Кредитна політика банків: види та моделі
Автор: Любар О.О.
Джерело: Любар О. О. Кредитна політика банків: види та моделі/ О.О. Любар // Вісник університету Банківської справи Національного Банку України. – 2010. – №3(9). – С. 183-185.
Автор: Любар О.О.
Джерело: Любар О. О. Кредитна політика банків: види та моделі/ О.О. Любар // Вісник університету Банківської справи Національного Банку України. – 2010. – №3(9). – С. 183-185.
Розглянуто теоретико-методологічні основи кредитної політики та процесів банківського креди- тування. Виокремлено види та моделі кредитної політики банків в умовах сьогодення. Виявлено позитивні і негативні тенденції розвитку кредитної політики банків. Сформовано напрями її вдосконалення.
Банк, банківська система, кредитні відносини, кредитна політика, банківське кредитування, вид, модель.
Останні два роки почали спостерігатися несприятливі тенденції та суттєве уповільнення розвитку банківського кредитування, що зумовлює пошук напрямів модернізації кредитної політики банків, що сприятиме активізації кредитного забезпечення реального сектору економіки та економічного поступу банківської системи.
Науковою скарбницею теоретико-методологічних підвалин кредитної політики та процесів банківського кредитування стали ґрунтовні наукові праці В. Алексійчука, В. Амбросова, В. Андрійчука, О. Гудзь, М. Дем’яненка, П. Лайка, Ю. Лупенка, Г. Мазнєва, М. Маліка, О. Непочатенко, В. Онєгіної, Н. Правдюк, П. Саблука, П. Стецюка, А. Чупіса та ін. (1–6). Їхні розвідини наклали свій помітний відбиток на осягнення сутності проблем кредитної політики та банківського кредитування. Водночас спостерігається відсутність вагомих наукових доробок і пропозицій щодо адаптації кредитної політики банків до мінливих кризових умов економічного простору з урахуванням викликів і запитів сьогодення.
Починаючи з 2007 року, а особливо у 2009-му, відбулися кардинальні зміни в економічному просторі, які, поряд із розважними обґрунтованими фінансовими інноваціями, мали й негативні, що зумовило помітне гальмування поступу кредитних відносин, зменшення обсягів банківського кредитування порівняно з попередніми роками, погіршення умов кредитування для суб’єктів господарювання. Окреслене проблемне поле вимагає формування нових вимірів і підходів щодо здійснення пошуку розмаїття варіантів модернізації кредитної політики. Вказане зумовлює актуальність нашої наукової праці, її мету і завдання.
Для виявлення особливостей, надбань, недоліків, тенденцій розвитку та напрямів модернізації кредитної політики банків здійснено узагальнення набутого досвіду.
Кредитна політика має низку складових, що дозволяє говорити про види кредитної політики. Питання щодо видів кредитної політики є новим, таким, що не знайшло детального розгляду у вітчизняній і зарубіжній економічній літературі, у зв’язку з чим вважаємо за необхідне висвітлити його детальніше.
У тлумачному словнику "дефініція", "вид" визначається як "різновид, тип, що має іншу властивість, стан предмета, що сприймається зором" [1]. На відміну цьому, форма (лат. forma) окреслюється, як: 1) зовнішній вигляд, зовнішній контур; 2) будова, пристрій, система організації, внутрішня структура, нерозривно пов’язана з певним вмістом [3].
Розглядаючи прості прояви кредитної політики банків на практиці як її різновиди, частини єдиного цілого, як нам видається, можна виділити певні її види за критеріями:
У підґрунтя цієї класифікації видів кредитної політики покладено різні критерії. При цьому важливо підкреслити, що представлена класифікація не є вичерпною. Можливо конструювати й інші види кредитної політики залежно від інших критеріїв.
Найбільш істотно кредитна політика розрізняється залежно від суб’єктів кредитних стосунків: кредитна політика банку щодо юридичних осіб і по- літика у взаєминах із фізичними особами. При цьому кредитна політика одного банку може бути для індивідуальних позичальників привабливішою в порівнянні з іншими банками завдяки кредитуванню покупок на виплату, кредитним картам, іпотечним позикам і так далі. Деякі банки можуть спеціалізуватися на певних видах позик, що цінуються клієнтами [5]. Значно виграють банки, що надають позики постійним клієнтам навіть під час економічної скрути. Важливе значення для позичальників має також рівень позикового відсотка.
