ДонНТУ   Портал магістрів

Реферат за темою магістерської роботи

Зміст

Вступ

При аналізі моделей обміну ресурсами в мікроекономіці зазвичай розглядають взаємодію двох економічних агентів: споживача і виробника продукції [1]. Тим часом значний вплив на взаємодію цих агентів надає реклама, що є інформаційним посередником між ними.

Одним з рекламних ринків, що швидко розвиваються, є реклама товарів і послуг по Інтернету. Основною відмінністю контекстної реклами від інших видів реклами, є те, що, по-перше, споживач не сплачує за ресурс, де розміщена реклама (на відміну від газет і журналів), по-друге, її доступність для всіх учасників ринку.

Портали надають рейтинги ресурсів. Рейтингом може бути місце в каталозі порталу, позиція в результатах пошуку за ключовими словами для фірми. Рейтинги допомагають споживачеві порівнювати виробників. Для деяких послуг це можна зробити шляхом порівняння основних показників, наприклад ціна товару, вартість і час доставки товару і так далі. Але для багатьох послуг таке порівняння скрутно, наприклад, при виборі надійного банку. У таких випадках споживач довіряє рейтингу порталу, обирає ті ресурси, які мають вищий рейтинг. Портали прагнуть надати споживачеві максимально об'єктивний рейтинг. При цьому деякі фірми оплачують рекламні послуги з метою підвищення рейтингу на порталах. Така ситуація призводить до конфлікту інтересів для порталів.

У даній роботі розглянута система, яка складається з трьох підсистем: фірм, порталів і споживачів.

1. Актуальність теми

Актуальність цієї роботи обумовлена, з одного боку, великим інтересом до теми інформаційних порталів в сучасній економічній науці, а з іншого боку, її недостатньою розробленістю [1] через велику кількість параметрів моделей, неповноту знань окремого агента про оточення; розподіленість, потенційну недетермінованість й ін. Наявність цих властивостей, а також значна розмірність розв'язуваних задач [2] і погана формалізація зумовили спрямованість досліджень, що проводяться. Саме цим викликана необхідність вдосконалення існуючих моделей взаємодії економічних агентів з метою підвищення ефективності. Для цього треба:

2. Мета і задачі дослідження та заплановані результати

Метою роботи є розробка математичної моделі, спрямованої на підвищення ефективності взаємодії економічних агентів за рахунок введення інформаційного посередника на підставі аналізу і дослідження задач, що виникають при взаємодії економічних агентів з використанням інформаційних порталів.

Результатом виконання роботи є математична модель взаємодії економічних агентів на основі інформаційних порталів та аналіз її ефективності.

3. Огляд міжнародних джерел

У роботі Б. Галицького і М. Левіна [2] розглядається економічна система, що складається з двох підсистем: фірм і порталів. Кожен портал характеризується репутацією. Завданням фірм є підвищення свого рейтингу на порталах, при чому на одному кроці можна підвищити свій рейтинг тільки на 1. Портали, що беруть участь у цьому процесі, прагнуть підвищити свою репутацію.

Аналіз відомих робіт, зокрема [3-5], показує, що для моделювання взаємодії використовується незначна частина результатів досліджень і розробок з багатого досвіду побудови інтелектуальних систем. На основі проведеного аналізу були зроблені висновки щодо недоліків існуючих моделей та запропоновані нові рішення поставленої задачі.

4. Аналіз і дослідження задач, що виникають при взаємодії економічних агентів

4.1 Аналіз взаємодії економічних агентів

Взаємодія економічних агентів набуває особливої важливості на сучасному етапі розвитку перехідної економіки. Становлення нового типу механізму господарювання в Україні показує, що ефективний розвиток конкурентних процесів і підйом економіки неможливі без урахування відносин, що розвиваються на мікрорівні. Особливу значимість у цьому зв'язку набуває аналіз поведінки основних структурних одиниць економічної системи — підприємств і фірм [3].

Розвиток ринку в Україні призводить до того, що фактори, пов'язані з централізованою економічною системою, поступово втрачають свою домінуючу роль.

У командній економіці відносини між підприємствами відіграють підлеглу роль, пасивно відображаючи ті "команди", які надходять на підприємство з центрального органу галузевого управління. Як тільки підприємство набуває рис фірми – в першу чергу, самостійність дій – взаємодії з подібними йому економічними агентами (іншими фірмами) починають грати істотну роль в його поведінці. Зростає значення особливої структури ринку, що переважає в якій-небудь галузі або в якомусь регіоні, для розробки і оцінки стратегій поведінки фірм на цьому ринку. Функціонування українських фірм все більшою мірою виявляється пов'язаним з мікросередовищем їх існування, специфічним для кожної галузі і кожного ринку [4].

