Автор: Саєнко, В.Ю. Менюк, Ю.В.
Источник: /Сучасні проблеми економіки:нові погляди науковців. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Дніпропетровськ, 24 - 25 лютого 2012 року): У 2 - х частинах. – Дніпропетровськ.: НО «Перспектива», 2012. – Частина.1.-с.104.
Саєнко В.Ю., Менюк Ю.В. Формування стратегії інноваційоного розвитку підприємства Робота присвячена формуванню стратегій інноваційного розвитку. В роботі визначенна актуальність вироблення стратегії, що дозволяє фірмі вижити в конкурентній боротьбі в довгостроковій перспективі, надзвичайно велика
«Успішні стратегічні інноватори починають інноваційний процес з чіткого розуміння ситуації, в якій вони знаходяться, які ресурси є в їх розпорядженні, і що є у їх потенційних покупців» - Том Гілб.
Світова практика бізнесу показує, що більшість організацій, які досягли значних результатів у бізнесі, завдячують саме впровадженню системи стратегічного управління. Згідно з концепцією стратегічного управління, аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища — необхідний елемент визначення місії та цілей організації, стратегії виступають як інструменти досягнення цілей, а для успішної реалізації обраного стратегічного набору необхідно, щоб організація функціонувала відповідно до вибраної концепції управління.
Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей. Цілі - це ключові результати, до яких прагне підприємство у своїй діяльності. Ставлячи певні цілі, керівництво формулює ті головні орієнтири, на яких повинна бути сфокусована вся діяльність підприємства і його колективу.
Актуальність вироблення стратегії, що дозволяє фірмі вижити в конкурентній боротьбі в довгостроковій перспективі, надзвичайно велика. В умовах жорсткої конкуренції та швидкоплинні ситуації на ринку дуже важливо не тільки концентрувати увагу на внутрішньому стані справ фірми, але і виробляти довгострокову стратегію. У минулому багато фірм могли успішно функціонувати, щодня вирішуючи внутрішні проблеми, пов'язані з підвищенням ефективності використання ресурсів в поточній діяльності. В даний час виключно важлива стратегія, що забезпечує адаптацію фірми до швидкоплинної зовнішньої середи. У зв'язку з цим особливого значення набуває стратегічне управління інноваційним розвитком підприємств, яке орієнтує діяльність на запити споживачів, дозволяє більш гнучко реагувати і здійснювати своєчасні зміни, досягати конкурентних переваг в довгостроковій перспективі.
Таким чином, інноваційна стратегія - це один із засобів досягнення цілей підприємства, що відрізняється від інших засобів своєю новизною, перш за все для цієї компанії і, можливо, для галузі, ринку, споживачів. Інноваційна стратегія підпорядкована загальній стратегії підприємства. Вона задає цілі інноваційної діяльності, вибір засобів їх досягнення та джерела залучення цих коштів.
Слід зауважити, що стратегія інноваційного розвитку підприємства може охоплювати декілька аспектів, пов’язаних з діяльністю підприємства, а саме включати такі види інновацій: продуктові, технологічні, організаційні, соціальні. Також реалізація однієї стратегії інноваційного розвитку може потребувати об’єднання різних видів інновацій.
Реалізація інноваційної стратегії завжди пов’язана з певними складностями у проектному, фірмовому і корпоративному управлінні, це обумовлено наступним:
підвищення рівня невизначеності результатів, що вимагає розвинення функції управління інноваційними ризиками;
підвищення інвестиційних ризиків проектів, тому що у портфелі інноваційних проектів переважають середньострокові і особливо довгострокові проекти, що потребує пошуку більш ризикових інвесторів. У зв’язку з чим перед керуючою системою даної організації з'являється якісно новий об'єкт управління - інноваційно - інвестиційний проект;
посилення потоку змін в організації у зв'язку з інноваційною реструктуризацією. Потоки стратегічних змін слід поєднувати зі стабільними поточними виробничими процесами. Потрібно забезпечити поєднання інтересів і узгодження рішень стратегічного, науково-технічного, фінансового, виробничого, і маркетингового менеджменту.