У процесі розроблення кредитної політики банки визначають пріоритети при формуванні кредитного портфеля, розглядаючи його диверсифікацію з позицій визначення оптимальної кредитної політики, що дозволяє вести мову за такими її видами, як кредитна політика за поданням споживчих позик, кредитна політика за іпотечними кредитами, кредитна політика щодо кредитування середнього та малого бізнесу і так далі.
Деякі українські банки так визначають цілі своєї кредитної політики. "Метою кредитної політики банку є максимальне задоволення потреби клієнтів у позикових засобах. Певними перевагами при виконанні кредитних заявок користуються крупні комерційні і виробничі структури із стійким фінансовим становищем, що надають тверді гарантії повернення позики" [4]. Інші вітчизняні банки оголошують про зміну своєї стратегії на ринку, вважаючи пріоритетними напрямами роботи комплексне банківське обслуговування приватних клієнтів і кредитування великих фінансово стабільних підприємств [10].
Отже, визначаючи стратегію, банки розробляють індивідуальні підходи при кредитуванні відповідних позичальників і надання позик юридичним особам та населенню [8]. Наприклад, банк може рекомендувати видачу персональних позик під заставу будинку, але утримуватися від розширення видачі позик для довгострокових інвестицій, позик особам із сумнівною репутацією, позик під забезпечення акцій компаній закритого типу і так далі. Кредитна політика банку може визначати географічні регіони, де бажана кредитна експансія банку. Наприклад, банк може обмежити сферу своєї кредитної політики містом, де він розташований, або районом у сільській місцевості. А великий банк може орієнтуватися у своїй діяльності не лише на розвиток кредитних відносин із приватними клієнтами на національному, а й на міжнародному рівнях. Так, щоб виробити оптимальну кредитну політику, потрібно визначити пріоритетні напрями роботи банку з урахуванням стану ринку банківських операцій і послуг, рівня конкуренції, можливостей самого банку.
Кредитна політика потрібна банкам перш за все тому, що дозволяє регулювати, управляти, раціонально організувати взаємини між банком і його клієнтами із залучення ресурсів на поворотній основі та їх інвестування в частині кредитування клієнтів банку. Важливо також підкреслити, що кредитна політика є основою управління ризиками в діяльності банку [6]. Кредитна політика може бути агресивною, традиційною і класичною. Підґрунтям вибору виду кредитної політики лежить стратегія банку, орієнтована на зростання його капіталу, збільшення доходів або мішана стратегія.
Підсумовуючи, можна дати таке визначення кредитної політики. Кредитна політика у вузькому сенсі – це система заходів банку в царині кредитування його клієнтів, здійснюваних банком для реалізації його стратегії і тактики в даному регіоні в певний період часу. Кредитна політика як основа процесу управління кредитом визначає пріоритети в процесі розвитку кредитних стосунків, з одного боку, і функціонування кредитного механізму – з іншого.
Незалежно від виду кредитна політика банку має внутрішню структуру. Основними елементами кредитної політики банку, на нашу думку, є: 1) стратегія банку із розроблення основних напрямів кредитного процесу; 2) тактика банку щодо організації кредитування; 3) контроль за реалізацією кредитної політики.
У зарубіжній економічній літературі не рідко пропонується розробляти документ (меморандум) з кредитної політики, який дозволив би визначити стратегію і тактику банку в частині організації кредитного процесу [9]. Наприклад, у виданні Всесвітнього банку «Банківська справа і фінансування інвестицій» (за ред. Н. Брука) пропонується розробляти положення з управління кредитною політикою, в якому визначаються послуги з позик, процедури та технологія кредитування, його методи, кредитна документація й обов’язки кредитного інспектора. На наш погляд, цей підхід страждає певною вузькістю, зводячи кредитну політику банку, по суті, до тактики в частині організації кредитного процесу. На відміну від наведеної вище позиції, нам видається необхідним сформулювати основні положення теоретичної моделі формування оптимальної кредитної політики банку, виділивши її стрижневі елементи.
Ґрунтуючись на вітчизняному і світовому досвіду, для оптимізації кредитної політики в методологічному плані можна рекомендувати таку схему формування кредитної політики банку: загальні положення та цілі кредитної політики; процес управління кредитними операціями та повноваження співробітників банку; організація кредитного процесу на різних етапах реалізації кредитного договору; банківський контроль і управління кредитним процесом.
