Біографія
Я, Булана Марія Олександрівна, народилася 9 вересня 1991 року у місті Макіївка Донецької області. Батько, Буланий Олександр Вікторович, в той час працював на шахті, а мати, Булана Лариса Володимирівна, працювала кухарем.
До чотирьох років найбільш близьким моїм другом була бабуся. Вона проводила зі мною і моєю старшою сестрою весь вільний час. Коли її не стало, батьки віддали мене в дитячий садок. Мені там дуже подобалося. Я швидко подружилася з усіма дітьми. З великим задоволенням брала участь у всіх святкових виступах: співала, танцювала, читала вірші.
Кожне літо, починаючи з шести років, я їздила у дитячий оздоровчий табір ім. Зої Космодем'янської. Це був незабутній відпочинок. Нові враження щороку. У таборі я брала активну участь у різних спартакіадах, де неодноразово займала призові місця.
1 вересня 1998 року я пішла в загальноосвітню школу № 53 м. Макіївки. З першого класу, я почала шукати собі хобі. Першим моїм захопленням стала музика. Інструментальний ансамбль та вокальний гурток давалися мені дуже легко, але так само легко і втомили. Я зрозуміла, що це не те, чим я хочу займатися. Знаючи про моїх фізичні дані, батьки хотіли пов'язати мене зі спортом, тому в 2000 році віддали мене в секцію скелелазіння. З усієї молодшої групи я перша пройшла трасу від початку до кінця. Тренер викликав мого батька для серйозної розмови, з приводу моїх успіхів і подальшого розвитку. Він говорив, що мені обов'язково треба продовжувати займатися, що в мене гарне майбутнє, але ризикувати своїм життям в подальшому мені не дуже хотілося. Пошуки себе продовжувалися.
У школі я вчилася дуже добре. З п'ятого по дев'ятий клас виконувала обов'язки старости. Відкрила в собі талант до малювання, в'язання та вишивки. У п'ятому класі до нас на урок фізкультури прийшов учитель і тренер з баскетболу нашої школи Литвиненко Євген Васильович. Він відбирав дітей у шкільну секцію. Я дуже хотіла, щоб мене вибрали. Так і сталося.
Прийшовши в спортивний зал на своє перше тренування, я була під таким сильним враженням, що воно залишилося в душі на все моє життя. Більше мені не доводилося шукати, моє серце назавжди було віддано цьому виду спорту. У складі жіночої шкільної збірної я чотири рази ставала чемпіонкою міста. Спортивні успіхи стимулювали до успіхів у навчанні. Мій тренер завжди казав, що в баскетбол не грають дурні. І в цьому є частка правди.
Коли мені було 12 років я почала писати вірші. Регулярно брала участь у шкільних віршованих конкурсах. Писала поздоровлення вчителям і твори, присвячені великій вітчизняній війні. В 11 класі зайняла перше місце в міському етапі літературного конкурсу «Об'єднаймося ж, брати мої».
Восени 2006 року в сусідній школі відкрилася секція капоейра. Я мало знала про цей вид бойового мистецтва, тому мені стало дуже цікаво. Паралельно із заняттями баскетболом я почала відвідувати тренування, на яких вивчала бразильську техніку бою. За дуже короткий термін отримала жовтий пояс. Ці заняття дали мені навички самооборони, відмінну розтяжку та ідеальну поставу.
Будучи ученицею 11 класу я брала участь зі шкільною командою в конкурсі «Юний інспектор дорожнього руху». Ми зайняли перше місце в міському етапі і перше місце по Донецькій області. Також брала участь у щорічних «Козацьких іграх». У місті посіли друге місце, пропустивши вперед тільки щорічних чемпіонів України – загальноосвітню школу №57.
Мій тато часто жартує, що я повинна була народитися хлопчиком. Я не ображаюся, тому що інтереси у мене дійсно не для дівчаток. Крім мого захоплення спортом, я люблю ходити на рибалку і дивитися футбол. Тому ніхто не здивувався, коли я обрала спеціальність «Комп'ютерні системи та мережі», як всі говорили «не жіночу». Аж до закінчення школи я не думала, що зв'яжу свою долю саме з цією спеціальністю.
У 2008 році я стала студенткою Донецького національного технічного університету, і дуже цим пишалася. У моїй групі було всього три дівчинки. Але це скоріше позитивна сторона, тому що знайти спільну мову з одногрупниками мені набагато легше. У перший же день я записалася в університетську секцію баскетболу. Найбільшою проблемою стала дорога в університет і назад. На першу пару доводилося вставати дуже рано. А додому після тренувань повертатися пізно. Але людина до всього звикає.
Проблем з навчанням не виникало. У складі жіночої баскетбольної команди виступала на всіх універсіадах. На першому курсі брала участь у конкурсі краси «Міс ВТ» (тоді ще наш факультет називався факультет обчислювальної техніки та інформатики). У конкурсі я не перемогла, але стала «Міс чарівність ВТ». Дрібниця, а приємно.
За час навчання в університеті моїми улюбленими предметами стали мікроелектроніка та аналогова схемотехніка, які викладав Краснокутський Володимир Олексійович. На третьому курсі, коли стало питання про вибір наукового керівника і теми диплома, насамперед я звернулася саме до Володимира Олексійовича. Але після довгої розмови, ми прийшли до висновку, що «залізо» в наш час заняття не для дівчат. В результаті я обрала в якості свого наставника молодого викладача, доцента кафедри Комп'ютерної інженерії Цололо Сергія Олексійовича. Він дуже добре знайомий з сучасними технологіями і це, безсумнівно, великий плюс. В якості теми диплома ми обрали розробку інтерактивної системи тестування. Це комплексна робота, яка дозволить мені вивчити нові мови програмування, виконати розробку бази даних та інтерфейсу користувача.
Щоб розбавити студентське життя, я почала займатися танцями. Вибрала сучасний стиль Jazz Funk.
У 2012 році успішно вступила до магістратури. На п'ятому курсі у мене з'явилося нове захоплення. Я стала учасницею групи підтримки команди з американського футболу «Скіфи-ДонНТУ». Продовжую грати в баскетбол, а по суботах суджу шкільну баскетбольну лігу в місті Макіївка.
У найближчому майбутньому я планую захистити магістерську дисертацію і знайти роботу за фахом. Хочу отримати офіційне звання судді з баскетболу і зайнятися громадською діяльністю.