Осмислення інформації як продукта людської діяльності
Автор: Соколова А.В.
Важко переоцінити ту роль, що грає в розвитку сучасного суспільства інформація. Можна без перебільшення сказати, що сучасне суспільство є суспільством інформації, її ерою. Роль поняття інформації в науці майбутнього стає усе значніше. Вже зараз зрозуміло, що прогноз двадцятилітньої давнини про те, що «в 2000 році теорія інформації, можливо, буде існувати лише в нечисленних трактатах, що не читають абсолютно, які зберігаються в бібліотеках коледжів як забуті пам’ятники нерозумно розтрачених життів» [1], не виправдався.
Метою роботи є дослідження визначення інформації, розвитку в напрямку розуміння цього поняття та визначення основних властивостей інформації. Об’єктом проведеного дослідження є різні концепції розуміння інформації. Предметом дослідження є розуміння інформації, її основні характеристики та властивості.
Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити наступні задачі:
а) навести загальне визначення поняття «інформація» (хоча не існує визначення цього поняття з яким погодився б кожен філософ — загальне визначення все ж існує);
б) розглянути основні погляди на розуміння «інформації» у найбільш поширених концепціях;
в) виділити основні риси, що є спільними у визначеннях інформації в наведених концепціях.
Термін «інформація» походить від латинського слова «informatio» і означає роз’яснення, виклад фактів, подій. Погляд на інформацію з точки зору її споживачів окреслює таке поняття: інформація — це нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені її користувачем як корисні. Іншими словами, інформація — це нові знання, які отримує споживач (суб’єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей.
Теорія інформації — це математична теорія передачі повідомлень у системах зв’язку. Основником класичної теорії інформації вважають американського вченого К. Шеннона. Основні її постулати такі. Повідомлення (точніше, їхні коди) надходять із джерела інформації через канал зв’язку в приймач інформації. Ці повідомлення змінюють систему знань (тезаурус) приймача, зменшують рівень його розмаїтості, невизначеність, що виміряється ентропією. Ентропія системи повідомлень визначається їхніми ймовірностями як середнє значення логарифмів величин, які зворотні до цих імовірностей. Вимірювати середню кількість інформації можна по зменшенню ентропії приймача в результаті зміни його уявлень. До речі, звідси йде й одиниця вимірювання інформації. Вона задається кількістю інформації про те, яке із двох рівноможливих подій реалізувалося, і називається біт (початок і кінець англійського словосполучення binary digit (бінарний розряд). Теорія інформації одержала розвиток у кібернетикі. Саме за допомогою теорії інформації вдалося науково довести загальновідомий принцип кібернетики про те, що розмаїтість системи керування повинен бути не нижче розмаїтості об'єкта, що управляється цією системою.
Розглянемо дві основні філософські концепції розуміння «інформації»: атрибутивну та функціональну.:
Згідно з атрибутивною концепцією, інформація — це об’єктивна внутрішня властивість всіх матеріальних об’єктів, вона міститься у всіх без винятку елементах та системах матеріального світу [2]. Іншими словами, інформація є невід’ємним атрибутом (властивістю) матерії (звідси назва концепції). Зараз немало вчених та філософів вважають, що доречно говорити про три іпостасі існування матерії: речовина, яка відображає сталість матерії; енергія, яка відображає рух, зміну матерії та інформація, яка відображає структуру, організацію матерії.
Інформація, згідно з цією концепцією, міститься у формі властивих матеріальним об’єктам структур (така інформація одержала назви структурна, потенційна, апріорна, внутрішня інформація, інформація «у собі»). З цим підходом пов’язане визначення інформації як відображення різноманітності.
Поява функціональної концепції пов’язана з розвитком кібернетики — науки про управління та зв’язок у живих організмах, суспільстві і машинах (це дало другу назву концепції — функціонально–кібернетична). Кібернетика формулює принцип нерозривного зв’язку (єдності) інформації з управлінням, з функціонуванням самокерованих систем та систем що самоорганізуються (технічних, біологічних та соціальних).
Прихильники функціональної концепції не визнають існування інформації у неживій природі, а саму інформацію визначають як зміст сигналу або повідомлення, отриманого кібернетичною системою із зовнішнього світу.
Розвинута в роботах «батька кібернетики», американського математика Норберта Вінера концепція припускає, що процес управління в згаданих системах є процесом переробки (перетворення) певним центральним пристроєм інформації, одержуваної від джерел первинної інформації (сенсорних рецепторів) і передачі її в ті ділянки системи, де вона сприймається її елементами як наказ для виконання тієї або іншої дії. Після здійснення самої дії сенсорні рецептори готові до передачі інформації про ситуацію, що змінилася, для виконання нового циклу управління. Так організується циклічний алгоритм (послідовність дій) управління та циркуляції інформації в системі. При цьому важливо, що головну роль тут відіграє зміст інформації, переданої рецепторами і центральним пристроєм. Інформація за Вінером — це «позначення змісту, отриманого з зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів».
Проаналізувавши всі наведені визначення інформації, можна виділити її загальні риси:
а) інформація зменшує невизначеність;
б) інформація передає заздалегідь невідомі відомості;
в) інформація відображає факти або події в часі;
г) інформація показує розмаїтість системи.
Отже, інформація можна розуміти як зміст (розуміння, представлення, інтерпретація), що виникає у людини в результаті одержання їм даних, взаємопов’язаний з попередніми знаннями й поняттями.
Під даними пропонується розуміти результат фізичного процесу (оформлений у деякому доступному виді, наприклад у вигляді слів у формальному алфавіті, електричних сигналів), що одержується, передається, обробляється або людиною, або пристроєм.
При цьому необхідно пам’ятати, що людина приймає й обробляє дані за допомогою органів почуттів, а пристрій реалізує приймання, передачу й обробку даних за допомогою алгоритму, придуманого людиною.
Усе більше філософи схиляються до того, що інформація ніяк не проявляє себе в реальній дійсності, отже, немає таких реалій, щодо яких можна було б сказати: ось це інформація, а не повідомлення, не сигнал, не знання, не відображення, не структура й т.п. Інформація в «чистому» виді — найчистіша абстракція. Але, всупереч очевидності, переважна більшість учених, інженерів, просто носіїв сучасної мови говорять і думають так, начебто інформацію можна реально створити, одержати, передати, зберегти.
Дивно, але в російській мові до другої половини XX в. практично не використовувалися термін і поняття «нформація». Не зустрічається цей термін у творах О.С. Пушкіна, Л.М. Толстого, А.П. Чехова. Немає його в тлумачному словнику В. Даля (1866 р.), в енциклопедії Брокгауза й Ефрона (1894 р.), у першому виданні Великої радянської енциклопедії (1935 р.) його теж немає. Цей термін з’явився значно пізніше, в другій половині століття, після робіт К. Шеннона. Саме з тих пір питання про розуміння інформації стало популярним і нині є важливою темою в світовій філософії.