Структура ринку виражається через взаємодії фірм, які являють собою один з основних факторів, що визначають структуру промислового виробництва, витрати, випуск і ціни в галузі. У цьому зв'язку виникає необхідність вивчення особливостей взаємодій фірм і їх впливу на виробництво в перехідній економіці України [3].

Аналіз механізму взаємодій фірм — економічних відносин мікрорівня в перехідній економіці дає можливість глибше проникнути в процес трансформації економічної системи України і краще зрозуміти специфіку поведінки підприємств в перехідний період. В цілому дослідження цієї проблеми являє собою одну із сторін комплексного вивчення господарського механізму сучасного суспільства [4].

Дослідження міжфірмових відносин дозволяє виявити закономірності еволюції ринку в перехідній економіці, сильні та слабкі сторони державної промислової політики, зокрема, антимонопольного та галузевого регулювання, а також виробити рекомендації для підвищення ефективності економічного впливу держави на структурні процеси, що відбуваються в даний час в Україні [4].

Взаємодії фірм можна розглядати у двох аспектах: горизонтальному як відносини між контрагентами одного рівня і вертикальному як відносини між контрагентами послідовних стадій виробничого і розподільного процесу. Крім того, взаємодії фірм припускають облік не тільки реально діючих агентів, що вже знаходяться на ринку, але і потенційно можливих конкурентів і партнерів — фірм, які легко, із зміною умов, можуть увійти в галузь [3].

Під ринком розуміється особливий тип опосередкованого товарної зв'язку виробництва, обміну, розподілу і споживання, при якому господарюючі суб'єкти мають свободу вибору місця, часу та об'єкта взаємин і несуть повну економічну відповідальність за результати своїх дій: економічні рішення приймаються децентралізовано відособленими виробниками. На мікрорівні ринок розглядається як результат взаємодії фірм [3].

Поведінка фірми трактується як сукупність її дій, в якій окремі комбінації поведінки фірми підпорядковані заздалегідь обдуманому плану, що допомагає їй досягти встановленої мети. Стратегічною поведінкою фірми називається така її поведінка, коли при виборі варіантів діяльності (ціни, кількості та якості товару) фірма бере до уваги можливі відповідні дії конкурентів [4].

Аналіз закономірностей механізму взаємодій фірм на товарних ринках в перехідній економіці України, дозволяє зробити наступні висновки:

  1. Зміни у взаєминах економічних агентів на мікрорівні, що відбуваються в економіці України, являють собою частину загальносвітового процесу трансформації економічної системи, що веде до еволюції взаємодії фірм. Взаємодії фірм виступають у вигляді форми пристосування економічних агентів до умов навколишнього економічного середовища, так, що зміни останнього позначаються на діяльності окремої фірми через розвиток форм її взаємодій з іншими фірмами. Як світова практика, так і перехідна економіка демонструють еволюцію взаємодії фірм від крайнощів досконалої конкуренції та монополії до олігополії, що представляє собою основний тип структур ринків і галузей у сучасній економічній системі. Це пояснюється тим, що фундаментальні умови економічного життя сучасного суспільства роблять необхідним великі господарюючі одиниці, що роблять вплив на параметри ринку. Тому нестратегічна поведінка втрачає свою значимість в очах взаємного впливу фірм одна на одну. Нові умови, в яких відбувається функціонування фірми, впливають на відносну значимість різних видів взаємодій фірм, так, що монополія стає необхідним елементом сучасного ринку, а олігополія — переважною формою взаємодії фірм в сучасних умовах, і процес розвитку ринкових структур України по мірі трансформації господарського механізму має тенденцію рухатися в бік олігополії.
  2. Основну роль у процесі взаємодії відіграють українські підприємства, які на даний період вже можна визначити як повноцінні фірми, здатні ефективно виконувати свої функції в економіці. Особливості перехідного періоду проявляються у виборі українськими підприємствами стратегій пристосування до навколишнього економічного середовища, зокрема, зміну їх поведінки як відносно ринку (споживачів готового товару і постачальників ресурсів), так і відносно виробництва (перехід до більш диференційованої продукції, зміна внутрішніх взаємин з працівниками і т.д.). При цьому слабкість контролю над діями керуючого складу підприємства з боку працівників веде до складання в Україні директорської фірми як основної діючої особи перехідної економіки.
  3. Дослідження монополії та конкуренції на рівні економіки в цілому дає підстави вважати, що рівень монополізму в Україні переоцінений з точки зору офіційної статистики і традиційних уявлень. Хоча монопольні ефекти мають місце в ряді галузей, українська економіка володіє значним потенціалом розвитку ринків з працюючою конкуренцією (квазіконкурентних взаємодій фірм). Основною перешкодою цьому є не стільки об'єктивні чинники економіки (витрати, особливості продукту, стратегічна поведінка фірм), скільки адміністративні бар'єри входу в галузь і виходу з галузі, пов'язані з недостатнім розвитком інститутів ринку в Україні. Зняття адміністративних обмежень навіть без спеціальної антимонопольної політики сприяло б розвитку ефективної конкуренції на багатьох товарних ринках.

