Автори: Степанова Т.О., Субрись О.В., Щербова А.І.
Джерело: VI Міжнародна науково–практична конференція «Донбас – 2020: перспективи розвитку очима молодих вчених» (24-26 квітня 2012 року).
Степанова Т.О., Субрись О.В., Щербова А.І. Формування напрямків вдосконалення методичних підходів до прогнозування банкрутства підприємств Проаналізовано переваги та недоліки найбільш відомих методів прогнозування ймовірності банкрутства підприємств. Запропоновані індикатори банкрутства та показники для оптимальної моделі прогнозування банкрутства підприємств України.
На сьогоднішній день, в умовах нестабільного зовнішнього середовища кількість збанкрутілих підприємств в Україні зростає. Саме тому набуває актуальності визначення моделі прогнозування ймовірності банкрутства підприємства, а також розробка заходів, спрямованих на попередження банкрутства.
Розробкою методик і критеріїв прогнозування банкрутства займались такі провідні вчені як Альтман Е., Аргенті Дж., Беєрман К., Бівер У., Гайдака Й., Ковальов В., Ліс Р., Спрінгейт К., Стос Д., Таффлер Р., Тішоу Г., Фулмер Дж. та інші, які сформували основні методичні підходи та зробили їх апробацію на різних підприємствах.
Незважаючи на велику кількість досліджень, залишається не вирішеною низка проблем, пов’язаних із застосуванням цих моделей для оцінки ймовірності банкрутства підприємств України. Виходячи з цього, доцільно проаналізувати переваги та недоліки найбільш відомих моделей, прийнятність їх застосування для використання в практичній діяльності вітчизняних підприємств.
Модель Альтмана була розроблена в 1968 р., у період з 1946 по 1965 рік автор обстежив 66 підприємств й дослідив динаміку 22 аналітичних коефіцієнтів, які могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. З цих показників фінансового стану було відібрано п'ять найбільш значущих і на їх основі побудовано багатофакторну регресійну модель [1].
Z=1,2X1+1,4X2+3,3X3 +0,6X4+X5, (1)
де Х1 – оборотний капітал/сума активів; Х2 – нерозподілений прибуток/сума активів; Х3 – операційний прибуток/сума активів; Х4 – ринкова вартість акцій/заборгованість; Х5 – виручка/сума активів.
Ця модель має наступні переваги: вона проста у розрахунку та дозволяє інтерпретувати отриманий інтегральний показник. Однак, модель була створена на основі дослідження підприємств США і Західної Європи, що робить неможливим її застосування для вітчизняних підприємств без належної адаптації вагових коефіцієнтів та прогнозних значень. Крім того, цю модель можна застосовувати лише для підприємств, що котирують свої акції на фондових біржах.
Багатофакторні моделі Альтмана стали основою для наступних досліджень прогнозування банкрутства й оцінювання рівня фінансового стану. У 1972 р. британський економіст В. Ліс розробив модель з чотирьох факторів для оцінювання фінансового стану:
Z = 0,063 K1 + 0,692 K2 + 0,057 K3 + 0,601K4, (2)
де K1 – оборотний капітал/сума активів; K2 – прибуток від реалізації/сума активів; K3 – нерозподілений прибуток/сума активів; K4 – власний капітал/позиковий капітал.
При Z > 0,037 рівень фінансового стану вважається високим, а ймовірність банкрутства невеликою. Ця модель також є простою у розрахунку, однак вона має практично ті ж недоліки, що і попередня модель.
У 1977 р. Тафлер і Тішоу використали підхід Альтмана для британських підприємств і побудували чотирифакторну прогнозну модель оцінювання платоспроможності:
Z = 0,53 K1 + 0,13 K2 +0,18 K3 + 0,16K4 , (3)
де K1 – прибуток від реалізації/короткострокові зобов’язання; K2 – оборотні активи/сума зобов’язань; K3 – короткострокові зобов’язання/сума активів; K4 – виторг від продажів/сума активів.
При ZТ > 0,3, рівень фінансового стану вважається високим, а ймовірність банкрутства – невеликою. При ZТ < 0,3 рівень фінансового стану вважається низьким, а ймовірність банкрутства – високою. Ця модель, як і модель Альтмана, може бути застосована лише для підприємств, що котирують свої акції на фондових біржах.
П’ятифакторна модель Бівера оцінює фінансовий стан підприємства за допомогою наступних показників: рентабельність активів; фінансовий леверидж; коефіцієнт поточної ліквідності; частка чистого оборотного капіталу в активах; коефіцієнт Бівера (КБ = чистий прибуток + амортизація / позикові кошти). Вагові коефіцієнти для індикаторів у моделі Бівера не передбачені, і підсумковий показник фінансового стану не розраховується. Отримані значення індикаторів порівнюються з їхніми нормативними значеннями, розрахованими Бівером для трьох видів фірм: для благополучних компаній; для компаній, які можуть стати банкрутами протягом п’яти років; для компаній, які можуть стати банкрутами протягом одного року. Модель Бівера не може бути використана для прогнозування, оскільки не дає кількісної оцінки фінансового стану. Ця модель не дає всебічної оцінки діяльності підприємства та не враховує структуру капіталу, яка відбиває галузеві особливості функціонування підприємства [2].
R = 2Кз+0,1Кпл+0,08Коа+0,45Рп+Рвк, (4)
де Кз – коефіцієнт забезпеченості власними коштами; Кпл – коефіцієнт поточної ліквідності; Коа – коефіцієнт оборотності активів; Рп – рентабельність продажів (комерційна маржа); Рвк – рентабельність власного капіталу
Якщо R <1, то підприємство має незадовільний фінансовий стан.
