Вступ. Характерною рисою сучасного етапу розвитку економіки є глибокі зміни в усіх її сферах, що впливають на систему управління. Управлінську систему підприємства необхідно розглядати як динамічний процес, бо її форми, методи і функції перебувають під впливом багатьох факторів: масштабу підприємства, рівня прибутковості і конкурентоспроможності і т.д.

Постановка проблеми. Одним з найважливіших елементів загальної системи управління є вибір та постійне удосконалення організаційної структури управління підприємством. Це питання є досить важливим і актуальним на підприємствах України, так як в період переходу до ринкових відносин змінюється форма власності, а отже, і підхід як до побудови організації і системи управління нею, так і до повноважень, функцій, обов'язків працівників, особливо керівництва.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальні аспекти даної проблеми знайшли своє висвітлення у роботах таких вчених, як О. Вороніна [4], С.А. Жукова [1], І. О. Семернікової, Н.В. Мєшкової-Кравченко [2], С.Ф. Покропивного [3] і багатьох інших. Проблема управління збутом продукції на підприємстві розглядалася науковцями здебільшого відокремлено від питання підвищення ефективності організації виробництва, тому їх взаємозв'язок потребує поглибленого вивчення і аналізу. Враховуючи економічну ситуацію в країні сьогодні, виробники повинні самі організовувати процес збуту своєї продукції, використовуючи сучасні методи управління даним процесом. Разом з тим, низка теоретичних і прикладних аспектів управління підприємством потребують подальшого дослідження.

Формування цілей. Метою даної статті є вивчення та узагальнення основних шляхів покращення управління підприємством.

Основний матеріал дослідження. Ефективність діяльності підприємства залежить від багатьох параметрів - ступеня розвиненості виробництва, поділу і кооперації праці, використання результатів науково-технічного прогресу, економічних ресурсів, форм стимулювання високопродуктивної праці тощо, але в першу чергу — від ступеня інтегрування зазначених факторів під час їх використання. Справа в тому, що застосування того чи іншого фактора поза зв'язком з іншими ще не забезпечує оптимального економічного розвитку підприємства. Потрібне інтегроване їх використання. Хто ж відповідальний за це, хто займається координуванням різних видів діяльності і спрямовує їх на виявлення потреб ринку в продукції підприємства і відповідно організовує її виробництво в необхідній кількості і якості її у необхідний термін, на визначення технічної й економічної політики розвитку підприємства, створення відповідних соціальних і здорових умов праці, екологічний захист і т. д. Зазначені функції виконуються за допомогою процесу управління підприємством.

Управління, - у прямому розумінні, - це вплив на працівників з метою досягнення цілей, що стоять перед підприємством і його працівниками. Воно базується, з одного боку, на багатьох галузях знань, таких, як економіка і політологія, соціологія і психологія, інженерні дисципліни, статистика, а з іншого боку - на безпосередньому узагальненні досвіду управління різними підприємствами, організаціями і компаніями у ході тривалої історії розвитку людської діяльності. Та обставина, що управління виробничо-господарськими процесами врешті-решт зводиться до управління людьми, передбачає свідоме регулювання діяльності колективу - форм його організації, мотивації дій і характеру взаємовідносин між його членами. У зв'язку з цим і виникає потреба виявлення механізму міжособистісних відносин та вивчення закономірностей формування у працівників ціннісних орієнтацій. Однак колектив не тільки об'єкт, а одночасно і суб'єкт управління, оскільки працівники мають брати активну участь у здійсненні управлінської діяльності. Тому важливо правильно розуміти процес формування управлінських впливів і способи взаємодії людей у цьому процесі.

Для більш повного з'ясування сутності управління в роботі характеризується та уточнюється сутність багатьох економічних категорій, що характеризують процес управління як основну функцію діяльності підприємства.

Аналіз досвіду підготовки кадрів під час переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової дозволяє констатувати прагнення до підвищення рівня знань з основ ринкової економіки, економіки праці, персоналу підприємств (зокрема, з менеджменту, економічного права, управління, фінансового менеджменту), наявність значної кількості структур, що займаються підготовкою персоналу на промисловому підприємстві, недостатню ефективність інвестицій у людський капітал. Зараз настає новий етап удосконалення управління підготовкою інженерно-технічних і управлінських кадрів, головною особливістю якого є орієнтація на вирішення конкретних завдань підприємств у галузі інвестицій та інновацій.

За цих умов особливої актуальності набувають проблеми оцінки ефективності підготовки персоналу, обґрунтування витрат на підвищення кваліфікації з урахуванням циклу обновлення технічного базису, забезпечення умов ефективної підготовки персоналу на базі сучасних інформаційних технологій і нових форм організації навчальних процесів. Для удосконалення процесів управління підготовкою персоналу на промислових підприємствах в умовах підвищення інвестиційної активності необхідно вирішення комплексу завдань методичного забезпечення.