4.2 Порівняльний аналіз методів розв’язання задач взаємодії

Досягнення інноваційних цілей в економічній конкуренції вимагає створення системи стійкої взаємодії всіх агентів науково-технічної і виробничої сфери, розвитку єдиної інноваційної інфраструктури, забезпечення ефективного використання національного наукового та технологічного потенціалів.

Враховуючи той факт, що господарюючі агенти малого бізнесу мають серйозний інноваційний потенціал, вони, зі зрозумілих причин, стають об'єктом уваги великих бізнес-структур. М.П. Посталюк [6] у своїх дослідженнях виділяє кілька прийомів в організації взаємодії великих і малих агентів бізнесу в інноваційній сфері.

Одним з таких прийомів є ситуація, коли дослідницький комплекс великої корпорації "викидає" в обрану зону пошуку декілька адміністративно автономних творчо мобільних груп, гарантуючи їм на встановлений відрізок часу повну самостійність у виборі "життєвого шляху". Якщо очікувана, але частіше все-таки несподівана, технологічна знахідка відбулася і одна з таких груп зуміла створити новий продукт, який отримав комерційну реалізацію в перспективному секторі промислового ринку, то такий підрозділ підтягують в адміністративне "тіло" великої корпорації для розвитку успіху. Група-переможець стає ядром новостворюваного по відкритому нею напрямку дослідницького підрозділу і в подальшому вже регулярно спирається у своєму розвитку на всі можливості корпорації.

Другий прийом зводиться до того, що велика компанія фінансово або адміністративно намагається підпорядкувати успішну малу фірму і надалі переналаштовує інноваційний потенціал захопленої фірми під свої цілі в певній галузі. Однак, незважаючи на відомі переваги, які іноді дає крупному господарюючому суб'єкту використання тих чи інших способів децентралізації управління, змінити докорінно загальну ситуацію, як правило, не вдається.

При втраті незалежності, наприклад, у випадку адміністративного підпорядкування більш великій організації (придбання малої фірми монополією, злиття і т.д.), малі фірми зазвичай різко знижують свою ефективність. Продуктивність праці при цьому падає на 20-30%, а загальна економічна ефективність знижується в середньому в 1,5 рази. Тому пряме поглинання малих і середніх фірм як спосіб організації виробництва та інноваційного взаємодії поступається формальній рівноправності контрактно-договірної співпраці та інвестуванню, а адміністративно-бюджетні форми управління поступово замінюються програмно-цільовим фінансуванням підрядників.

Аналізуючи розглянуті вище технології інноваційного взаємодії, можна погодитися з Г.Р. Громовим в тому, що найбільш результативним є рівноправне співробітництво в інноваційній сфері між малими та великими суб'єктами бізнесу [7].

Таким чином, великі, середні і малі фірми взаємно доповнюють одна одну, що дозволяє оптимізувати весь цикл інноваційної взаємодії. Тому в однаковій мірі помилковою була б недооцінка кожного з компонентів динамічно розвитку інноваційної структури. Великі фірми несуть основний тягар фінансового навантаження (приблизно 95% всього обсягу науково-технічного потенціалу США зосереджено у великих корпораціях), малі — прокладають їм шлях, досліджуючи найбільш ризиковані і в техніко-економічному відношенні, і з точки зору маркетингу шляхи науково-технічного прогресу. Рівень ризику, який може собі дозволити мала фірма, природно, незрівнянно вище того, що вважається припустимим у великій корпорації.

Розгляд інноваційного потенціалу системи взаємодії економічних агентів великого і малого бізнесу неможливий без урахування етапів інноваційного процесу, циклу створення інноваційного продукту (технології) та особливостей взаємодії розглянутих агентів на різних стадіях здійснення інноваційного бізнесу. У руслі нашого дослідження необхідно розглянути повний цикл створення інноваційного продукту, який можна розділити на наступні основні стадії:

  1. Розробка інноваційного продукту (і/або технології);
  2. Виробництво і збут інноваційного продукту (використання інноваційної технології).

Інноваційний процес, що узагальнює результати інноваційної діяльності, найбільш повно розкривається етапами його реалізації, які, можна представити в наступному вигляді: інноваційна ідея — формування матеріальної, фінансової, кадрової бази — реалізація (розробка, виробництво, маркетингові дослідження, збут). В економічній літературі описуються і інші моделі реалізації інноваційного процесу за допомогою інноваційних циклів і фаз [6].

