Біографія
Дитинство
Я народився в Макіївці, 19 березня 1990 року. Був понеділок, 10 ранку. Батьки стверджують, що весна в тому році була дуже ранньою і теплою. Ріс спокійний і слухняний. Проте я себе пам’ятаю тільки з трьох років.
До чотирьох років я прожив в центрі Макіївки. У дитячий сад я ходити не зміг – дуже багато хворів. Тому часто залишався вдома з книгами. Комп’ютера і телевізора у нас тоді не було. Пам’ятаю, що в той час ми з батьками часто виходили ввечері на майданчик і грали там, особливо взимку.
У 1994-му році мене відвезли до бабусі, в селище міського типу на біля Макіївки. Там пройшло все моє дитинство. Більше часу я тоді проводив з книгами, виходячи на вулицю ненадовго, так як знайомих там було мало.
У цей період я в перший раз побачив комп’ютер. Мати, математик-програміст за освітою, працювала в комп’ютерному гуртку в палаці піонерів селища Холодна балка. Там стояли три комп’ютери “Агат” і один комп’ютер “Пошук”. На останньому була встановлена ОС MS-DOS, Norton Commander і мова програмування Basic, яку тоді вивчали в цьому гуртку. Там я вперше побачив комп’ютерні ігри і написав свою першу комп’ютерну програму, яка складала два числа.
Школа
У 1997-му році я переїхав назад до батьків. Там я жив протягом усього шкільного періоду.
Я поступив в початкову школу № 5 міста Макіївки. На одному з перших уроків класний керівник попросив всіх скласти з батьками читацькі щоденники і записати в них назви і перекази того, що кожен прочитав в дошкільному віці. У мене набралося близько сімдесяти назв. Вчителька сказала, що мій щоденник один з кращих в класі.
У початковій школі я вчився дуже добре, проте багато хворів. Тому мати брала домашні завдання і я робив їх вдома. Мама потім відносила їх на перевірку в школу, а мені приносила листочки з записами від вчительки, на кшталт: “Вова, добре, так тримати! – або, – Підтягни правопис, ти зможеш краще”.
Також, в третьому класі я представив своїй вчительці з інформатики першу велику програму: “Доктор Айболит”. Довго просидівши за медичними довідниками, я виписав симптоми хвороб, які лікував цей казковий доктор. Програма пропонувала відповісти на питання, чи присутній той чи інший набір симптомів і виводила діагноз на підставі відповідей.
У 2000-му році я вступив до ліцею № 1 міста Макіївка. Зі мною туди потрапив майже весь клас, тому я не опинився в абсолютно новому середовищі, проте новенькі все ж були. З двома з них у мене вийшло подружитися. Зараз ми спілкуємося рідше, проте я завжди радий їх бачити.
Особливо легко в середній школі давалися математика, фізика та інші точні науки. Математикою я займався додатково і мав дуже гарні результати. Одного разу брав участь в міській олімпіаді. З дев’ятого класу ходив також і в гурток “Школа юного математика”, заснований у нашій школі, де вирішував завдання підвищеного рівня.
Гірше за все мені давалася географія. Це був єдиний предмет, за яким я отримував незадовільні оцінки і мою маму викликали в школу. Однак, поговоривши з учителем, мама попросила його позайматися зі мною індивідуально, і це змінило ситуацію на краще.
Друзів у мене було мало, 3–4 людини. Проте цікавий факт, що я сидів майже в повному оточенні дівчаток. Переді мною сиділа наша красуня, а також золота медалістка. Іноді вона поверталася до мене зі словами: “Вова, у мене не виходить це завдання”. Я, звичайно, давав їй списувати, як, власне, і всім іншим. Після цього вона говорила щось на кшталт: “Дякую, що б я без тебе робила” – і відверталася назад. Поступово у нас склалися гарні стосунки. І на випускному вечорі вона танцювала зі мною. Там було дві або три більш-менш повільних мелодії. Це був мій перший танець. Як виявилося пізніше, далеко не останній.
Університет
Через успіхи в Школі юного математика я вступив до Донецького інституту штучного інтелекту через олімпіаду “Інтелект-2007” на спеціальність “Програмне забезпечення інтелектуальних систем”. Звичайно, можна було спробувати вступати і в інші ВНЗ, олімпіада проходила дуже рано, проте рейтинги не були безкоштовними, і заняття це було стомлююче, а я досить давно планував вчитися саме там.
Тому я не став пробувати себе в інших ВУЗах, про що ні разу не пошкодував згодом.
Інститут виявився маленьким, але дуже теплим. Викладачі знали майже всіх своїх студентів в обличчя, репутація грала дуже велику роль. Моя схильність до програмування дуже допомогла тут і я швидко став отримувати підвищену стипендію.
На четвертому курсі я зайняв 3-е місце на олімпіаді “IAI open cup 2011”. Після цього капітан команди університету “CUBE” запропонував мені місце в команді, а також поїздку в зимову школу програмування в Харкові. Після цього, в складі команди я брав участь в олімпіаді ACM ICPC. Ми брали участь в півфіналі олімпіади у Вінниці.
Проте університет приніс в моє життя те, про що я навіть не міг мріяти. На другому курсі я пішов на факультативні заняття з японської мови в Центрі “Аматерасу” при університеті. До цього я захоплювався складанням орігамі. Центр тільки починав свою діяльність після довгого простою, люди, які захоплювалися Японією, там були потрібні, і я зробив швидку кар’єру до посади віце-президента і керівника клубу любителів орігамі, яким є і зараз.
Тоді ж я почав займатися йогою і айкідо, а через рік почав займатися латиноамериканськими танцями.
Зараз заняття йогою і айкідо я тимчасово припинив, проте продовжую відвідувати заняття танцями. На останньому донецькому чемпіонаті з сальса "Salsa project – 2010" я зайняв 7-е місце. Відвідував кілька фестивалів латиноамериканських танців.
Плани на майбутнє
Після закінчення університету я опинюся в складному становищі. Після всього, що сталося, майбутнє бачиться мені дуже неоднозначно. Тим не менш, я б хотів продовжувати працювати за фахом, швидше за все над комерційними проектами. Також буде дуже складно кидати роботу в Центрі і заняття сальса.
В подальшому, коли мої знання будуть на достатньому рівні, я б дуже хотів спробувати себе в ролі перекладача, а також професійного танцюриста.