Ця модель проста у розрахунку, однак не дозволяє оцінити причини потрапляння підприємства “в зону неплатоспроможності ”; нормативний зміст коефіцієнтів, що використовуються для рейтингової оцінки, не враховує галузевих особливостей підприємств; крім того, незбалансованість значень вагових коефіцієнтів веде до підвищення суб’єктивності оцінки [3].
Ще однією відомою моделлю є модель Спрінгрейта, яка була побудована за допомогою покрокового дискримінантного аналізу на підставі дослідження впливу 19 фінансових показників. При побудування моделі використано чотири з них, які є найбільш значущими.
Z = 1,03A+3,07B+0,66C+0,4D, (5)
де А = Робочий капітал / Загальна вартість активів; В = Прибуток до сплати податків та процентів/ Загальна вартість активів; С = Прибуток до сплати податків / Короткострокові зобов’язання; D = Обсяг продажу / Загальна вартість активів.
Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, проте з часом цей показник зменшується.
Якщо Z < 0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.
Всі наведені вище методичні підходи мають загальний недолік – вони створювались з урахуванням специфіки економіки США, Великобританії, Франції та інших країн. Жодна з моделей не враховує вплив зовнішнього середовища; рівня державного регулювання національної економіки та її галузей; галузевих особливостей функціонування, що пов’язано із структурою основних фондів, рентабельністю активів, фондомісткістю продукції; стану оподаткування; стадії розвитку підприємства, ринку, на якому воно працює, вітчизняної економіки. Позитивним моментом в усіх моделях є визначена простота та можливість інтерпретації результатів моделі як вірогідності банкрутства чи її відсутності.
Для вітчизняних підприємств Терещенком О. О. було розроблено відповідні моделі для різних галузей промисловості України. Зокрема, для добувної та металургійної промисловості модель Терещенка має такий вигляд:
Z= 0,213X1 + 2,208X2 + 0,67X3 + 1,13X4 + 1,48X5 + 0,515X6 + 0,467X7 – 2,599, (6)
де Х1 – поточні активи/поточні зобов’язання; Х2 – власний капітал/валюта балансу; Х3 – чиста виручка від реалізації/валюта балансу; Х4 – сума чистого прибутку та амортизації/сума чистої виручки та інших операційних доходів; Х5 – сума чистого прибутку та амортизації/валюта балансу; Х6 – прибуток до оподаткування/чиста виручка від реалізації; Х7 – чиста виручка від реалізації/середні залишки обігових коштів.
У разі, якщо Z–коефіцієнт менший за – 0,8, діагностується фінансова криза, при його значенні більше за 0,51 фінансова стійкість, у інших випадках – необхідний додатковий аналіз.
Дискримінантна модель О.Терещенка має наступні переваги: простота у розрахунку; розроблена на використанні вітчизняних статистичних даних й враховує галузеві особливості підприємства; за рахунок використання різноманітних модифікацій базової моделі до підприємств різних видів діяльності вирішує проблему визначення критичних значень показників, які є індикатором вірогідності банкрутства підприємства конкретної галузі.
Однак дана методика не є досконалою і має свої недоліки: відсутність поглибленої класифікації стійкості фінансового стану (існує лише – задовільний та незадовільний фінансовий стан); отримання значень в границях від –0,9 до 0,9 зобов’язує проводити додатковий аналіз для ідентифікації стійкості фінансового стану [4].
Виходячи з вищенаведеного, можна достатньо обґрунтовано стверджувати, що індикаторами банкрутства підприємства, перш за все, є: рівень ринкової вартості підприємства, структура капіталу, склад активів підприємства, ліквідність балансу.
Таким чином, оптимальна модель прогнозування ймовірності банкрутства має включати наступні показники: рентабельність власного капіталу – динаміка цього показника впливає на ринкову вартість акцій підприємства; коефіцієнт фінансової автономії; коефіцієнт поточної ліквідності – рівень цього коефіцієнта залежить від галузі виробництва, тривалості виробничого циклу та ін.; коефіцієнт оборотності активів; рентабельність продажів.
Майже всі ці показники представлені в моделях Терещенка та Сайфулліна–Кадикова. Однак, зважаючи на незбалансованість та суб’єктивність значень вагових коефіцієнтів в моделі Сайфулліна–Кадикова, більш оптимальною є модель О.О. Терещенка.
Більшість зарубіжних методик діагностики ймовірності банкрутства не адаптовані до вітчизняної економіки і не враховують специфіку діяльності українських підприємств, а саме: особливостей систем національних рахунків, податкового законодавства, впливу інфляції на формування показників діяльності підприємства, галузевої приналежності підприємства та інших чинників. Граничні значення показників чи інші значення показників – індикаторів банкрутства, що запропоновані зарубіжними вченими, часто є недосяжними для українських підприємств, моделі не дають відповіді на питання, які з факторів та яким чином вплинули на зміну рівня фінансової стійкості; за результатами використання моделей неможливо отримати інформацію щодо напрямків найбільш доцільного подальшого розвитку підприємства.
Формування моделей, що дають більш адекватний реальності прогноз, надасть можливість вищому керівництву підприємствам та керівним органам галузі, регіону, уряду своєчасно приймати необхідні управлінські рішення щодо запобігання банкрутству та проводити необхідні заходи антикризового менеджменту.