Оскільки інноваційний процес може включати в себе безліч інноваційних циклів, взаємодія між суб'єктами малого і великого бізнесу здійснюється на різних його стадіях в різних комбінаціях. Можна виділити наступні можливі схеми інноваційного взаємодії крупного та малого підприємства в інноваційному циклі:

  1. Перша схема — коли велике підприємство виступає в якості постачальника/субпідрядника на будь-якому етапі інноваційного циклу, а мале підприємство є дослідником і розробником нових продуктів або технологій і виступає полігоном для великого підприємства (для проведення досліджень і розробки нових продуктів). Або можливий зворотний варіант: малий суб'єкт бізнесу виступає в якості постачальника/субпідрядника на будь-якій стадії інноваційного процесу великого підприємства, а велике підприємство виступає дослідником і розробником нових продуктів або технологій і базою інноваційного циклу для малого підприємства.
  2. Друга схема — коли малий суб'єкт бізнесу самостійно займається розробками і має можливості продажу продукції, однак його виробничі потужності обмежені, тому він змушений розміщувати замовлення на виробництво і збут інноваційних продуктів з використанням можливостей великого підприємства. Інша інтерпретація даної комбінації полягає в тому, що здійснюється продаж результатів інтелектуальної діяльності (розробки) малим суб'єктом бізнесу великому суб'єкту.
  3. Третя схема — коли мале підприємство проводить розробки, але не здатне самостійно організувати впровадження цих розробок у виробництво, яке може здійснити великий суб'єкт бізнесу, а також організувати реалізацію виробленого інноваційного продукту через мережу малих фірм.
  4. Четверта схема — коли розробка нового продукту (технології) здійснюється силами великого підприємства, а мале підприємство є виробником і організовує збут.
  5. П'ята схема — коли велике підприємство як розробляє, так і здійснює продажі нового продукту через власну збутову мережу. Однак використовувати власні виробничі потужності під даний продукт для великого підприємства невигідно й економічно недоцільно, тому воно здійснюється на малому підприємстві.
  6. Шоста схема — коли мале підприємство здійснює розробки та виробництво, проте не може самостійно вести продажі. Для цих цілей знаходить великого партнера.
  7. Сьома схема — коли велике підприємство здійснює розробки і серійний випуск інноваційного продукту, але використовує розгалужену збутову мережу в особі агентів малого бізнесу.

Таким чином, в рамках інноваційного циклу існує велика різноманітність можливих схем інноваційного взаємодії, кожна з яких формується під впливом різних факторів і умов.

4.3 Дослідження сучасних засобів моделювання взаємодії без посередників

Взаємодії агентів ґрунтуються на обміні інформацією між ними. Однак поширення інформаційних потоків по економічному простору вимагає часу (інші види витрат на це ми поки ігноруємо). З іншого боку, всі об'єкти простору знаходяться в безперервному зміненні, що призводить до неузгодженості змісту інформаційних потоків з поточним станом їх відправника за час, який інформаційні потоки знаходяться в дорозі. Отже, ці два фактори (середня швидкість поширення інформаційних потоків і середня швидкість змін у станах об'єктів простору) визначають структуру інформаційної проникності економічного простору [8].

Наявність у інститутів спільного функціонального змісту, вираженого в перекладі безлічі агентів з вільного в пов'язаний стан, дозволяє поставити питання про існування якоїсь єдиної моделі, яка описує функціонування ринкової, ієрархічної та інших інституційних структур як окремих випадків даної моделі [8].

Для відповіді на це питання розглянемо, які елементи інституціональних механізмів, що здійснюють процес перекладу агентів в зв'язаний стан, є інваріантами, тобто не залежать від виду застосовуваних для цього приватних інституційних структур [8].

З точки зору окремо взятого агента (спостерігача) всі інші агенти системи постають перед спостерігачем як безліч інформаційних образів, що описують можливості і наміри відповідних агентів. Для агентів з найближчого оточення спостерігача, з яким у нього є прямий контакт, ці образи виходять зоровим сприйняттям поведінки поруч розташованих агентів, а також в результаті прямого обміну інформацією з ними. Образи віддалених агентів, в загальному випадку, не можуть бути отримані візуально, тому вони надходять спостерігачеві на певних інформаційних носіях у вигляді "вхідного" інформаційного потоку [9].

В останньому випадку, інформаційні образи є відображенням (з деякою точністю) можливостей та намірів, а також основних моментів поведінки агентів. Фактично, дані образи можна інтерпретувати як деякі моделі поведінки агентів, матеріалізовані на певних інформаційних носіях (паперовому та/або електронному) з використанням певних типів подання інформації (письмове, звукове або візуальне уявлення) [9].

Спостерігач, ґрунтуючись на вхідному потоці інформаційних образів оточуючих його агентів системи, конструює власну модель своєї поведінки і взаємодії з іншими агентами, а потім передає її, у вигляді деякої інформаційної субстанції потенційним партнерам в якості своїх пропозицій щодо спільної діяльності [9].

