Розвиток теоретичних основ здійснення інноваційних процесів

М.Д. Крилевич, А.В. Мєшков


Источник: Дні теорії та практики інвестування. Всеукраїнська науково–практична конференція студентів і молодих вчених „Сучасні проблеми управління інвестиційною та інноваційною діяльністю“. — Донецьк, ДонНТУ — 2013.

Перехід української економіки до інноваційного шляху розвитку спрямований на забезпечення підвищення конкурентоспроможності підприємств через активізацію інноваційної діяльності. Але перш ніж давати рекомендації з оцінки та підвищення конкурентоспроможності, необхідно чітко визначитися зі специфічним економіко–категоріальним апаратом, що використовується при проведенні дослідження. Це зумовлено тим, що від розуміння таких понять як „інновації“, „інноваційна діяльність“, „інноваційний процес“ багато в чому залежить реалізація інноваційної політики на підприємстві, оцінювання рівня розвитку інноваційних досліджень, опанування механізмом управління інноваційними процесами.

Дослідження інноваційних процесів посідає важливе місце в сучасній економічній науці, що підтверджується стрімким зростанням кількості публікацій із зазначеної тематики як серед вітчизняних, так і серед зарубіжних вчених. Суттєвий внесок в дослідження проблем інноваційної діяльності, формування державної інноваційної системи внесли наступні вчені: Шумпетер Й., Покропивний С., Амоша А., Александрова В., Мединський В., Бажал Ю., Топуха И., Яремко Л., Мельник А., Хобта В., Чухно А., Завлин П., Глазьєв С., Горфинкель В., Яковець Ю. та інші. Проте в сучасній науковій літературі, а відповідно і в регламентації інноваційної діяльності на вітчизняних підприємствах немає чіткої узгодженої позиції щодо сутності інноваційного процесу. Таким чином метою статті є розкриття сутності та основних понять інноваційного процесу.

У науковій літературі існують різні погляди щодо визначення сутності поняття „інновація“. Так, М.І. Крупка зауважує, що „інновація, як і інформація, єдиного визначення не має, а конкретне тлумачення інновацій залежить від методу конкретної науки, мети дослідження або просто від наших життєвих уявлень“ [1].

Саме термін «інновація» першочергово використовувався у роботах культурологів ще в XIX столітті й означав введення деяких елементів однієї культури в іншу [2].

На початку XX ст. австрійський вчений Йозеф Шумпетер вперше ввів в обіг такі терміни як „інноваційний процес“, „нові комбінації“, „нововведення“, що вперше були використані у праці „Теорія економічного розвитку“. Йозеф Шумпетер характеризував інновацію як нову науково–організаційну комбінацію виробничих чинників, мотивованих підприємництвом. Їх здійснює підприємець, що спрямовує засоби виробництва в нове русло і завдяки цьому отримує підприємницький прибуток [3].

Опираючись на теорію Шумпетера відомий німецький економіст Г.Менш зробив висновок про високу концентрацію базових нововведень, що дозволили подолати «технологічний пат» й знаменують початок нової тенденції в економіці: покращення основних показників [4].

Згідно із Законом України „Про інноваційну діяльність“ інновації – це новостворені і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно–технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. Інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розроблень і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг [5].

У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість вітчизняних вчених дотримуються схеми: „дослідження – розробка – виробництво – маркетинг – продаж“, проте американські дослідники розглядають інноваційний процес більш конкретно та детально: „фундаментальні дослідження – прикладні дослідження – розробки – дослідження ринку – конструювання – дослідне виробництво – ринкове випробування – комерційне виробництво“ [6].

Досить ґрунтовно та системно до розкриття сутності та визначення структури інноваційного процесу підходить О. Чуйко, яка відзначає, що інноваційний процес являє собою підготовку і здійснення інноваційних змін і складається із взаємозалежних фаз, що утворюють єдине, комплексне ціле. Внаслідок цього процесу з’являється реалізована, використана зміна — інновація [7].

Різні вченні характеризують інновації та інноваційні процеси залежно від об’єкта і предмета свого дослідження. Таким чином на основі аналізу позицій дослідників інноваційного процесу можна узагальнити основні поняття:

інновація – це кінцевий результат інноваційного процесу у вигляді абсолютно нового або вдосконаленого виду продукції, послуги, технології або організаційно–технічного рішення, що спрямовані на задоволення існуючих потреб та досягнення певних економічних або соціальних ефектів;

інноваційна діяльність – це вид діяльності, пов'язаний із трансформацією наукових досліджень і розроблень у новий чи покращений продукт, який запропонований на ринку, в новий чи покращений технологічний процес або якісно новий підхід до виробництва та надання суспільно необхідних послуг;

інноваційний процес – це цілісний комплекс взаємопов’язаних, взаємозалежних послідовних дій, в результаті здійснення яких з’являється та отримує розповсюдження інновація (нововведення).

Розуміння сутності інновацій і особливостей інноваційної діяльності у сучасних умовах дасть змогу підприємствам більш ефективно здійснювати свою діяльність, підвищувати результативність функціонування підприємства та конкурентоспроможність на ринку.

На основі використання досліджуваного економіко–категоріального апарату у межах перспектив подальших досліджень необхідною вважається розробка методів оцінки ефективності управління інноваційним процесом на підприємстві і формування рекомендації щодо підвищення конкурентоспроможності інноваційних підприємств.

Список використаних джерел

  1. Крупка М.І. Фінансово–кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України / Львів. нац. ун–т ім. Івана Франка. – Львів: Вид. центр Львів. НУ ім. Івана Франка, 2001. – 607 с.
  2. Третьяк В.П., Тихонова С.А. Экономическая природа национальной инновационной системы. http://www.virtass.ru/admin/pics
  3. Шумпетер Й. А. Теория экономического развития. – М.: Прогресс, 1982. – 455 с.
  4. Г.Менш, Технологический пат: Инновации преодолевают депрессию, 1975, 272 с.
  5. Закон України «Про інноваційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 36, 266 с.
  6. Микитюк П. П. Інноваційний менеджмент : навч. посібник / П. П. Микитюк. – К. : Центр навчальної літератури, 2007. – 400 с.
  7. Чуйко О. Науково–теоретичні основи інновацій та інноваційного процесу: сутність, види, еволюція / О. Чуйко // Економіка. – 2008. – № 2. – С. 7-13.