Подальше опрацювання питань управління підготовкою персоналу на підприємстві має обумовлюватись уведенням інновацій, відновленням технічного базису підприємства, визначенням граничних значень витрат на підготовку персоналу на базі сучасних комп'ютерних технологій, телекомунікацій. Методи оцінки ефективності зазначених форм також потребують подальшого опрацювання.

Розробка методів ефективності управління підготовкою персоналу на підприємствах в умовах інновацій – послідовний стрижень у галузі менеджменту.

Одним з найважливіших елементів загальної системи управління є вибір та постійне удосконалення організаційної структури управління підприємством. Це питання є досить важливим і актуальним на підприємствах України, так як в період переходу до ринкових відносин міняється форма власності, а отже, і підхід як до побудови організації і системи управління нею, так і до повноважень, функцій, обов'язків працівників, особливо керівництва.

Проаналізувавши всі ці дані, можна сказати що для покращення управління на підприємстві необхідно:

1) Покращувати організаційну структуру управління, долати недоліки та зміцнювати переваги структури що використовує підприємство;
2) Формувати інтелектуальний капітал, створювати програми для залучення вітчизняних науковців для розробки нових технологій. Відповідно, з огляду на головне завдання, призначення організаційно-еко­номічного механізму управління інтелектуальним капіталом повинне полягати у:

- формуванні системи управління інтелектуальним капіталом підприємства і забезпеченні її адекватності існуючим зовнішнім і внутрішнім умовам діяльності підприємства;
- забезпеченні ефективного функціонування інтелектуального капіталу;
- відтворенні інтелектуального капіталу;
- раціональному використанні всіх видів інтелектуального капіталу;
- реалізації стимулів, спрямованих на ефективне використання і відтворення інтелектуального капіталу;
- створенні нормативної бази управління інтелектуальним капіталом з метою обґрунтування управлінських рішень, які приймаються;
- розподілі обов'язків між суб'єктами управління інтелектуальним капіталом.

3) Створювати та впроваджувати новітні системи автоматизованого управління. Для підтримки подібних проектів інформаційні технології пропонують такі послуги: створення корпоративних бізнес-рішень; аутсорсинг бізнес-процесів; впровадження аналітичних рішень; створення систем автоматизації процесів діловодства та документообігу; побудова корпоративних центрів збереження та обробки даних; впровадження систем корпоративної телефонії; інтеграція розрізнених інформаційних систем у єдину корпоративну IT-інфраструктуру; впровадження систем захисту даних та інформаційної безпеки; створення корпоративних порталів та баз знань.

Висновки. Кожна організація представляє собою досить складну техніко-економічну і соціальну систему, що відображає її індивідуальність і специфіку. Описати цю систему можливо, якщо визначити характер взаємодії підрозділів.

Способи взаємодії сторін характеризують аналізовану систему певним чином і дозволяють судити, наскільки ефективно вона справляється зі своїм головним завданням - організацією гармонійної взаємодії між індивідом і зовнішнім середовищем. Важливе місце в цьому займає структура організації, за допомогою якої або через яку ця взаємодія здійснюється.

Ідея пристосування до принципово нових умов - ось те головне, що повинно вийти на перший план. Основна маса існуючих працівників управління - це дуже цінний потенціал людей, які знають реальність, мають чималу професійну підготовку, привчених до дисципліни, наполегливій цілеспрямованому праці, що володіють почуттям відповідальності. З цими людьми необхідно уважно, вдумливо працювати, забезпечувати їх правильну розстановку в нових умовах, навчання, перекваліфікацію. Потрібно створити їм стимули до ефективної праці, захист їх прав, нарешті, сформувати активне середовище соціального відбору керівників і фахівців нового типу, в якій виживуть і досягнуть успіху саме ті, хто швидше і краще пристосується до нових умов.

Список література.

1. Економіка підприємства / О.О. Гетьман, В.М. Шаповал/ Навч. посіб. — 2-ге видання. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 488 с
2.Примак Т.О. Економіка підприємства, навчальний посібник. К. “Вікар” 2005 р. – 342 с.
3. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. Підручник. К. «Мить», 2005 р. – 312 с.
4. М.І. Хлопчан, П.С.Харів, І.М. Бойчик, О.Я. Лотиш. Організація і планування виробництва: теорія і практика. Навчальний посібник Тернопіль, «Витоки» 2005 – 412 с.
5. Бутинець Ф.Ф., Олійник О.В. Економічний аналіз. Практикум. Навчальний посібник для студентів - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 416 с.