Потенційні партнери спостерігача, оцінивши одержувану ними з навколишнього середовища всю безліч моделей поводження, можуть виконати наступні дії [9]:

  1. Почати обмін інформацією з спостерігачем в цілях уточнення моделі їх спільної діяльності, при цьому в учасників цього обміну виникає колективно формована ними модель середовища, що є певної динамічної композицією моделей окремих агентів. Метою цього процесу є спроба побудови моделі їх спільної діяльності, яка може за певних умов перетворитися в модель організації, що фіксує зв'язки і напрямки діяльності даних агентів для досягнення своїх цілей.
  2. Прийняти сформовану модель організації (визначальну утримання їх спільної діяльності з спостерігачем) як кращу на даний момент в їх області вибору.
  3. Прийняти іншу модель спільної діяльності, яка не включає спостерігача, і таким чином відхилити пропозиції спостерігача.

Таким чином, після прийняття групами агентів деякої оптимальної (в локальному контексті) моделі їх спільної діяльності, статус даних агентів змінюється зі "вільного" на "пов'язаний". Дана схема переходу агентів до пов'язаного стану є над-інституційної, тобто її етапи залишаються колишніми (інваріантними) при використанні агентами тих, чи інших типів інституційних структур для регламентації своїх взаємодій.

У даній схемі переходу агентів до пов'язаного станом є наступні ключові параметри [8]:

  1. Інформаційні образи/моделі поведінки агентів, параметри яких визначають на скільки повно і оперативно стають доступні відомості про їх можливості і наміри потенційним партнерам;
  2. Інтенсивність можливого обміну інформацією між потенційними партнерами, яка визначає ступінь можливого взаємоузгодження варіантів спільної діяльності (від цього залежить ступінь колективності у підтримці агентами загальної моделі середовища);
  3. Здатність окремих агентів оперативно і правильно оцінювати інформацію, що надходить, а також конструювати на її основі правильні рішення.

У контексті обмеженою інформаційної проникності середовища економічної системи дані ключові параметри отримують деякі додаткові риси, що стосуються того, як спостерігач сприймає навколишній світ, і як він може взаємодіяти з різними елементами цього світу [8].

Взаємодія спостерігача з деяким заданим агентом можлива, якщо інформаційний образ даного агента з достатньою точністю відповідає його реальному стану. Якщо інформаційний образ передає стан відповідного агента неточно, то ймовірність того, що дана пара агентів на основі некоректних моделей знайде взаємоприйнятний варіант їхньої спільної діяльності — не висока [8].

У загальному випадку, реалістичність інформаційних образів агентів, розподілених по інформаційному простору системи щодо спостерігача, залежить від [9]:

  1. Віддаленості заданого агента від спостерігача в інформаційному просторі системи;
  2. Ступеня мінливості стану заданого агента.

Виходячи з описаних раніше загальних обмежень на взаємодії агентів в просторі з ненульовою інформаційної проникністю випливає, що спостерігач має реалістичні образи агентів, якщо і тільки якщо дана група агентів може підлаштувати частоту зміни своїх інформаційних образів під можливості передачі даних змін без втрати актуальності інформації на відстань видалення агентів від спостерігача в цій групі.

З об'єктивних причин, пов'язаних з існуючим рівнем розвиненості інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) і рівнем стохастичних змін у системі, в просторі досить масштабної економічної системи завжди можна знайти групи агентів, які не мають технічних умов для організації обміну інформацією на рівні необхідному для їх взаємодії . Безперервні стохастичні зміни всіх частин економічної системи (включаючи стан агентів) знецінюють зміст поширюваних інформаційних потоків. При заданій швидкості змін стану агентів, що вимагають відповідних погоджень з партнерами, і обмеженнях на швидкість поширення інформації завжди можна визначити граничні відстані в просторі системи, перевищення яких означає технічну неможливість взаємодії агентів. Однак, за рахунок зменшення необхідності узгодження змін своїх станів, агенти можуть організовувати взаємодії на відстанях, що перевищують теоретично граничні величини. Фактично, при цьому агенти створюють деяку проекцію реального простору. Дана проекція повинна відрізнятися від реаності, як мінімум, уповільненням процесів змін [8].

Якщо необхідний для взаємодії агентів рівень обміну інформацією не може бути досягнутий технічними засобами (за рахунок зміни інформаційної проникності середовища), то необхідні для взаємодії умови можуть бути створені інституційними засобами. Агенти можуть прийняти загальні для всіх правила поведінки, у відповідності з якими відчужувані в зовнішнє середовище їх інформаційні образи повинні відповідати певним стандартам. Якщо дані стандарти будуть регламентувати допустиму верхню межу ступеня мінливості інформаційних образів, то безліч агентів, які дотримуються цього стандарту, сформують свої інформаційні образи, які будуть однорідні за ступенем мінливості. Сукупність даних однорідних інформаційних образів можна розглядати як самостійне підпростір для взаємодії агентів, зміст якого має певний зв'язок з процесами зміни в реальному просторі економічної системи [9].