Стратегічний менеджмент здійснюється відповідно до головних цілей фірми і на наявному або створюваному новому науковому, виробничому, збутовому потенціалі фірми, під який виділяються ресурси і здійснюється певний їх захист. Стратегічний менеджмент має передбачати не тільки визначення своїх ключових позицій, а й рівень економічної безпеки на перспективу залежно від виду обраної ринкової стратегії. Кожен з видів стратегії має особливості, які полягають у наступному: продуктова стратегія спрямована на визначення видів конкретної продукції і технологій, сфер і методів збуту способу підвищення рівня конкурентоспроможності продукції.
Стратегія маркетингу припускає гнучке пристосування діяльності фірми до ринкових умов. Конкурентна має на меті скорочення витрат виробництва, індивідуалізацію і підвищення якості продукції, визначення способом сегментації нових секторів діяльності на конкретних ринках. Стратегія управління припускає, що вище керівництво фірми постійно тримає під контролем види діяльності і номенклатуру продукції з метою диверсифікації видів діяльності продукції, що випускається, за рахунок нових галузей і ліквідації тих, які не узгоджуються з цілями фірми та її орієнтирами.
Стратегія нововведень (інноваційна політика) спрямована на об’єднання цілей технічної політики і політики капіталовкладень і спрямована на впровадження нових технологій і ви продукції. Стратегія капіталовкладень - припускає визначення рівня капіталовкладень на основі розрахунку масштабів випуску окремих видів продукції і діяльності фірми в цілому; визначення конкурентних позицій фірми. Стратегія розвитку - передбачає здійснення цілей забезпечення стійких темпів розвитку і функціонування як фірми загалом так і її філіалів та дочірніх компаній. Стратегія поглинання, що припускає придбання акцій інших компаній, які характеризуються швидким зростанням і науково - технічними досягненнями, з метою підвищення ефективності фірми шляхом проникнення в нові галузі господарства і транснаціоналізацію капіталу.
Стратегія зарубіжного інвестування - передбачає створення за кордоном власних виробничих підприємств - складальних і з розроблення сировинних ресурсів. Стратегія орієнтації на розширення експортної діяльності - пов’язана з розробленням заходів, що забезпечують доцільність розвитку такої діяльності, яка дає змогу знизити до мінімуму передбачувані можливі ризики й оцінити вигоди. Стратегія зовнішньоекономічної експансії - припускає щодо всіх видів діяльності створення зарубіжного виробництва, експорт з треті країни товарів і послуг, зарубіжне ліцензування. На основі таких стратегій фірма визначає на перспективу в своєму стратегічному плані політику, технологію діяльності і управління, культуру (тип поведінки, рівень іміджу, соціального партнерства, ставлення конкурентів, партнерів, споживачів та ін.) і відповідні - правила, норми,процедури.
Необхідніть дотримання принципу компетентності пов’язане з тим, що проблема економічної безпеки підприємства є життєво необхідною. В результаті, недобросовісної конкуренції, прийняття дуже ризикованих рішень тощо підприємству може бути нанесено непоправної шкоди, тому питаннями забезпечення безпеки підприємства повинні займатись професіонали, що знають суть проблеми, вміють вчасно оцінити ситуацію та прийняти правильне рішення.
У такому разі служба безпеки повинна свою стратегію максимально наближати до стратегії усього підприємства, щоб не виникало суперечностей у процесі діяльності. Як зазначено вище, на основі вибраних ринкових стратегій загальної стратегії (місії) компанії її керівництво визначає види стратегічного менеджменту. При реалізації стратегії і стратегічних планів найважливішим вважається обрання оптимальних видів стратегічного менеджменту і ставка на них у практичній роботі. У менеджменті безпеки основний напрям роботи - безпосередня участь у гарантуванні безпеки насамперед вибраних компанією видів стратегічного менеджменту.
Висновки Таким чином, можна зробити висновок, що інноваційна стратегія потребує багаторівневі зміни і у випадку коли організація не готова до таких змін, може бути доречним відмовитися від її реалізації, або не «зруйнувати» підприємство. Тому вихідним моментом формування інноваційної стратегії повинен бути аналіз інноваційної ситуації, що склалася на підприємстві, тобто аналіз інноваційного потенціалу підприємства.
1. Економічна безпека підприємств, організацій та установ:Навч. посіб [для студ вищ.навч. закл.] / [В.Л. Ортинсткий, І.С. Кериницький, З.Б. Живко та ін.] ; - К.: Правова єдність, 2009. – 544с