Ця теоретична модель, обумовлена методологічно обов’язковими вимогами у процесі формування кредитної політики і організації кредитного процесу, виведена нами з необхідності оптимізації кредитної політики комерційного банку і, на нашу думку, повинна включати: загальні положення і цілі кредитної політики, що визначають стратегію банку у сфері кредитування. Подальші напрями визначають тактику банку в частині управління кредитними операціями з боку персоналу банку; деталізують конкретні операції і підходи до організації кредитного процесу на різних етапах виконання кредитного договору банку з клієнтом; і, нарешті, передбачають систему заходів управління кредитним процесом та контролю за ним. Кожен напрям теоретичної моделі формування кредитної політики тісно пов’язаний з останніми і є обов’язковим для формування кредитної політики й організації кредитного процесу, що потрібно для розкриття суті оптимальної кредитної політики.
Елементи кредитної політики знаходять своє практичне вираження в організаційних формах кредитної політики, тобто прийомах, способах, методах реалізації кредитної політики [7]. Кредитна політика банку визначається, по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і кредитних інструментів (сегментація ринку), по-друге, нормами і правилами, які регламентують практичну діяльність банківського персоналу, що реалізовує ці пріоритети на практиці. Отже, здатність управляти ризиком (у тому числі кредитовим) залежить від компетентності керівництва банку і рівня кваліфікації персоналу, що займається відбором конкретних кредитних заявок і виробленням умов кредитних угод.
У цілому кредитна політика в частині стратегії вбирає в себе пріоритети, принципи та цілі конкретного банку на кредитному ринку, а в частині тактики фінансовий й інший інструментарій, що використовується даним банком для реалізації його цілей при здійсненні кредитних операцій, правила їх здійснення, порядок організації кредитного процесу. Таким чином, кредитна політика створює необхідні загальні передумови ефективної роботи персоналу кредитного підрозділу банку, об’єднує й організовує зусилля персоналу, зменшує вірогідність помилок і прийняття нераціональних рішень.
Таким чином, кредитна політика торкається таких основних аспектів кредитування, які загалом можна визначити як систему реалізації прийнятих напрямів кредитної політики: організація процесу кредитування; контроль за практичною реалізацією кредитної політики; управління кредитним портфелем; розподіл повноважень; класифікація кредитів; поточна робота з кредитами; класифікація резервів.
Кредитна політика необхідна для забезпечення послідовності дій, диверсифікації діяльності банку; делегування повноважень і обов’язків кредитних працівників; розвитку загальної кредитної культури в банку. Кредитна політика – це «живий» документ, в якому відбиваються як внутрішні зміни конкретного банку, так і зміни в банківській системі в цілому [5]. Тому вміст кредитної політики та відповідних інструкцій і нормативів коригується з урахуванням змін кон’юнктури. Кредитна політика може включати кредитні нормативи, порядок та інколи навіть окремі правила з кредитування, але, перш за все, вона містить директиви загального характеру, загальну стратегію кредитування, прийняту в конкретному банку.
1. Банківська енциклопедія / под ред. проф. Мороза А. М. – К. : «Ельтон», 1993. – 333 с.
2. Галасюк В. Модель прийняття рішення про кредитування на базі концепції ССР / В. Галасюк, М. Сорока, В. Галасюк // Вісник Національного банку України. – 2000. – № 9. – С. 30–35.
3. Голуб В. М. Меморандум кредитної політики комерційного банку / В. М. Голуб // Фінанси України. – 2001. – № 12. – С. 121–127.
4. Гудзь О. Є. Кредитування і банківське обслуговування підприємств агропромислового виробництва: сучасні тенденції та особливості / О. Є. Гудзь. – К. : ННЦІАЕ, 2005. – 170 с.
5. Гудзь О. Є. Оцінка кредитоспроможності агроформувань (теорія та практика) : монографія / О. Є. Гудзь, М. Я. Демяненко, П. А. Стецюк. – К. : ННЦ ІАЕ, 2008. – 302 с.
6. Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика : [навч. посібник] / В. Д. Лагутін. – 4-те вид., стер. – К.: Т-во «Знання» 2004. – 215 с.
7. Ольшаный А. И. Банковское кредитование: российский и зарубежный опыт / под ред. Е. Г. Ищенко, В. И. Алексеева. – М. : Русская Деловая Литература, 1997. – 352 с.
8. Панова Г. С. Кредитная политика коммерческого банка / Г. С. Панова. – М. : ИКЦ «ДИС», 1997. – 464 с.
9. Рид З. Коммерческие банки / [З. Рид, Р. Коттер, 3. Гилл, Р. Смит]. – М. : Космополис, 1991. – 654 с.
10. Управление деятельностью коммерческого банка (банковский менеджмент) / под ред. О. И. Лаврушина. – М. : Юристь, 2002. – 688 с.