Побудовою інституційних структур, агенти можуть формувати проекції реального простору, що відображають реальні процеси з різним уповільненням. Кожні з таких інституційних рамок окреслюють підпростори та сприяють створенню нових каналів для взаємодії агентів між собою. В результаті, взаємодії стають можливі в більш широких просторових межах, які були б недосяжні без застосування відповідних інституційних структур [8].

З точки зору окремого агента (спостерігача) його взаємодія з різновіддаленими групами потенційних партнерів вимагає від нього конструювання і підтримання цілого набору своїх інформаційних образів, зроблених за стандартами відповідних підпросторів [8].

Таким чином, діючий в економіці певний набір інституціональних структур сегментує весь простір системи на певну кількість підпросторів зі своїми правилами і параметрами взаємодії агентів. Чим більш далекі взаємодії необхідно організувати, тим більше сповільнення реальних процесів потрібно реалізувати при конструюванні відповідного підпростору.

Відповідно, розбіжності між реальними процесами в економічній системі і їх відображенням у підпростір тим сильніше, чим більш далекі взаємодії дані підпростори опосередковують. Логічно припустити, що повинна діяти свідома чи стихійна процедура регулярного приведення стану підпросторів у відповідність з реальним станом економічної системи [9].

Інституційні рамки, як би екранують відповідний їм підпростір від надлишкової мінливості об'єктів реального середовища, фільтрують інформаційні потоки і задають загальні для всіх учасників простіроутворюючі правила. Якщо діяльність агента локалізована, головним чином, усередині даних рамок, то у нього може складатися враження, що саме це і є справжня реальність. В принципі, відмінності між підпростором і реальністю (наприклад, ступінь гальмування в ньому реальних змін) можуть бути помічені й оцінені лише зовнішнім спостерігачем (тут є асоціації з особливостями сприйняття світів спостерігачем у фізичній теорії відносності) [9].

Створювані інституційними структурами підпростори можуть бути впорядковані між собою за принципом вкладеності. Наявність вкладеності підпросторів пояснюється тим, що кожний новий підпростір створюється як засіб формування умов для взаємодій, які технічно неможливі в поточному підпросторі. Існує природний простір для взаємодії агентів, відповідний внутрішньому середовищу малої групи. З цього природного простору логічно починати розгляд необхідності створення підпросторів і їх вкладеності. Природний простір розділений на три умовні зони: зона сильних, середніх і слабких взаємодій [8].

У першій зоні інтенсивність обміну інформацією для узгодження зміни станів учасників спільної діяльності укладається в існуючі технічні обмеження на обмін інформацією. За рахунок цього агенти можуть підтримувати в актуальному стані колективну модель середовища і програвати на ній свої можливі варіанти спільної діяльності. Колективна модель середовища в даному випадку збігається з моделлю кожного окремого учасника взаємодій в першій зоні. Учасники взаємодій в першій зоні за визначенням не потребують створення додаткових підпросторів для взаємодій між собою. Колективна модель середовища деякої групи агентів може сформуватися, якщо інтенсивність взаємодій агентів всередині цієї групи не нижче, ніж інтенсивність змін стану самих агентів. З урахуванням гіпотези про існування у кожного агента деякого набору своїх інформаційних образів і зв'язаних з ними каналів взаємодій, умови існування колективної моделі середовища виглядають наступним чином: приватні одноякісні інформаційні образи можуть бути трансформовані в колективну модель середовища заданої групи агентів, тільки якщо можлива інтенсивність обміну інформацією між даними агентами вища, ніж інтенсивність зміни агентами своїх інформаційних образів даної якості [8].

У другій зоні технічні обмеження на обмін інформацією роблять можливим взаємодії, що ґрунтуються на переважно односторонньому обміні інформацією і, як наслідок, рівноправне узгодження спільної діяльності тут вже неможливе. В даному випадку, агенти, розташовані у другій зоні щодо спостерігача, отримують від нього модель середовища в готовому вигляді (вона, наприклад, могла бути сконструйована самим спостерігачем, або групою агентів з першої зони). Таким чином, у частини агентів модель середовища збігається з їх індивідуальними моделями (ця група агентів є керівниками), а іншої частини — їх власні моделі визначаються "керівними вказівками" і тому відповідають певним фрагментам моделі середовища. У цих умовах можливості "підлеглих" недовикористовуються, але за деяких умов це може компенсуватися отриманням суттєвої економічної вигоди за рахунок більшої спеціалізації учасників даної спільної діяльності. Учасники взаємодій у другій зоні і без введення додаткового підпростори можуть мати від спільних дій достатню вигоду. Однак в їх взаємодіях є резерв, пов'язаний з недовикористанням можливості частини учасників, що створює певний стимул для пошуку прийнятного компромісу між трьома компонентами [8]:

  1. Витратами на створення і підтримку підпростори, що дозволяє рівноправні взаємодії всіх учасників спільної діяльності;
  2. Вигодою від рівноправного становища всіх учасників у формуванні моделі середовища та узгодженні своєї діяльності;
  3. Втратами, пов'язаними з неминучою часткової неадекватністю підпростори реальним процесам змін в економічній системі.

