Біографія
Я, Папакіна Катерина Андріївна, народилася суворим зимовим новорічним вечором 1 січня 1990 року. Моя мама – Черкашина Олена Іванівна, начальник відділу Праці та заробітньої плати
, мій тато – Папакін Андрій Андрійович, пенсіонер.
Дитинство
Моє дитинство почалося з дитячого саду № 36, де у мене з'явилися друзі, а незабаром - однокласники. У дитинстві я була хуліганкою, тому що спілкувалася лише з хлопцями. Але в той же час з власної ініціативи вмовила маму віддати мене в музичну школу, чому я дуже рада і до цього дня.
Школа
1 вересня 1997 року я пішла в перший клас! Білі бантики, форма, квіти і радісні вчителі – все це залишило у мене незабутні враження про школу. Моєю першою вчителькою була Лютая Людмила Вікторівна, яка вселила у всіх дітей в класі любов до природи, тварин, а також показала, яким всіляким може бути навколишній світ. Ще з початкових класів я відмінно вчилася, усе більш розвиваючись з роками. Адже немає нічого прекраснішого ніж пізнавати цей захоплюючий, пізнавальний і великий світ науки, яка не розкрита і до наших днів. Моїм захопленням і до сьогоднішнього моменту є гра на фортепіано. У музичній школі я подавала великі надії як талановитий піаніст. Участь в конкурсах міського, регіонального і обласного характеру, а конкретніше перемоги на них все більше переконували мене в тому, що музика – це на лише захоплення, а щось більше. Йшли роки і непомітно змінилися і мої захоплення. З відзнакою закінчивши музичну школу, мені захотілося спробувати себе і в інших сферах діяльності. Таким чином мій ентузіазм, а також несприятлива обстановка на вулицях привели мене до спортивної зали, конкретніше, в секцію кік-боксінга. Моє бажання через пару років було винагороджено. Усілякі місцеві, міські, регіональні, обласні змагання переконували мене, що можливе все. Я не помітила для себе, як мені було привласнено 1 юнацький розряд з кік-боксінгу. Попереду були плани на всеукраїнське змагання і можливість здобуття кандидата в майстри спорту. Але втрутився випадок, який безжалісно перекреслив всі мої надії і мрії, які я пов'язувала із спортом. Дуже засмутившись, я не знала, куди дівати всю мою енергію, що скупчилася, яка бушувала в мені. Закінчивши 9 класів, відправившись на літні канікули, я прийняла рішення про відновлення занять спортом. І з нового навчального року моя дорога привела мене до спортивної зали на заняття важкою атлетикою. До самого випускного я займалася цим виглядом спорту, не забуваючи про майбутню кар'єру і про навчання. Завдяки своїй завзятості і працьовитості я закінчила загальноосвітню школу з медаллю. Час випускних іспитів пролетів дуже швидко, минув випускний вечір, вручення атестатів. Ще вчорашні однокласники стали людьми, з якими колись вчилася. І тут я задумалася про подальше майбутнє, яким же я його собі бачу. Багато моїх однокласників вже були визначені із спеціальностями, а я ніяк не могла вибрати. Адже вибір майбутньої професії – це дуже відповідальний крок, який визначає майбутні пріоритети, звички, прагнення. Вибір допомогла зробити мені моя дорога матуся. Я поступила в ДОННТУ. І з цієї миті почалося все найцікавіше.
Університет
Ще не приступивши до навчання 1 вересня 2007 року, відбувалось заселення в студентський гуртожиток № 6 ДОННТУ. Під час суспільно-корисної діяльності я познайомилася з багатьма хлопцями і дівчатами, з якими вчилася не лише на потоці під час загальних лекцій. Мої перші враження про гуртожиток – це комендант гуртожитку – Шоміна Світлана Опанасівна. Людина, яка відносилася до нас з такою любов'ю, ніжністю, але в той же час вимогливістю і справедливістю, як до власних дітей. Перший рік мені здавався шалено важким, але яскравим і таким, що запам'ятовується на все життя. У один з учбових днів краєм я краєм вуха почула, що потрібні вокалісти для виступу на конкурсі «Дебют першокурсників». Репетиції все більше і більше створювали з молодих і амбітних людей, прагнучих до перемоги, згуртований колектив. До цих пір ми всі між собою дружньо спілкуємося, хоча деякі вже закінчили навчання, у деяких це тільки відбудеться у травні або суворою зимою. Наші плани виправдалися, перемога себе подарувала нам у вигляді 1 місця по вокалу серед всього університету. Через деякий час ми вже готувалися до міжвузівських змагань першокурсників. І в цьому конкурсі ми показали себе з кращого боку, отримавши призове 2 місце. Вивчаючи безліч предметів, мій багаж знань все більш і більш поповнювався. Прийшов момент знайомства з керівником науково-дослідної роботи, а незабаром і магістерською, - Стукало Віталієм Антоновичем. Участь в різних конференціях відкривала переді мною різноманіття тим і напрямів у вивченні проблем, пов'язаних із забезпеченням безпеки трудящих на гірських підприємствах. Після закінчення бакалаврата я вирішила освоїти 2 спеціальність. Це не лише для загального розвитку мене як особи, але і для підвищення мого кваліфікаційного рівня на ринку праці, як різнопланового фахівця. Вибрана мною спеціальність економіка підприємства, вона мені допомагає більше розуміти і вникати в нюанси документації підприємств і банків, робити свої власні висновки. Придбаний досвід в часі навчання, як майбутньому фахівцеві, неоценім ні з чим. Про університет у мене залишилися найяскравіші спогади. Навчання подарувало багато нових, інтересних, розумних людей, прекрасних викладачів. Це дійсно безтурботний час, коли можна встигати все: і вчитися, і працювати, і відпочивати. Студентські роки запам'яталися мені найяскравішими враженнями, подарували друзів. Попереду лише світле і перспективне майбутнє, яке ми будуємо самі своїми руками.
Плани на майбутнє
Мої плани на майбутнє досить банальні – це успішний захист свого кваліфікаційного рівня магістр, здобуття диплома по 2 вищій освіті. Хочу знайти перспективну роботу, на яку ходитиму із задоволенням. Також я хочу побувати за кордоном, особливо в країнах, які залучають мене своїм колоритом, - це Греція та Італія, які так і заманюють всіх блакитними берегами, затишними будиночками, неповторною історією і традиціями.
Мій девіз на майбутнє: ніколи не зупинятися на досягнутому, ставити перед собою все нові цілі і завжди досягати їх.