проблемою є комплектування спеціалістами і встановлення організаційної форми роботи, то необхідно вибрати організаційну структуру управління. Організаційна структура управління є сукупністю взаємопов'язаних ланок управління, розташованих на різних рівнях.
Забезпечення взаємодії функціонально пов’язаних з інноваційним розвитком підприємства підрозділів є частиною організаційного забезпечення управління інноваційним процесом на підприємстві. Ця взаємодія має здійснюватися на основі формально установлених (регламентованих) та неформальних організаційних зв’язків між елементами організаційної системи підприємства.
Ініціатива розробки інновації, що надходить від керуючих маркетинговою діяльністю, представлена як результат маркетингового дослідження, що містить інформацію про потреби і попит ринку, про технологічні потреби і можливості організації, конкурентні аналоги на ринку. Коли ідеї про розробку інновації надходять від конструкторських і технологічних підрозділів, вони представлені як результат цілеспрямованої дослідницької діяльності щодо перспективних виробів і технології. [3]
Організаційна модель залежить від багатьох чинників, таких як характер здійснюваних інновацій, масштаб інноваційної діяльності, її галузевої приналежності тощо.
Функціонування кожного елементу інноваційної системи і взаємозв’язок між ними будуються на принципах організації: спеціалізації, пропорційності, поєднання самоорганізації й державного регулювання, матеріальної зацікавленості, комерційному розрахунку. Інноваційній системі відтворення притаманні такі принципи організації, як динамічність, невизначеність, адаптивність, інтеграція, надмірність.
При організації інноваційного процесу необхідно враховувати, що при переході на нову техніку і технологію настає певний момент розбалансування виробництва, що відображається на економічних показниках роботи підприємства й інших організаційних структур, а також на взаємовідносинах між ними. Тому необхідні динамічні та цілеспрямовані заходи, які забезпечують взаємодію всіх структурних елементів до закінчення періоду освоєння нової техніки. [2]
Існують різні підходи до організації інноваційного процесу на підприємстві:
• Функціональний, при якому фахівці однієї спеціальності об'єднуються у функціональні підрозділи. Функціональні організаційні структури використовують, зазвичай, у тих організаціях, де наявні стабільний рівень попиту на продукцію, чіткі умови господарювання. Основні недоліки такої традиційної організаційної форми в умовах впровадження інновацій: негнучкість, нездатність змінити склад і обов'язки персоналу.
• Органічний, якому властиве використання неформальних процедур, децентралізація й участь персоналу у розробці управлінських рішень, гнучкість, невелика кількість рівнів ієрархії. У таких умовах, внаслідок відсутності чітко визначених стандартів, спеціаліст керується само мотивацією, внутрішньою винагородою, а не працює під наглядом систем формального контролю.
• Дивізійний, характерною рисою дивізійної структури є створення функціональних органів менеджменту в рамках відносно самостійного підрозділу — департаменту, відділення, дочірнього підприємства, філії. Недоліки дивізійних структур (зростання управлінського апарату, конфлікти між підрозділами за розподіл фінансових і матеріальних ресурсів) долають в організаціях, побудованих іншим чином.
Типи структур управління інноваційними процесами на підприємстві:
1) Матрична структура відповідає програмно-цільовому характеру проектної діяльності (рис.1).
Для інноваційних заходів створюють тимчасові проектні групи, які очолюють керівники проектів. Наявність напівавтономних груп, які формуються для конкретного проекту, уповноважених одержувати ресурси, визначає організацію праці, якість продукції, проведення інновацій, іноді — навіть приймання па роботу.
Матрична структура дає змогу гнучко маневрувати людськими ресурсами за рахунок їх перерозподілу між проектами, водночас зберігаючи адміністративну приналежність до відповідних функціональних відділів. Тобто, матричний принцип взаємовідносин взаємопов'язаний з функціональною структурою.
2) Другим типом структури для інноваційної діяльності є проектне управління. Воно дещо схоже на матричну, адже для вирішення конкретного завдання створюється спеціальна робоча група, яка може проіснувати недовго. При цьому відповідний персонал повертається у свої підрозділи. Для реалізації цілей інноваційного розвитку створюється спеціальний підрозділ, що займається винятково питаннями стратегії, а керівники проектів зосереджуються на виконанні конкретних завдань.
З погляду ефективності менеджменту, проектне управління краще за матричне: підпорядкування кожного працівника лише одному керівнику, дотримання норми керованості, раціональний розподіл повноважень і відповідальності між рівнями управління, що сприяє чіткому поділу праці, запобіганню дублювання в роботі тощо.
Принципова схема структури проектного управління представлена на рис. 2
3) Нині у сфері високих технологій і динамічних галузях з'являються організації едхократичного типу (грец. айпосгасу — влада знань, компетенції). По-суті, це проектний тип для виконання складних і нестандартних робіт, влада базується не на формальних ієрархічних відносинах, а на знаннях і компетенції. Оскільки діяльність має творчий характер, надасться велика свобода дій, цінується вміння вирішувати проблеми, винагорода колективна, фінансові ресурси розподіляють зверху.
Отже, найпоширенішими типами організаційних структур, які здійснюють інноваційні заходи, вважаються матрична та проектна організації. Перш ніж обрати певний тип структури, необхідно визначити завдання організації для дослідницьких підрозділів у короткостроковій та довгостроковій перспективах, склад спеціалістів, потрібно налагодити плідну співпрацю між ними. Треба відзначити також необхідність належно організованих комунікацій як важливої умови раціонального менеджменту інноваціями для досягнення цілей та створення сприятливих соціально-психологічних умов. Сучасною вимогою під час створення комунікаційних мереж є використання новітніх інформаційних технологій і професійних ЕОМ з єдиною базою даних.
Боярська М.О. Управління інноваційними процесами на підприємствах: особливості реалізації / М.О. Боярська // Економіка підприємства та управління виробництвом. – 2011. – №4. – с.112-116
2. Корсікова Н.М. Організаційно-економічний механізм управління інноваційним розвитком підприємства в сучасних умовах / Н.М. Корсікова // Економіка харчової промисловості. – 2009. – № 3. – с.8-11
3. Управление инновационными пректами: Учеб.пособие / Под ред. проф. В.Л.Попова. – М.:ИНФРА-М, 2009. – 336с.
4. Шляга О.В. Тенденції розвитку інноваційних процесів в Україні та їх вплив на функціонування економіки в сучасних умовах / О.В. Шляга // Економічний вісник Донбасу. — 2009. — № 3. — С. 139-144