За певних умов група керівників може створювати і підтримувати модель середовища, яка без створення спеціального підпростору буде близька до найкращого з можливих варіантів. Таким чином, стимули для створення нових підпросторів взаємодій у агентів з другої зони теоретично існують, але можуть виявитися недостатньо сильними [8].

У третій зоні прямий обмін інформацією і, отже, безпосереднє узгодження спільної діяльності агентів не можливе. Стохастичні зміни станів всіх об'єктів економічної системи знецінюють інформаційні потоки до того моменту, коли вони досягають межі третьої зони. Якщо агенти можуть за допомогою інституційних засобів створити таку основу для інформаційного обміну між собою, яка в цих умовах зберігає актуальність, то такого роду інституційна інновація відкриває можливості для взаємодії агентів в даній третій зоні. Таким чином, саме для організації взаємодії спостерігача з агентами, розташованими в третій зоні, необхідно створювати спеціальний підпростір, який є проекцією реального простору в іншу, менш мінливу систему координат і тому даний підпростір може вважатися вкладеним в реальний простір економічної системи [8].

У загальному випадку перша проекція може не забезпечити агентів повністю необхідними умовами для взаємодії. Припустимо, що економічна система досить масштабна. Тоді спостерігач, розташований в деякій точці першого підпростору, як і в попередньому випадку, має три зони взаємодій, зміст яких ідентичний вже раніше описаному. Якщо межа третьої зони в першому підпросторі далека від кордонів економічної системи, то агентам необхідно сконструювати інституційні рамки для створення проекції другого рівня [9].

Таким чином, кількість підпросторів, які потрібні агентам для організації взаємодії між собою в рамках всієї економічної системи залежить від наступних параметрів:

  1. Масштабів економічної системи;
  2. Розвиненості ІКТ, що забезпечують певний рівень обміну інформацією;
  3. Ступеня мінливості об'єктів системи.

4.4 Аналіз моделей взаємодії з введенням посередників

Виробник, виступаючи в ролі продавця, зацікавлений у продажу товару за максимальною ціною. Посередник, діючи в ролі покупця і продавця, зацікавлений у придбанні товару у виробника за мінімальною ціною і реалізації його на ринку за максимальною ціною. Конфліктність інтересів економічних агентів, конкурентність ринку і обмежена цими факторами раціональність поведінки агентів, а також несиметрична їх інформованість визначають вибір механізмів взаємодії економічних агентів. Очевидно, що в цій моделі керуючий суб'єкт (активний агент) — виробник, а керований суб'єкт (пасивний агент) — посередник. Критерієм ефективності прихованого управління є виграш, що отримується активним агентом [10, 11].

На рисунку 4.1 наведено принцип функціонування моделі з введенням посередника — порталу.

Принцип функціонування моделі з введенням посередника (анімація)

Рисунок 4.1 — Принцип функціонування моделі з введенням посередника (анімацію зроблено за допомогою програми GIF Animator. Складається з 3 кадрів з інтервалом між кадрами 180 мс і 5 циклів повторень)

Новими аспектами дослідження є вивчення механізмів підвищення прибутку виробника під впливом зміни тих чи інших параметрів (факторів) системи "Виробник-посередник-ринок", пов'язаного з розвитком посередницької мережі, а також аналіз функціонування цієї системи і оптимізація посередницької мережі.

Нижче в роботі розглядається фрагмент ринку товару, що складається з одного його виробника і h торгівельних посередників. Посередник продає споживачеві товар за ціною p, купуючи його у виробника за ціною (1-k)*p. Таким чином, величина k*p є різниця між ціною попиту і ціною пропозиції на цьому ринку. Ця різниця і формує дохід посередника.

5. Розробка математичної моделі взаємодії економічних агентів з введенням інформаційного посередника

Розглянемо систему, що складається з трьох підсистем: портали, фірми, інтегрований споживач. Структура системи представлена на рис. 5.1.

Структура системи

Рисунок 5.1 — Структура системи

Портали надають споживачам рейтинги фірм, їх продукції та послуг. Рейтингом може бути порядковий номер у каталозі порталу, результат пошуку за ключовими словами і так далі. Будемо припускати, що всі фірми прагнуть підвищити свій рейтинг.

M(s,p,t) — рейтинг s-ї фірми на p-м порталі, він може бути цілим числом;

s — загальна кількість фірм, будемо припускати, що на кожному з порталів ця кількість однакова;

p — загальне число порталів.

Сам портал характеризується репутацією R(p,t). Вона показує наскільки рейтинги, представлені на порталі, близькі до споживчих.

Фірми намагаються продати якомога більше своєї продукції, яка залежить від її рейтингу на порталах. Для цього вони частину прибутку витрачають на підняття свого рейтингу.

F(s,p,t) — р плата від s-ї фірми p-му порталу за рекламні послуги. Будемо вважати час t дискретним, і припускати, що в кожен момент часу портал може взяти плату тільки в однієї фірми. Будемо називати процес оплати рекламних послуг, з метою підняття свого рейтингу на порталах, "передплатним процесом".

Споживач купує продукцію фірми s на суму r(s,t). На обсяг покупок впливають рейтинги фірм на порталах M(s,p,t) і репутація самих порталів R(p,t). Крім того, споживач має свій рейтинг Mb(s,t), який залежить від обсягу продукції, що купується, і її істинної якості — M0(s,t), яка стає відомою споживачеві лише після деякого періоду експлуатації продукції фірм. На основі рейтингів споживачів Mb(s,t) і рейтингів фірм на порталах M(s,p,t) визначається репутація порталів [17].

Надалі наведена модель буде вдосконалена шляхом зняття штучно введених обмежень і використання більш сучасних програм для моделювання.

Висновки

Завдання, які стоять перед магістром в ході подальшого написання роботи:

  1. Провести огляд сучасних підходів до теоретичного обґрунтування і формального опису моделей, що описують взаємодію економічних агентів.
  2. Проаналізувати існуючі моделі.
  3. Розробити математичну модель взаємодії економічних агентів з введенням інформаційного посередника.
  4. Перевірити розроблену модель на відповідність існуючим правилам.
  5. Провести аналіз ефективності та адекватності отриманих результатів.

При написанні даного реферату магістерська робота ще не завершена. Остаточне завершення: грудень 2013 року. Повний текст роботи та матеріали за темою можна буде отримати у автора або його керівника після зазначеної дати.

Перелік посилань

  1. Цирлин А.М. Метолы оптимизации в необратимой термодинамике и микроэкономике. М.: «ФИЗМАТЛИТ», 2003. — 416 с.
  2. Galitsky Boris and Levene Mark. Simulating the conflict between reputation and profitability for online rating portals. "Artificial Societies and Social Simulation", 2005.
  3. Ахременков Б.А. Модель взаимодействия производителей и потребителей с учетом рекламы / Б.А. Ахременков, А.А. Галицкий // Математическое моделирование, том 19, №2, 2007. — С. 23-32.
  4. Алгазин Г.И. Моделирование много-агентных франчайзинговых систем: монография / Г.И. Алгазин, Д.Г. Алгазина // Барнаул: АлтГУ, 2009. – 91 с.
  5. Мхитарян С.В. Маркетинговая информационная система / С.В. Мхитарян // М.: Эксмо, 2008. — 112 с.
  6. Посталюк М.П. Инновационные отношения в экономической системе: теория, методология и механизм реализации/М.П. Посталюк. — Казань: Казанский государственный университет им. В.И. Ульянова-Ленина, 2006. — 420 с.
  7. Громов Г.Р. От гиперкниги к гипермозгу: информационные технологии эпохи Интернета. Эссе, диалоги, очерки. — М.: Радио и связь, 2005. — 386 с.
  8. Паринов С., Яковлева Т. Экономика 21-го века на базе Интернет-технологий. Электронный ресурс. Режим доступу: http://www.ieie.nsc.ru/parinov/economy21.htm.
  9. Паринов С. Третья форма управления для сетевой экономики. Электронный ресурс. Режим доступу: http://rvles.ieie.nsc.ru/parinov/net-form.htm.
  10. Новиков Д.А., Чхартишвили А.Г. Прикладные модели информационного управления. — М.: ИПУ РАН, 2004. — 129 с.
  11. Новиков Д.А., Чхартишвили А.Г. Рефлексивные игры. — М.: СИНТЕГ, 2003. — 149 с.
  12. Информационные системы в экономике./Под ред. Дика В.В. — М.: Финансы и статистика, 2007. — 200 с.
  13. Мартин Е. Информационные технологии в управлении. — М.: Финансы и статистика, 2006. — 157 с.
  14. Информационные системы и технологии в экономике и управлении: учебник./Под ред. Проф. Трофимова В.В. — 2-е изд., перер. и доп. — М.: Высшее образование, 2007. — 521 с.
  15. Гультяев А.К. Matlab 5.3 Имитационное моделирование в среде Windows. — Санкт-Петербург: Корона принт, 2001. — 400 с.
  16. Weber, T.A., Zheng E.Z. A Model of Search Intermediaries and Paid Referrals. Workshop on Information Systems and Economics, 2003.
  17. Ахременков Б.А., Галицкий А.А. Модель взаимодействия производителей и потребителей с учетом рекламы. Математическое моделирование, том 19, №2, 2007. — с. 23-32.